«Я побачив… світло» (26:12-18)
Павло розповів Агриппі, що викликало таку метаморфозу в його житті: «Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників, серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною. Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: “Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна”» (в. 12-14).
Усе, що сталося в житті Павла[1] – включаючи виховання в дусі віри у воскресіння – було Господнім поштовхом, щоб він прийняв Ісуса (див. Гал. 1:15а). Павло уперто чинив опір – відчуваючи при цьому біль і шкодячи самому собі. І так само точно сім’я Агриппи «йшла проти рожна» більше шістдесяти років[2]. Якби цар був чесний, він би зізнався в тому, що частенько це було дуже «важко»; прикладом тому була тяжка смерть його батька.
Павло продовжував своє оповідання. У сяйві світла, він запитав тремтячим голосом: «Хто Ти, Господи?» Відповіддю було: «Я – Ісус, Якого ти гониш» (26:15). Божественний рожен перетворився на меч, що пронизав його серце, у скальпель, що створив нову людину! Воскреслий Господь поставив перед ним завдання: «Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем[3] і свідком[4] того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі, визволяючи тебе від народу юдейського[5] і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими”» (в. 16-18).
Якби хтось заперечив: «Ми повинні вірити тобі на слово, що Ісус явився тобі», – то в Павла була на це ідеальна відповідь: «Якщо я не бачив Ісуса, то як тоді пояснити таку зміну в моєму житті?»[6]
«Я не став противитися» (26:19,20)
Тут Павло направив свій рожен у серце молодого царя: «Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню» (в. 19). За цими словами крилося питання: «Хіба міг я вчинити інакше?» Якщо Павло не міг вчинити інакше, то як може Агриппа!
Павло підкорився Господньому велінню і негайно ж хрестився (22:16; 9:18). Він також підкорився Господньому дорученню: «А спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській[7] і язичникам [я] проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння» (26:20; виділено мною).
Павло проповідував «праведність» і «стриманість» неправедному і потураючому своїм бажанням правителю (24:25); тепер він проповідував покаяння нерозкаяному юдейському царю. Хвалений знавець «усіх юдейських звичаїв і суперечностей» (26:3а), звичайно ж, знав, що свідчив закон: «Якщо хто візьме сестру свою …це сором, нехай будуть вони знищені». (Лев. 20:17). Хоча це було і небезпечно, Павло завдав безжального удару: «Покайтеся і наверніться до Бога, чинячи діла, достойні покаяння» (26:20б)!
«Я до цього дня стою» (26:21-23)
Агриппа мав зрозуміти, якщо він зміниться, християнське життя не буде легким. Павло продовжив: «За це [не внаслідок якихось сфабрикованих звинувачень, а тому, що я проповідував спасіння язичникам врозріз із законом Мойсеєвим] юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати» (в. 21). Так само і друзі царя можуть ополчитися на нього, якщо він присвятить своє життя Ісусу.
Агриппі також необхідно було знати, що в цьому випадку Господь підтримає його. І Павло швидко додав: «Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою» (в. 22). Ісус сказав йому: «Встань» (в. 16), – і він продовжував стояти – з Божою допомогою. Сила, отримана Павлом, буде також доступна і цареві.
Покладаючись на Господа, Павло зміг виконати Його доручення: «І свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде, а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим[8] із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам» (в. 22б, 23).
Чую, як Павло цитує Втор. 18, Іс. 53 і інші місця з Біблії, доводячи, що Месії судилося було померти і воскреснути і що Блага Звістка про це мала потім бути проповідана як юдеям, так і язичникам. Я також чую, як Павло говорить: «Цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам» (Діян. 17:3б; виділено мною)!
Наступним за логікою кроком було б запитати Агриппу, чи бажає він прийняти те, що написали Мойсей і пророки (26:27). Але перш, ніж Павло зміг це зробити, його перебили.
ЗАКІНЧЕННЯ ІСТОРІЇ (26:24-32)
З моменту передачі справи Агриппі на початку розділу Фест вийшов з поля нашого зору. Проте в міру того, як проповідь Павла тривала, він явно почав нервувати. Бачачи, що Павло знову і знову тикав рожном почесного гостя, правитель вирішив, що Агриппу пора рятувати. І перервавши захисну промову Павла, Фест голосно сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість[9] доводить тебе до божевілля» (в. 24).
Витівка Феста застає нас зненацька, але слова його не дивують. Людина така неглибока, що міг відмахнутися від найбільшої істини віків, назвавши її суперечками «про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий» (25:19), не зупиниться і перед тим, щоб найбільшого захисника цієї істини назвати божевільним.
Але безумствував сам Фест. Павло відповів йому спокійно: «Hі, високоповажний Фесте[10], …я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду» (26:25). Павло був безумний до того, як прийняв Ісуса (в. 11), тепер же він був «при здоровому розумі» (Мк. 5:15).
Апостол знову звернувся до Агриппи: «Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося» (в. 26). Християнство не було таємним орденом, Євангеліє виголошувалося «на покрівлях» (Мф. 10:27). Народження Агриппи співпало з початком особистого служіння Ісуса; він був вигодуваний оповіданнями про Ісуса і апостолів із самого раннього дитинства. Він міг підтвердити усе, що сказав Павло. Проте зробити це означало для нього зайняти небезпечну позицію: встати на бік ув’язненого і протиставити себе тому, у кого він був у гостях. Тому він зберігав мовчання.
Якщо Агриппа думав, що його мовчання зупинить Павла, то він помилявся. Апостол продовжував натискати: «Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш» (в. 27). Якби молодий правитель сказав, що не вірить пророкам, він би втратив повагу і підтримку з боку юдеїв. Якби сказав, що вірить пророкам, то наступним питанням Павла напевно було б: «Чи готовий ти тоді визнати, що Ісус – Той, про Кого говорили пророки?» Агриппі треба було сказати хоч щось: усі в залі чекали, якою буде його реакція. Нарешті, він промовив: «Ти майже переконуєш мене стати християнином»[11] (в. 28).
Хотілося б знати, як Агриппа сказав ці слова: з якою інтонацією, з яким виразом обличчя, з якими жестами. Текст оригіналу можна тлумачити по-всякому[12], що виявляється з різних перекладів. Одні (як у синодальному) вірять, що Агриппа був щирим; інші (як у суч. пер.) вважають, що цар не був ще переконаний до кінця, хоча і віднісся до слів Павла прихильно; деякі ж (як в СЕА[13]) упевнені, що відповідь Агриппи була сповнена сарказмом. Оскільки Агриппа був доброзичливо налаштований стосовно Павла до, під час і навіть після промови Павла (25:24; 26:1, 32), можна, напевно, виключити сарказм як один з варіантів. Ми ніколи достовірно не дізнаємося, як близько знаходився цар до навернення.
Що б Агриппа не мав на увазі, Павло сприйняв його слова буквально[14] і скористався ними для найсильнішого і найкрасномовнішого заклику в Діяннях: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі [подивіться, як Павло охоплює жестом Вереніку, Феста, гостей, навіть воїнів], що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я[15], [а тепер подивіться, як Павло піднімає руки в кайданах] окрім цих кайданів» (26:29).
Очевидно, Агриппа подумав, що сказав зайве. Несподівано «цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали» (в. 30). Мені якось траплялося зустрічатися з іменитими особами. Коли вони встають, знайте, що аудієнція закінчена!
Пішовши від закличного погляду Павла, Фест і його гості «говорили між собою» (в. 31а) про нього. Одностайним вироком було: «Цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить» (в. 31б). Це була перемога Павла, але не та перемога, якої він бажав. Він хотів відстояти Ісуса, а відстояв себе. Він хотів завоювати їх душі, а замість цього завоював їх прихильність[16].
Проте Фест анітрохи не наблизився до складання листа в Рим; у нього як і раніше не було звинувачень проти Павла! Що б правитель, врешті-решт, не написав, можна не сумніватися, що в неправильному веденні справи він винив кого завгодно, тільки не себе! Очевидно, рапорт був все ж сприятливим для Павла, бо і дорогою в Рим, і в самому Римі поводилися з ним добре (28:16,30,31).
Закінчується розділ 26 зауваженням майже неймовірним. Поза сумнівом, від представника сім’ї Іродів не можна було чекати, щоб він добре відізвався про Ісусового послідовника. Абсолютно очевидно, що юдейський керівник, тісно пов’язаний з первосвящеником, просто не міг сказати доброго слова про Павла. Та все ж Ірод Агриппа ІІ, що обрав первосвященика одержимого ідеєю убити Павла, зробив і те, і друге! «І сказав Агриппа Фестові: “Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду”»[17] (в. 32). На «останнього з Іродів» подіяла ця людина і його звістка! Нам залишається лише гадати, що могло б статися. Ми ніколи цього не дізнаємося.
ВИСНОВОК
Бачачи, як розчарованого Павла відводять назад у камеру, можна було б сказати: «Марна трата часу! Це була одна з найкращих проповідей, колись вимовлених Павлом, і жодна людина не була навернена!» Але розміркувавши, ми розуміємо, що час був згаяний не даремно: Агриппі і іншим присутнім було показане світло, і не провина Павла, що вони примружилися. Агриппі і іншим був показаний шлях до свободи, і не провина Павла, що вони залишилися в рабстві гріха. Павло благовістив для них про Ісуса, і в них не було тепер виправдання.
Я сподіваюся, що, вивчаючи ці вірші, ви ставили себе на місце Агриппи. Сподіваюся, ви відчували уколи Господнього рожна, коли Він Своїм Словом намагався змінити напрям вашого життя. Разом з Павлом я благаю: «Щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я» – християнами, учнями Ісуса (Діян. 26:29). Врешті-решт, ви повинні вирішити, відгукнетеся ви на заклик Господній чи ні. Ви можете бути такими, як Павло, який «не став противитися небесному видінню» (в. 19б), або ж такими, як Агриппа, який встав і пішов. Яким буде ваш шлях?
[1] Тут спожита множинна форма слова «рожен». Господь часто «його напоумлював».
[2] Контакти сім’ї Іродів з Ісусом і Його учнями упродовж багатьох років дали їм унікальну можливість пізнати Господа і піти за Ним – якби тільки в них були чисті серця (Лк. 8:15).
[3] Тут в оригіналі спожите не звичайне слово «діаконос», а слово, що означає «нижнього весляра» на галері, тобто слугу найнижчого рангу.
[4] Ісус з’явився Павлу для того, щоб він відповідав усім вимогам, що пред’являються до апостолів. Див. розділ «На шляху до апостольства».
[5] В оригіналі написано просто «від народу», але це слово часто вживалося, коли говорили про юдейський народ, як і в даному контексті.
[6] Цю думку при необхідності можна розвинути.
[7] Під час своєї першої подорожі в Єрусалим Павло не проповідував «усій землі Юдейській» (Гал. 1:18, 22-24). Проте під час своїх подорожей в Єрусалим він робив багато іншого (12:25; 15:2-4; і т. д.).
[8] Цей уривок перекликається з Кол. 1:18 і 1Кор. 15:20. Ісус, звичайно, був не першим, хто воскрес з мертвих взагалі, але Він був першим, хто при воскресінні отримав нове тіло, нетлінне і безсмертне. З оригіналу, до речі, неясно, до чого відноситься слово «перший» – до воскресіння або до проповіді світла.
[9] Можливо, Фест знав про те, що Павло вчився на рабина. Може, він бачив, як Павло невпинно вивчає пергаментні сувої у своїй камері (див. 2Тим. 4:13). А може, на нього справило враження ораторське мистецтво Павла.
[10] Пор. з Лк. 1:3; Діян. 23:26; 24:3. Це ще один приклад поваги до посади, коли ми не можемо шанувати людину, яка посідає її.
[11] Слово «християнин» у Діяннях тут вживається удруге. Очевидно, це була загальноприйнята назва учнів Ісуса. Ніщо не вказує на те, що Агриппа спожив слово в принизливому сенсі.
[12] Грубо оригінал можна перекласти так: «Через трохи ти переконуєш мене стати християнином». Грецьке слово, перекладене «стати», можна також перекласти як «діяти, поводитися». «Трохи» може означати час або засоби (трохи зусиль або невелике переконання). Не знаючи, як Агриппа сказав ці слова, ми не можемо знати, чи був він щирий.
[13] СЕА – переклад Слов’янської Євангельської Асоціації.
[14] Той факт, що Павло, схоже, сприйняв слова Агриппи серйозно, служить найсильнішим аргументом на користь того, що Агриппа був щирий у тому, що говорив.
[15] Зверніть увагу, що Агриппа говорив про те, щоб стати «християнином», а Павло говорив про те, щоб стати «таким, як я». Життя Павла показує, яким має бути християнин.
[16] Лука продовжує збирати офіційні підтвердження невинності Павла.
[17] Щойно Павло зажадав кесаревого суду, єдиним, що залишалося робити правителю, було послати його до кесаря.
