В общини не було проповідника. Один із старійшин, намагаючись з’ясувати, який євангеліст влаштував би цю церкву, склав лист і прочитав його перед общиною, вдавши, що його, нібито, прислав кандидат у проповідники:
«Шановні пані та панове!
Знаючи, що вам потрібен проповідник, я вирішив запропонувати свою кандидатуру.
Я маю багато достоїнств, які, я гадаю, ви оціните. Завдяки Господньому благословенню, багато років я був сильним проповідником і досить непоганим письменником. Про мене кажуть, що я хороший організатор. Я був у керівництві в багатьох місцях, де мені доводилося працювати.
Проте є і такі риси, які свідчать не на мою користь. Мені за 50. Здоров’я моє не з кращих, але все таки мені вдається робити дуже багато що. Я ніколи не проповідував на одному місці більше трьох років поспіль. Більшість громад, в яких я проповідував, були невеликими. Зазвичай мені доводилося ще десь підробляти, щоб повністю забезпечити своє існування. Боюся, що ведення обліку – моє слабке місце (я навіть забував імена тих, кого хрестив).
У декількох містах у мене були не дуже хороші стосунки з релігійними діячами. Деякі з них погрожували мені, викликали до суду і навіть намагалися побити. Були випадки, коли я вимушений був спішно покидати місто, оскільки моя робота призводила до хвилювань і безладів. Мені навіть довелося побувати у в’язниці три або чотири рази, але не унаслідок якогось злочину.
Якщо я можу бути вам корисний, то готовий докласти всіх зусиль, навіть якщо мені доведеться додатково підробляти, щоб забезпечити своє існування.»[1]
Прочитавши лист, старійшина запитав членів церкви, чи хочуть вони такого проповідника. Ті одностайно відповіли, що він абсолютно їм не підходить. Нікому не хотілося, щоб проповідник був хворим, сварливим та баламутом, який до того ж побував у в’язниці; люди навіть були обурені тим, що їх ознайомили із заявою такого претендента. Знайшлася, втім, одна людина, яка запитала ім’я цього проповідника. І тоді старійшина сказав: «Апостол Павло».
В останніх семи розділах книги Діянь Павло з’являється перед нами як «птах у клітці»: ув’язненим, що пробув певний час в Єрусалимі (22:24), потім два роки в Кесарії (23:33-35; 24:27) і ще майже два роки в Римі (28:16,30). Павлу тюремне життя було не в новинку. Йому часто доводилося бувати в ув’язненні (2Кор. 11:23). Ми вивчали одне з них – коли Павло і його співпрацівник були побиті, забиті в колодки і кинуті у в’язницю у Филипах (Діян. 16). Але ніколи раніше апостолу не доводилося перебувати в ув’язненні день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком. Оскільки Павло був звичний до активного, напруженого стилю життя, то це, мабуть, явилося для нього одним з найбільших випробувань, що випали на його долю. У міру вивчення цих розділів я, проте, хотів би, щоб ми побачили непохитний Павлів дух, який він зберіг упродовж усього цього важкого періоду[2].
У попередньому розділі ми зупинилися на тому, що Павла привезли в Кесарію і передали правителеві Феліксу, який запроторив його до Іродової преторії (23:23-35). Цей розділ про перший суд над Павлом у Кесарії – один з численних судів, через які йому довелося пройти упродовж майже п’яти років, проведених у в’язниці[3]. Зверніть увагу, що, незважаючи на нападки і злісний наклеп, Павлу вдавалося бути внутрішньо «вільним» (24:10).
ХИБНЕ ЗВИНУВАЧЕННЯ (24:1-9)
Коли Павло вже знаходився на безпечній відстані від Єрусалиму, тисяцький проінформував синедріон, що ув’язнений переправлений у Кесарію. Йому, мабуть, принесло велике задоволення сказати їм, якщо вони хочуть продовжити справу, то їм доведеться вирушити в Кесарію і викласти свої звинувачення перед правителем Феліксом. Юдейські керівники, напевно, розлютилися, коли зрозуміли, що Павлу знову вдалося вислизнути з їх рук, але здаватися вони не збиралися. Не минуло і декількох днів, як вони були готові зробити ще одну спробу знищити його.
«Через п’ять днів[4] прийшли [в Кесарію] первосвященик Ананія[5] зі старійшинами[6] і з якимсь ритором[7] Тертуллом[8], які скаржилися правителеві на Павла» (в. 1). Старий первосвященик Ананія, ймовірно, дуже втомився від довгої, майже стокілометрової дороги до Кесарії, але він був готовий перенести будь-які незручності, аби лише покінчити з Павлом. Він разом з іншими старійшинами скористався послугами досвідченого оратора, Тертулла, щоб представити свою справу правителеві. Вони, ймовірно, вчинили так з наступних міркувань: (1) Тертулл краще за них знав римське право, і (2) у даному випадку етикет вимагав від них утішних слів на адресу правителя, а це було вище за їх сили.
Прибувши в Кесарію, вони з’явилися перед Антонієм Феліксом[9], римським правителем (прокуратором) Юдеї[10]. Ввели Павла (24:2а), і Тертулл почав свою промову з «нудотних лестощів»[11] на адресу Фелікса: «Завжди і повсюди з усякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, високоповажний Феліксе, ми зобов’язані стійким миром і твоєму піклуванню про благоустрій цього народу» (в. 3).
Насправді Фелікс подавив декілька повстань[12] і зробив це з такою жорстокістю, що обурив навіть помірних юдеїв. Більшість громадян Юдеї казали, що мир існував не завдяки, а всупереч ньому. Але Фелікс був і за суддю, і за присяжних, і тому Тертулл був готовий сказати усе, що завгодно, аби завоювати його розташування.
Солодкомовний красномовець продовжував: «Та щоб багато не турбувати тебе, прошу тебе вислухати нас коротко з властивою тобі лагідністю» (в. 4). Потім Тертулл виклав три звинувачення проти Павла – такі ж брехливі, як і його лестощі:
Першим було звинувачення особистого характеру: «Знайшовши цього чоловіка губителем суспільства…» (в. 5а). Інакше кажучи, «Павло – баламут вищого рангу, і будь-яка розсудлива людина буде тільки рада, якщо позбавити його життя!»
За цим йшло політичне звинувачення: «Підбурювачем заколоту між юдеями, що живуть по всьому світі, і представником Назорейської єресі» (в. 5б). Це звинувачення являло для Фелікса найбільший інтерес, оскільки він був відправлений у ці краї римським урядом забезпечувати мир. У ньому була доля істини, оскільки в багатьох місцях, де бував Павло, виникали безлади[13]. Проте заява про те, ніби Павло був призвідником цих безладів, була брехнею.
Зверніть увагу на фразу «представник («провідник»; суч. пер.) Назорейської єресі»[14]. Це єдине місце в Писанні, де слово «назорейський» спожите стосовно християн. Так юдеї називали «послідовників Ісуса з Назарета (Назарянина, Назорея)»[15]. Це було кепкування: «Чи може щось добре бути з Назарета?» (Ін. 1:46б)[16]. Назвавши Павла «представником Назорейської єресі», Тертулл, ймовірно, натякнув, що християнство є незаконною релігією[17], і Рим має з нею покінчити.
На закінчення повірений висунув релігійне звинувачення: Павло «намагався осквернити храм» (Діян. 24:6а; суч. пер.). Спочатку юдеї з Асії кричали, що Павло осквернив храм (21:28); тепер же звинувачення було пом’якшене: «намагався». У такому вигляді звинувачення звучало більш невизначено, і, отже, довести його або спростувати було складніше. Як відзначалося раніше, Рим надав керівництву храму право страчувати будь-кого, хто осквернить храм[18]. До цього Тертулл додав: «Ми взяли його і хотіли судити його за нашим законом. Але тисяцький Лісій, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших і послав до тебе, звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе» (в. 6б-8а).
Сцену з натовпом, описану в розділі 22, навряд чи можна назвати офіційним арештом, передуванням справедливому суду! Ворен Вірсбі пише: «Якщо порівняти опис арешту Павла Лукою (Діян. 21:27-40) з доповіддю тисяцького (Діян. 23:25-30) і розповіддю повіреного (Діян. 24:6-8), легко можна зрозуміти, чому судді і присяжні вкінець заплуталися». Зрозуміло, повірений не знав, що Фелікс мав у розпорядженні повідомлення від Лісія про те, що він вимушений був рятувати Павла від юдеїв, коли ті намагалися розправитися з ним (23:27).
Зробивши усе, від нього залежне, щоб викликати в правителя упередження проти Павла, Тертулл робить висновок: «Ти можеш сам, розібравшись, дізнатись від нього про все те, в чому ми звинувачуємо його» (в. 8б). Таким чином повірений виразив упевненість у тому, що, озброївшись усіма фактами, Фелікс прийме рішення на їх користь.
Тут до Тертулла приєдналися голоси первосвященика і старійшин. «І юдеї підтвердили, сказавши, що це так» (в. 9).
[1] Цей лист з деякими видозмінами був опублікований у багатьох виданнях. У своєму варіанті я об’єднав декілька версій.
[2] Бадьорість духу з’явилася в Павла після того, як Господь з’явився йому із завіренням про підтримку (23:11).
[3] Якщо до часу короткого перебування в Єрусалимі додати подорож у Рим, додати той час, який Павло провів в ув’язненні після 28:30, і скласти усе це з двома роками в Кесарії і двома роками в Римі, то в цілому виявиться приблизно п’ять років.
[4] П’ять днів, ймовірно, слід відлічувати з моменту прибуття Павла в Кесарію, але можливо, що і з моменту, коли юдеї дізналися про зникнення Павла.
[5] Див. обговорення Діян. 23:2 у розділі «Знехтуваний в Єрусалимі».
[6] Цими «старійшинами» могли бути інші члени синедріону.
[7] Грецьке слово, перекладене як «ритор», буквально означає «оратор»; Тертулл отримав спеціальну підготовку для роботи в суді.
[8] Тертулл – латинське ім’я (це зменшувальна форма від латинського слова «третій»); ми не знаємо, чи був він римським або грецьким юдеєм.
[9] Що стосується третього імені Фелікса, то воно точно невідоме. Багато дослідників вважають, що «Марко».
[10] Час від часу Юдею управляли прокуратори, які були представниками Риму. Пилат був одним з них (Мф. 27:2). Окрім нього, у Діяннях згадуються тільки Фелікс (див. 23:24, 26) і Фест (ми говоритимемо про нього, коли вивчатимемо розділи 25, 26).
[11] Барклей. Про ставлення Бога до лестощів див. у Прит. 26:28.
[12] Як приклад одного з подібних повстань див. обговорення Діян. 21:38 у розділі «І думали…».
[13] Див. Діян. 13:50; 14:5,19; 17:5-9,13; 18:12-16; 19:23-41.
[14] Слово «єресь» пішло від грецького слова «хайресіс», і означає воно «вчення, школа, секта».
[15] Див. Мф. 2:23; 21:11; 26:71; Мк. 1:24; Лк. 4:34; 18:37; Ін. 1:45.
[16] Цей уривок не надає права Ісусовим послідовникам називати себе «назореями».
[17] Див. обговорення Діян. 18:13 у розділі «Господь завжди тримає Своє слово!».
[18] Див. обговорення Діян. 21:28,29 у розділі «І думали…».
