Безлад, небезпека і розпуск зборища
Штаб-квартира міської влади знаходилася за декілька кварталів від амфітеатру. Міська влада мала знати про заколот на стадіоні, але вона не зробила жодних спроб угамувати натовп, поки сам натовп не вичерпав свої сили після двогодинного маніакального крику. Потім на арену вийшов охоронець порядку і зробив заспокійливий жест рукою (в. 35). Слово, перекладене як «охоронець порядку»[1], зазвичай перекладається як «писар», що свідчить про той факт, що цей чиновник реєстрував міські справи. Проте в Ефесі він був більший, ніж простим секретарем. Він був «найголовнішим місцевим чиновником [«мером»] і головним виконавчим лицем зборів, що діяв як посередник між Ефесом і римською владою»[2].
Цьому чиновникові вдалося так само успішно втихомирити заколот, як Димитрію його збудити. Він почав із заспокійливих слів, адресуючи їх до тих, хто зібрався в амфітеатрі: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес – служитель[3] великої богині Артеміди і Діопета? [«священного каменю, що впав з небес»; суч. пер.]» (в. 35). Потім перейшов до застереження: «Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокійними і нічого не робити необачно» (в. 36).
За дві години крику чиновник утямив суть справи і озброївся фактами. Вказавши на Гая і Аристарха, він продовжив: «А ви привели цих мужів, які ні храму Артеміди не обікрали, ні богині нашої не ганили» (в. 37). Чи брехав охоронець порядку, коли говорив, що ці два християни не ганили Артеміду (тобто, не говорили нічого проти неї)? Таке можливе. Згадайте, (1) що охоронець порядку звертався до схвильованої групи людей, більшість з яких гадки не мали про те, що відбувається (в. 32), (2) що його мета полягала не в захисті людей, а у відновленні порядку, і (3) що, не будучи християнином, він, ймовірно, пішов би на брехню не роздумуючи, аби вона послужила меті. З іншого боку, будь він занадто чесний, Димитрій і інші художники неодмінно б скористалися цим, щоб виступити проти нього. Схоже все-таки, що його слова влучили точно в ціль. Павло і його соратники, проповідуючи про те, «що зроблене руками людськими, не є боги» (в. 26б), ймовірно, не виступали конкретно проти Артеміди. Вони не провели масових мітингів проти ідолопоклонства; вони не пікетували храму; вони «просто» проповідували Євангеліє.
Якщо Димитрій і інші ремісники ще відчували спокусу протестувати, то чиновник швидко втихомирив їх, назвавши їх по іменах як призвідників безладу: «Якщо ж Димитрій та інші з ним митці мають скаргу на когось, то є суди[4] і є проконсули[5] і нехай скаржаться один на одного. А коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законному зібранні[6]» (в. 38, 39).
Цими словами охоронець порядку досяг двох цілей. По-перше, він вказав, що невдоволення можна виразити двояко – правильно і неправильно, і вони встали на неправильний шлях. По-друге, він дав ремісникам зрозуміти, хто буде у відповіді, якщо виникнуть наслідки.
Потім охоронець порядку натякнув на можливі наслідки: «Бо ми перебуваємо в небезпеці; за те, що сталося нині, нас звинуватять у заколоті, оскільки нема ніякої причини, якою ми змогли б виправдати таке зборище» (в. 40). Щоб оцінити силу цих слів, ми повинні знати ставлення Риму до заколотів. В очах Риму мало які злочини були гірші за цивільні безлади (підбурювання до заколоту було тяжким звинуваченням). Ефес був вільним містом і користувався багатьма привілеями. Якби про безлади в амфітеатрі доповіли в Рим, то можна було позбутися більшості, якщо не усіх з цих привілеїв. У місто могли вступити римські легіонери. Винуватців могли ув’язнити і навіть стратити (включаючи міського охоронця порядку за те, що той допустив хвилювання)! Щонайменше, були б накладені штрафи, піднялися б податки, а гільдії, ймовірно, були б розпущені. Іншими словами, срібників та інших митців ударили б по тій самій кишені, яку вони намагалися захистити, почавши заколот!
Коли охоронець порядку закінчив говорити, натовп, на який він дивився, вже був не тим некерованим натовпом, який він бачив за хвилину до цього. Лука каже, що, «сказавши це, він розпустив зібрання» (в. 41). Я бачу людей, які мовчазно, з опущеними головами покидають театр і безладною юрбою йдуть по домівках. Бачу я і охоронця порядку, як він витирає чоло, а потім вирушає назад у міську управу, щоб зайнятися своїми буденними справами. При цьому він, напевно, думає: «Як добре, що мені не доводиться робити таке щодня!» – і, можливо: «Мені потрібно доплачувати за шкідливість!»
Що сталося з Гаєм і Аристархом, супутниками Павла, яких затягнули в амфітеатр? Їх звільнили, можливо навіть, з вибаченнями від охоронця порядку, бо в наступному розділі ми читаємо, що вони знову мандрують з Павлом[7] (20:3,4).
Ця подія стала ще однією перемогою на Господньому путі. Знову вірні були реабілітовані, а їх переслідувачі зазнали осуд. Лука показав своїм читачам, що не християни, а їх гонителі являли небезпеку для суспільства.
ВИСНОВОК
Заколот в амфітеатрі переконав Павла в тому, що настав час здійснити заплановане: покинути Ефес. Відчинені двері (1Кор. 16:9) закрилися. Таким чином, «коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії» (20:1).
У драматичному описі заколоту в Ефесі міститься для нас багато уроків. У ньому підтверджується сила Євангелія, яку визнавали навіть вороги хреста. Димитрій був правий, коли дійшов висновку, що Євангеліє погрожувало культу Артеміди. Колись прекрасний храм Артеміди сьогодні є купою розвалин. Уціліла тільки одна колона, і на її вершині лелека звив гніздо.
Для нашого століття особливо значущим є своєчасне попередження про небезпеку бути занадто заклопотаними грошима. Гроші можуть бути як знаряддям, так і ідолом. Можна поклонятися Богу і використовувати гроші для того, щоб служити Його справі, а можна поклонятися грошам і використовувати релігію для того, щоб збагачуватися. Поверніться на мить в минуле і подивіться, як хвилюються Димитрій і його друзі про всемогутній шекель; а тепер подивіться на самих себе. Як ми ставимося до грошей? Як ми реагуємо, коли надається можливість допомогти іншим або продовжити справу Христову? (Якщо ви не упевнені у своєму ставленні, тоді віддайте щедру суму і простежте за своїми відчуттями!) Я молюся, щоб, коли християнство ударяє нас по кишені, ми посміхалися, а не морщилися від пекучого болю.
[1] І знову археологи підтверджують, що Лука використовував абсолютно точне слово.
[2] Льюїс Фостер.
[3] Словом «служитель» перекладене складне грецьке слово, яке буквально означає «підмітальник храму» (тобто той, хто піклується про чистоту храму). Міста змагалися за честь бути «хранителем храму».
[4] Йдеться про орган місцевого самоврядування, що регулярно збирався.
[5] Це регіональна влада. Оскільки зазвичай Асією управляв тільки один проконсул, множина слова в певному розумінні є загадкою. Можливо, слово спожите в загальнішому сенсі і означає регіональну владу взагалі. Деякі вважають, що це був смутний час, коли в тому краю на місце проконсула претендували декілька чоловік.
[6] «Законними зборами» були «звичайні збори» (суч. пер.) жителів міста.
[7] Стверджуючи це, я виходжу з припущення, що обидві людини на ім’я Гай є однією і тією ж особою, хоча Лука і каже, що вони родом з різних місць.
