Змова зірвана (в. 23-35)
Воєначальник швидко приступив до здійснення свого плану:
«І, покликавши двох сотників, сказав: “Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі ішли до Кесарії[1]. Приготуйте також ослів[2], щоб, посадовивши Павла[3], перепровадити його до правителя Фелікса”» (в. 23,24).
Тисяцький відправив 470 воїнів супроводжувати одного ув’язненого – майже половину полку, що знаходився в його підпорядкуванні! Ми бачили, «на що були готові піти юдеї, щоб ліквідовувати Павла», а тепер «ми бачимо, на що був готовий піти римський уряд, щоб забезпечити неупереджений суд»[4]! Павла мали доставити в Кесарію, штаб-квартиру римських окупаційних військ і місце знаходження римського прокуратора[5].
Тут я маю зупинитися і поставити низку запитань. Чи випадкове те, що з усіх людей в Єрусалимі єдиний, хто почув про змову, був досить стурбований долею Павла, щоб попередити його? Чи випадкове те, що з Павлом поводилися по-особливому, внаслідок чого він міг приймати відвідувачів і відправити повідомлення тисяцького? Чи було простим збігом те, що командувач фортецею був службовцем, який був готовий вислухати юнака і досить сумлінно ставився до своїх обов’язків, щоб захистити Павла – чого б це йому не коштувало? Чи було простим збігом обставин те, що Павла відправили до Кесарії, де йому трапилася нагода звернутися до кесаря (25:11), що, врешті-решт, дозволило-таки йому дістатися до Рима? Ставити такі питання – означає відповідати на них: «Ні; усе це результат дивного Божого провидіння!»
Поки йшли приготування до перевезення ув’язненого, тисяцький склав лист правителю Феліксу. Завдання це було не з легких, оскільки в тисяцького не було ясного уявлення, що міг накоїти Павло.
«Написав і листа такого змісту[6]: “Клавдій Лісій[7] високоповажному[8] правителю Феліксу – вітання. Цього мужа юдеї схопили і готові були вбити; я, прийшовши з воїнами, відняв його, дізнавшись, що він римський громадянин. Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привів його в їхній синедріон і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону[9], але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів. А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно надіслав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь”» (в. 25-30).
Цей лист – вражаючий приклад того, як можна маніпулювати фактами, щоб виставити того, хто повідомляє їх, у найкращому ракурсі[10]. Тисяцький дійсно врятував Павла, але не через те, що той був римським громадянином. Він затримав його, щоб запобігти бунту. Про те, що Павло був римським громадянином, він дізнався тільки після того, як почали його бити; для зручності цей факт з оповідання опускається. Далі, відправивши лист, тисяцький, швидше за все, не дав вказівок обвинувачам Павла йти в Кесарію із звинуваченнями проти нього. Це могло почекати і до наступного дня, коли він вже знатиме, що Павло знаходиться поза межами їх досяжності[11].
Проте Лука включив цей лист у текст – єдиний світський лист у Новому Завіті – не для того, щоб поставити в незручне становище римського чиновника, а щоб обезсмертити слова: «І знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів»[12]. Хоча тисяцький ніяк, вочевидь, не міг утямити, що такого зробив Павло, він все ж зміг побачити, що розбіжності виникли на релігійному ґрунті, а не політичному. Він був переконаний, що за римським законодавством Павло не заслуговував ні на смерть, ні ув’язнення[13]. Інакше кажучи, Павло не був злочинцем, і його слід було звільнити!
Коли усе було готово, маленька армія вийшла з міста і узяла курс на північний схід від Єрусалиму через горбисту, вкриту лісами місцевість[14]. Павлова охорона налічувала 470 воїнів. Ні, на одного більше, бо з ним був Господь. Потенційно небезпечну територію пройшли, по можливості, швидко. «Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі[15] до Антипатриди»[16] (в. 31). Антипатрида була військовим форпостом, розташованим на межі між Юдею і Самарію на відстані близько п’ятдесяти шести кілометрів від Єрусалима, трохи далі, ніж на півдорозі до Кесарії.
Як і сподівався тисяцький, їм вдалося вислизнути від Павлових ворогів. Досягнувши Антипатриди, вони могли перевести дух, оскільки сувора гориста місцевість, де можна було чекати засідки, була позаду; перед ними розстилалася гладка рівнина, яка добра проглядалася. Тому наступного дня (ймовірно, після короткого відпочинку) чотириста воїнів і стрільців повернулися в Єрусалим, щоб знову приступити до виконання своїх обов’язків з підтримки порядку, залишивши сімдесят кінних супроводжувати Павла до Кесарії (в. 32).
Оскільки усі були на конях, то здолати останні сорок кілометрів до Кесарії, мабуть, не склало труднощів. Павло їхав маршрутом, яким він йшов зі своїми супутниками менше двох тижнів тому. Він, напевно, дивувався з усього, що сталося за ці декілька днів, і тому, як обернулася ситуація.
Але от і Кесарія. Видовище більше сімдесяти легіонерів, які в’їжджають у місто, напевно, зібрало натовп роззяв. Якщо хтось з християн бачив Павла, оточеного сімдесятьма воїнами, вони, мабуть, здивувалися як швидко виконалося пророцтво Агава (21:10,11).
Коли озброєний ескорт Павла прибув до палацу правителя, вони, «віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла» (23:33). «Уявіть собі Павла, запорошеного і втомленого від довгого шляху, у кайданах, та все ж сповненого спокійної упевненості, коли він [стояв] перед Феліксом»[17]. У перше, але не востаннє маленький юдей з’явився перед найвпливовішою особою в Палестині.
Прочитавши лист від тисяцького, правитель, мабуть, міряв поглядом стомленого подорожнього, намагаючись зрозуміти, як такий нешкідливий на вигляд юдей міг викликати стільки безладів. Нарешті, він запитав Павла, звідки той родом (в. 34а)[18]. «І, довідавшись, що із Киликії» (в. 34б), римської провінції, вирішив, що цю справу можна вирішити згідно із законом. Він відпустив Павла, недбало пообіцявши йому: «Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачі»[19] (в. 35а).
Павла помістили не в загальній в’язниці, а в «Іродовій преторії»[20] (в. 35б). Ця будівля була споруджена Іродом Великим і зберегла за собою його ім’я. Тепер вона служила офіційною резиденцією римського правителя. За Божим провидінням, вона стала «укриттям» для Павла на цілих два роки (24:27).
А як же ті сорок з гаком вбивць, що не відбулися, і які присягнулися не їсти і не пити, поки не помре Павло? Можете собі уявити, як вони були розсерджені, коли дізналися, що їх змова зірвалася, а Павло став знову недосяжний? Якщо вони сумлінно продовжували дотримувати свою обітницю, то сильно ж вони зголодніли! Але оскільки юдеї були майстри зрікатися від своїх зарікань, я сумніваюся, що ці чоловіки довго голодували. Хотілося б вірити, що вони, принаймні, зрозуміли, що «немає мудрости, і немає розуму, і немає ради всупереч Господу» (Прит. 21:30), але щось сумнівне.
ВИСНОВОК
Ключова думка нашої історії – Бог управляє усім. Павлу необхідно було це знати, щоб не дати своїй надії згаснути – і нам теж! Блаженний Августин казав: «Довірте минуле милості Божій, сьогодення – Його любові, а майбутнє – Його провидінню». Можливо, день у день нам не видно, що Бог працює в нашому житті, але ми можемо не хвилюватися: це так. Ед Вортон відмічає: «Боже провидіння в нашому житті – це книга, яку, як деякими мовами, можна прочитати тільки задом наперед, і тільки якщо ти віриш у Біблію». Що б не сталося – вірте в Нього. Навчіться вторити псаломщику: «Ти надія моя, Господи Боже мій, надія моя від юности моєї». (Пс. 70:5).
На завершення я хотів би звернутися до тих, хто ще не став християнами. Нічого надприродного в цьому розділі немає, але подумайте про те, що вам його могло послати Боже провидіння. Чи простий цей збіг, що ви зараз роздумуєте над цими словами? Звісно ж, ні. Бог хоче, щоб ви стали Його чадом! Навіщо ж зволікати?
[1] Грецьке слово, перекладене як «стрільці», двозначне; буквальне його значення – «той, хто тримає в правій руці або кидає правою рукою». Вочевидь, тут говориться про воїнів, озброєних зброєю, яку утримують або кидають правою рукою. У суч. пер. це «списоносці».
[2] Це могли бути коні, мули або осли. Оскільки грецьке слово, що означає коня, є частиною слова, перекладеного як «кінні», то я вважаю, що це були коні. У суч. пер. це коні.
[3] Цілком можливо, що Павла посадили на коня, оскільки після побиття він був не в змозі робити великі переходи. Можливо також, що тисяцький пішов на це, бо вважав його невинним. Як би то не було, якщо Павло їхав верхи, вони могли пересуватися швидше в першій половині свого шляху – і, вже звичайно, наприкінці його. Зверніть увагу, що слово «осли» спожите в множині. Чи були вони призначені для того, щоб Павло упродовж усього шляху міг міняти їх? Чи був один осел для воїна, з яким Павло був скутий ланцюгом? Чи використовувалися інші тварини для перевезення особистих речей Павла? Можливо, одночасно перевозили деяких друзів Павла і «ув’язнених разом з ним» (наприклад, Луку і Аристарха; див. Діян. 27:2; Кол. 4:10)? І знову ми повинні сказати, що не знаємо.
[4] Барклей. Деякі скептики ставлять під сумнів достовірність повідомлення Луки в даному випадку; те, що така кількість воїнів була відправлена для охорони одного ув’язненого, викликає в них кепкування. Але час у Палестині був тривожним. Тисяцький хотів не просто відправити достатню кількість воїнів, щоб відбити можливий напад з боку сорока фанатиків; він хотів відправити достатню кількість воїнів, щоб ніхто не посмів напасти на них.
[5] Ми часто зустрічалися з цим містом під час вивчення Діянь (8:40; 9:30; 10:1,24; 11:11; 12:19; 18:22; 21:8,16).
[6] Грецьке слово тіпос, перекладене як «зміст», означає «зразок». Лист відповідає стандарту, або зразку того часу, зокрема, при офіційному листуванні. Можливо, Лука скористався цим словом, щоб повідомити нам, що він передав скорочений варіант послання. Критики звинувачують Луку в «підробці» листа, наполягаючи на тому, що він ніяк не міг знати його зміст. Проте можливо, що лист був зачитаний на слуханні в справі Павла після його прибуття в Кесарію. Важливіше те, що Луку надихав Святий Дух, а Бог знав зміст листа – у цьому я упевнений.
[7] Ім’я «Лісій» вказує на те, що за народженням він був грек.
[8] Порівняйте цей епітет з епітетом з Лк. 1:3.
[9] Західний текст додає: «відносно Мойсея і якогось Ісуса».
[10] Залежно від перекладу, у цьому короткому посланні тисяцький спожив особистий займенник «я» від п’яти до семи разів.
[11] Його план, напевно, полягав у тому, щоб почекати, поки представник синедріону прийде до нього з проханням вивести до них Павла. Тоді він висловить жаль, що вже відправив Павла до Кесарії, і запропонує їм вирушити туди, якщо вони хочуть продовжити цю справу. Мабуть, така пропозиція і послужила причиною візиту первосвященика в Кесарію, про що сказано в 24:1.
[12] Слова тисяцького підтверджують висновок (який зроблений у розділі «Знехтуваний в Єрусалимі»), що звинувачення в оскверненні храму не пред’являлося під час «суду» перед синедріоном, оскільки за осквернення храму ухвалювали смертний вирок.
[13] Ось ще одна паралель із судом над Ісусом (Ін. 18:38). Не забувайте, що Лука писав для одного римського чиновника (див. обговорення Діян. 1:1 у розділі «Найбільше продовження з колись написаних»). Він, ймовірно, хотів особливо відмітити, що послідовна позиція Риму відносно християн полягала в тому, що вони не були винні в порушенні якихось римських законів.
[14] Пересування військ у межі міста і за його межами було, ймовірно, звичайною справою і тому не викликало жодних підозр.
[15] І знову Павла потайки виводили з міста під покривом темряви (див. 9:25; 17:10).
[16] У Старому Завіті Антипатрида називається Афек (1Цар. 4:1). Місто було відновлене Іродом Великим і перейменоване на честь його батька, Антипатра.
[17] Чарльз Свіндол.
[18] Вирішити, де судити людину, було, мабуть, складною справою: доводилося враховувати провінцію, владу цієї провінції і т. ін. Ймовірно, вирішальними для Фелікса в ухваленні рішення були наступні чинники: (1) Киликія була римською провінцією; (2) Павло був римським громадянином; (3) правопорушення сталося в провінції Фелікса; (4) якщо правитель змусить юдеїв йти зі своїми звинуваченнями проти Павла в Киликію, це їх розсердить, а цього він не хотів (див. 24:27).
[19] Це було у відповідь на повідомлення тисяцького в листі, що він повелів обвинувачам Павла пред’явити свої звинувачення йому перед Феліксом (в. 30). Це відбувається на початку наступного розділу.
[20] «Преторія» – це транслітерація грецького слова, вживаного для позначення «офіційних» резиденцій у декількох місцях (Мф. 27:27; Мк. 15:16; Ін. 18:28,33; 19:9; Фил. 1:13).
