БОЖЕ ПРОВИДІННЯ (23:12-35)
Змова складена (в. 12-15)
Якраз коли Господь говорив з Павлом про його майбутнє, вороги апостола замишляли, як позбавити його цього майбутнього. Збентежені тим, що йому вдалося вислизнути з їх рук у дворі язичників, а пізніше із засідання синедріону, вони розробили план, який здавався для них ідеальним. «Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла[1]. Було їх понад сорок, що поклялися» (в. 12, 13). Їх клятва, напевно, звучала приблизно так: «Нехай Господь те і те зробить нам і ще більше того, якщо ми питимемо або їстимемо до того, як уб’ємо Павла». Вас не шокує, що Боже ім’я вживається у зв’язку з такою злочинною метою? Ісус попереджав Своїх учнів: «Прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16:2).
Хто були ці сорок юдеїв, які зв’язали себе такою клятвою? Елліністи, які намагалися убити Павла два десятиліття тому (9:29)? Асійські юдеї, які влаштували безлади днями (21:27)? Саддукеї, яких Павло розлютив на засіданні синедріону (23:6-9), або ті, хто симпатизує їм? Можливо, усі вони і навіть більше, оскільки серед юдеїв у Павла була безліч ворогів.
Їх змова вимагала співпраці з керівниками синедріону, яких необхідно було ознайомити з планом вбивства, але, знаючи заплямовану кров’ю репутацію первосвященика і його помічників[2], вони не коливалися.
«Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: “Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла. Отже, нині ви з синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього[3]; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його”» (в. 14,15)[4].
Змова була проста. Представник синедріону вибачиться перед римським тисяцьким за неприємності попереднього дня і попросить надати йому можливість допитати Павла ще раз, завіривши тисяцького, що безлади не повторяться. Оскільки тисяцький все ще не розібрався, у чому звинувачують Павла, то він, ймовірно, вітатиме ще одну спробу дізнатися істину. Сорок змовників розчиняться в натовпі в храмі, заховавши гострі, як бритва, кинджали у своєму одязі. Коли нечисленна охорона супроводжуватиме Павла через двір язичників[5], змовники, оголивши кинджали, нападуть на них. І в лічені секунди кров Павла проллється на землю разом з кров’ю його захисників і вбивць[6]. Коли про те, що сталося, доповідять синедріону, первосвященик похитає головою, повідомить усім про жахливу подію у дворі храму, після чого розпустить збори. План був безпрограшним.
Мудрець сказав: «Немає … людини, щоб будувати успішні плани, якщо Господь проти планів цих» (Пр. 21:30; суч. пер.) – а Ісус завірив Павла, що той дістанеться до Рима. Як же в такому разі можна було запобігти змові? Може, Господь збирався організувати таємниче зникнення Павла? Бог показав, що Йому нічого не вартує дивовижним чином зняти тюремні кайдани (Діян. 5:19; 12:7; 16:26). Не таким було Господнє рішення цього разу. Павла врятує Боже провидіння.
Вивчення біблійного вчення про Боже провидіння незмінно зміцнює нашу надію. Одного разу Дж. Бруера[7] запитали: «Ви вірите в особливе Боже провидіння?» Він відповів: «Хіба існує ще якесь?» Слово «провидіння» зустрічається в Біблії двічі – в Іов. 38:2 і 42:3, де так названий Бог. Це слово прийшло з латинської і буквально означає «бачити вперед» (тобто передбачати, передчувати); а складне грецьке слово, що перекладається як «провидіння», означає майже те ж саме, що «думати наперед». Загальне значення слова «провидіння» – «забезпечувати усім необхідним про запас». Звичайно, люди роблять це постійно. Яку ж упевненість надає нам думка про те, що Бог робить те саме для Свого народу!
Провидіння – це Бог, Який діє в рамках природних законів, а не через призупинення їх дії (тобто за допомогою чудес). Хтось назвав провидіння «Божою рукою в рукавичці історії». При вивченні одного тільки останнього візиту Павла в Єрусалим ми неодноразово зустрічалися з Божим провидінням. Хіба цей простий збіг, що римський тисяцький виявився поблизу, коли натовп накинувся на Павла у дворі храму? Хіба це просто «збіг обставин», що Павлу вдалося уникнути жорстокого римського бичування, бо він був римським громадянином? Хіба це просто «випадковість», що тисяцький виявився добросовісним чиновником, який з повагою віднісся до прав Павла як громадянина? Ні, усім управляє наш Бог!
Коли ми учимо, що сьогодні Бог не діє за допомогою чудес, нас звинувачують у тому, що ми обмежуємо Його. Обмежують Бога ті, хто вважає, що Бог не може у Своїй роботі обходитися без чудес! У віршах з 12 по 35 жодного разу не згадується Бог, не відбуваються і чудеса, але в усьому, що відбувається, ми бачимо правицю Божу!
Змова розкрита (в. 16-22)
Продовжимо історію з вірша 16: «Почувши про цей замір, син Павлової сестри…» (в. 16а). Слова Луки відразу будять у нас цікавість![8] Хто цей племінник?[9] Чому він був в Єрусалимі?[10] Чи був він християнином?[11] Звідки він дізнався про підготовлювану змову?[12] Жодне з цих питань не являло інтересу для Луки. Йому було важливо тільки те, що хлопчина дізнався про змову і прийшов з цією новиною прямо до Павла: «…прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла» (в. 16б). (Щойно Павло сказав римлянам, що він римський громадянин, з ним, мабуть, стали поводитися не так погано, як з іншими ув’язненими, і, зокрема, дозволили приймати відвідувачів [див. 24:23; 28:30][13].)
Природно, Павло був стурбований повідомленням племінника. Ми читаємо: «Павло ж покликав одного з сотників і сказав: “Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому”. Той, взявши його, привів до тисяцького і сказав: “В’язень Павло покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі”. Тисяцький, взявши його за руку і відійшовши з ним, спитав на самоті: “Що таке маєш звістити мені?”» (23:17-19).
Щось у цьому юнакові, можливо, вираз обличчя, відразу переконало римського воєначальника, що той приніс дійсно важливе повідомлення. Він відвів його убік, щоб їх не чули. Слова, якими описаний Павлів племінник, і той факт, що тисяцький відвів його, «взявши за руку»[14], примушують багатьох дослідників думати, що він був підлітком[15]. У такому разі, він був по-справжньому сміливим, якщо приніс таке небезпечне повідомлення у в’язницю.
Уявіть собі, як цей юнак дає вказівки римському воєначальникові: «Він відповів, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, так ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього. Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження»[16] (в. 20, 21).
І знову щось у Павловому племіннику змусило римського тисяцького повірити йому. Можливо, він займав цю посаду достатньо довго і знав, що саме на такі дії були здатні піти юдеї у своїй змові[17]. Юнак ще говорив, а тисяцький вже почав обмірковувати всілякі варіанти дій зі свого боку[18]: він може виконати прохання синедріону. У такому разі він позбавиться від цієї прикрої проблеми, але тоді в його послужному списку з’явиться пляма: не уберіг ув’язненого[19], і до того ж він був людиною добросовісною. Павло був римським громадянином, якого належало захищати. Другий варіант: прикинутися, що згоден з планом синедріону, а потім відправити достатню кількість воїнів, щоб убити найманців. Це, проте, могло привести до безладів – якраз до такої вибухонебезпечної ситуації, яку він мав запобігти. Прийнятним здавався третій варіант: якнайшвидше і непомітніше вивести ув’язненого з міста.
Прийнявши рішення, тисяцький швидко відпустив юнака, «сказавши: “Нікому не кажи, що ти повідомив про це мене”» (в. 22). Він не хотів, щоб члени синедріону дізналися, що йому відомо про їх змову, до того, як вона почне діяти, і перешкодили здійсненню його плану. Не хотів він також, щоб вони дізналися про це і потім, оскільки вони могли збунтуватися. Його дії мали виглядати як звичайні військові і політичні заходи.
[1] Пор. цей випадок з 1Цар. 14:24 і 2Цар. 3:35. Язичницьку аналогію див. у 3Цар. 19:2.
[2] Див. коментар про первосвященика Ананію в розділі «Знехтуваний в Єрусалимі».
[3] Немає нужди думати, що фарисеї, які захищали Павла напередодні, брали участь у цій змові (зверніть увагу, що книжники ніде не згадуються, а більшість книжників були фарисеями). Синедріон знаходився під контролем саддукеїв. План, ймовірно, полягав у тому, щоб скликати збори синедріону і запропонувати тисяцькому привести до них Павла знову, нічого не кажучи про змову убити його. Фарисеї, ймовірно, погодилися б з цим.
[4] Зверніть увагу, що ті, хто підготував цю змову, плюс ті з синедріону, хто погодився брати участь у ній, тим самим визнали невинність Павла. Іншими словами, вони знали, що Павла ніколи не засудять, якщо суд буде чесним.
[5] Мабуть, напередодні тисяцький привів не досить велику кількість воїнів у приміщення синедріону, оскільки він був вимушений викликати підкріплення для порятунку Павла (23:27).
[6] У Західному тексті наприкінці вірша 15 додано: «навіть якщо нам доведеться заради цього померти». Часто відзначається, що убити можна майже будь-кого, якщо тільки вбивця готовий віддати за це своє життя. Ці фанатики ненавиділи Павла настільки, що були готові пожертвувати власним життям, аби лише покінчити з ним.
[7] Дж. Бруер був відомим американським проповідником минулого.
[8] Брюс назвав це «одним з найбільш хвилюючих випадків у книзі Діянь для усіх, хто цікавиться особистим життям Павла і його родичами».
[9] Це єдине пряме посилання на сім’ю Павла в Біблії. Слово «родичі» в Рим. 16:7,21, ймовірно, відноситься до братів юдеїв (див. Рим. 9:3).
[10] Можливо, як і його дядько свого часу, він був відправлений до Єрусалима вчитися. Можливо, його сім’я прибула в Єрусалим на свято П’ятдесятниці і ще не покинула місто. Деякі гадають, що в його сестри був в Єрусалимі будинок, але в такому разі, якщо вони були в дружніх стосунках, важко зрозуміти, чому Павло зупинився в Мнасона (21:16).
[11] Те, що Павло став християнином, напевно, послужило причиною відчуження між ним і його сім’єю (див. Фил. 3:7,8), але з якоїсь причини цей племінник був стурбований тим, що сталося з Павлом. Чи вдалося Павлу навернути когось з членів своєї сім’ї, у тому числі і сестру, коли він повернувся в Тарс після свого навернення (Діян. 9:30)? Якщо племінник прибув в Єрусалим на навчання, то, може, він познайомився з членами церкви і прийняв віру або, принаймні, став співчувати справі Христовій? Якщо він не навернувся в християнство, то, можливо, просто вважав Павла «членом сім’ї» і не хотів, щоб його убили.
[12] Можливо, просто до нього дійшли чутки; важко утримати щось у секреті, коли про це знають більше сорока чоловік. Але оскільки (1) він дізнався про це майже відразу ж і (2) зміг розповісти про змову майже слово в слово (пор. в. 12-15 із в. 20 і 21), то ймовірніше, що він підслуховував як розроблявся план змови. Деякі припускають, що сестра Павла вийшла заміж у сім’ю первосвященика, що давало їй доступ до подібного роду інформації. (Висловлюється також припущення, що чутки про змову досягли церкви, і церква відправила юнака повідомити Павла. Ця версія, мабуть, найнеймовірніша з усіх.)
[13] Зазвичай друзі ув’язненого забезпечували його харчами та іншими необхідними речами (див. Мф. 25:36,40; Євр. 10:34; 13:3).
[14] Римський воїн навряд чи б повів за руку дорослого чоловіка.
[15] Навіть якщо це так, то він, зрозуміло, був досить дорослим, щоб точно передати усі деталі змови.
[16] Слова «готові, чекаючи» не слід сприймати, ніби прохання вже було передане, і що вони вже чекали відповіді тисяцького. Ці слова просто означають, що вони готові і чекають, коли приступити до здійснення плану. Вони не хотіли голодувати довше, ніж вимагалося! Ймовірно, прохання мало поступити рано вранці наступного дня.
[17] Він, ймовірно, був досить досвідчений і умів визначити, правду кажуть люди або брешуть.
[18] Вважаю, що так воно і було, бо, відпустивши Павлового племінника, він вже знав, як діятиме далі.
[19] В одному з древніх текстів наприкінці вірша 24 додано: «Бо він боявся, що юдеї схоплять його і стратять, а він буде звинувачений у тому, що прийняв гроші [тобто хабар]».
