Коли ми читаємо перші шість віршів з Діян. 20, вони здаються нам коротким оглядом подорожі Павла в Грецію і назад наприкінці його третьої місіонерської подорожі:
«Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії. Пройшовши ті краї і втішивши віруючих щедрими настановами, він прийшов до Еллади. Там він пробув три місяці. Коли ж, унаслідок змови, вчиненої проти нього юдеями, він хотів вирушити до Сирії, спало йому на думку повернутися через Македонію. Його супроводили до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з солунян – Аристарх і Секунд, і Гай дерв’янин, і Тимофій та асійці Тихик і Трофим. Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді. А ми після днів опрісночних відпливли з Филипів і днів за п’ять прийшли до них у Троаду» (20:1-6а).
Подібно до інших уривків з Писань, ці вірші, на перший погляд, здаються відносно неважливими і, можливо, навіть нудними, але при глибокому вивченні ми знаходимо в них багато важливих істин.
Реконструюючи період часу, охоплений цими шістьма віршами[1], ми виявляємо, що уривок містить у собі, щонайменше, «рік мандрів і пригод»[2]. Одну з турбот Павла в той час можна стисло висловити його ж словами, які ми читаємо наприкінці розділу 20: «Треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (в. 35б). У той час під словом «слабкі» малися на увазі конкретно бідні «між святими в Єрусалимі»[3] (Рим. 15:26).
Із самого початку в єрусалимській церкві нужденних було більше, ніж вона була в змозі підтримати. Незабаром після її встановлення тим членам громади, які володіли власністю, довелося поділитися з незаможними (Діян. 2:44,45; 4:32-35; 6:1). Коли настав голод, антиохійська церква послала допомогу нужденним в Єрусалимі і Юдеї (11:27-30; 12:25). Петро та інші керівники просили Павла і Варнаву, що здійснили спеціальну подорож в Єрусалим, щоб вони «пам’ятали про вбогих», – зокрема, бідних юдейських християн (особливо тих, хто в Єрусалимі)[4]. Павло казав, що він «намагався виконувати» це (Гал. 2:10).
Під час своєї другої або третьої місіонерської подорожі Павло сформулював ідею про збір коштів для єрусалимської церкви[5]. Він сподівався, що це приношення любові від язичників юдеям покращить взаємини між двома гілками церкви (2Кор. 9:11-14). Павло збирав пожертвування упродовж усієї третьої подорожі (1Кор. 16:1,2; 2Кор. 8:10). Тепер він був готовий закінчити збори і передати гроші Єрусалиму.
Пам’ятайте про цю мету, коли ми заглибимося у вивчення Діян. 20:1-6.
ТУРБОТА (20:1)
Вірш 1 наповнений турботою: «Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії». По-перше, у ньому міститься турбота про християн, яких він залишав в Ефесі. «Павло [покликав] учеників», ймовірно, для того, щоб подивитися, чи не постраждав хто під час заколоту, можливо, навіть пояснити, чому він не прибіг в амфітеатр, і, звичайно ж, щоб підбадьорити їх перед своїм відходом. По-друге, як вже було сказано, його турботою були бідні «між святими в Єрусалимі». Павло прямував у Македонію, щоб зібрати кошти для нужденних. Але була і ще одна турбота, яка не давала Павлу заснути, ще одна причина, через яку він вирушав у Грецію: проблеми, які загрожували поглинути церкву Коринфа.
У попередньому розділі ми відмічали, що Павло відправив до Коринфа Тита, щоб той замінив там Тимофія (2Кор. 2:12,13; 7:5-7; 8:6,23). Потім Тит мав повернутися до Павла з повідомленням про стан справ у коринф’ян. Очевидно, маршрут Тита включав наступні пункти: Коринф – Македонія – Троада – Ефес. Першою зупинкою Павла на шляху з Ефеса в Македонію була Троада (2Кор. 2:12), де він сподівався зустрітися з Титом.
Троада була морським портом на узбережжі Егейського моря, де раніше Павло почув Македонський заклик (Діян. 16:8-10). У той короткий візит у Троаду Павло мало проповідував, а може, і не проповідував зовсім. Зараз же йому «були відчинені двері» (2Кор. 2:12); місто дозріло для євангелізації. Павло відповів на можливість, що з’явилася, в абсолютно не властивому йому дусі[6]: він настільки був стурбований Коринфом, що не міг надовго десь зупинятися, щоб благовістити і наставляти. Пізніше він писав: «Я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись із ними [з тими, що були в Троаді], я пішов до Македонії» (2Кор. 2:13).
Павло сподівався перехопити Тита в Македонії, але Тита там не виявилося. В очікуванні молодого проповідника Павло займався збиранням коштів для Єрусалиму – і був приємно здивований щедрістю македонян (2Кор. 8:1-5) – але все одно турбота не давала йому спокою. Пізніше він скаже: «Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні – боротьба, всередині – страхи» (2Кор. 7:5). «Боротьба», ймовірно, йшла від юдеїв, які вигнали його із Солуні і Верії. Серед інших «страхів» він побоювався, що коринфські християни погано відреагували на його перший лист. (Важкі дні бували і в Павла; Господь не покидає нас у наші погані дні.)
Нарешті, Тит прибув, і з добрими звістками. У цілому, церква в Коринфі добре сприйняла напучення і застереження Павла. Павло так написав про полегшення, яке він відчув: «Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита, і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше» (2Кор. 7:6,7).
Павло продиктував лист, який ми називаємо Другим посланням до Коринф’ян[7], і відіслав Тита назад у Коринф разом з двома іншими братами (2Кор. 8:16-24)[8].
Не можна читати 2 до Коринф’ян і залишатися байдужим до глибокої стурбованості Павла. Він «не мав спокою духові» (2:13; 7:5); його утрудняли «страхи» (7:5). Нам теж слід перейнятися глибокою стурбованістю за наших братів – коли вони потребують матеріальної їжі (як схвилювали Павла християни в Єрусалимі) і духовної (як засмутили Павла гріхи Коринфа)! Слова Павла є застереженням для усіх нас:
«Бог так створив тіло, щоб ми про менш довершене більше піклувалися, щоб не було розділення в тілі, але щоб усі члени однаково дбали один про одного. Тому, чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени. І ви – тіло Христове, а нарізно – члени» (1Кор. 12:24б-27).
ПОЖЕРТВУВАННЯ (20:2-4)
Однією з цілей написання Павлом 2 до Коринф’ян було надихнути братів на завершення ними пожертвувань для Єрусалиму. Павло настійно просив коринф’ян бути не менш щедрими, ніж македоняни (розділи 8 і 9).
Відправивши листа, Павло пробув ще деякий час у Македонії, проповідуючи і навчаючи (уявляю собі його радісну зустріч з християнами у Филипах, Солуні, Верії та інших місцях). У цей час він, схоже, ходив ще і на північний захід у провінцію Іллірик і благовістив там (Рим. 15:19)[9]. Лука просто записує: «Пройшовши ті краї і втішивши віруючих щедрими настановами[10], він прийшов до Еллади [тобто в Ахаю]» (Діян. 20:2). Потім відмічає, що «там він пробув три місяці»[11] (в. 3а). Павло провів більшу частину цих трьох місяців у Коринфі як гість брата на ім’я Гай[12] (Рим. 16:23).
Будучи в Коринфі, Павло написав свій шедевр, Послання до Римлян[13]. На перший погляд, Павло писав у передчутті швидкої поїздки в Рим (Рим. 1:9-15; 15:22-29). Проте він вже знав про небезпеки, які очікували його в Єрусалимі (Рим. 15:31; див. Діян. 20:22-25; 21:13,14). Відправивши листа до римлян, він залишав «точне визначення християнства» в серці імперії незалежно від того, потрапив би він туди чи ні.
Коли Павло писав до римлян, збір пожертвувань для Єрусалиму в Коринфі проходив добре. Він відмічав, що ахайські християни «стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі» (Рим. 15:26).
У Коринфі до Павла, мабуть, приєдналися представники різних церков, які брали участь у зборах приношень любові (Діян. 20:4)[14]. Щойно ці «посланці церков» (2Кор. 8:23) додали подаяння від своїх громад, збір коштів був завершений.
Я говорив раніше про те, що ми повинні піклуватися про наших братів у Христі. Приклад християн з Македонії, Ахаї, Асії і Галатії учить тому, що наша турбота не має бути одними словами. Завжди практичний Яків ставить дуже недвозначне питання: «Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?» (Як. 2:15,16).
[1] Ми реконструюємо цей період за Павловими листами, написаними в цей час: за Посланням до Римлян і за 1 і 2 Посланням до Коринф’ян. Можливо, Лука тому не представив подробиць цього періоду, що вони стають відомими з цих листів.
[2] Барклей. Брюс висловив припущення, що цей період тривав майже два роки.
[3] Прочитайте цю фразу уважно. Не усі святі в Єрусалимі були бідні, але тільки деякі.
[4] На це вказують наступні події.
[5] Як і завжди, перед ухваленням рішення Павло, я упевнений, радився з Господом.
[6] Це єдиний відомий нам випадок, коли Павло не скористався даною Богом можливістю.
[7] Павло, ймовірно, продиктував лист Тимофію (2Кор. 1:1).
[8] Нам невідомо, ким були ці два неназвані брати, ми не знаємо також, чому Павло не назвав їх за іменами. Пропонувалися такі імена, як Лука, Варнава і Тимофій. Можливо, це були двоє з посланців церков, названих за іменами в Діян. 20:4.
[9] Діяння Павла в Ілліриці більше вписуються в це його відвідування Македонії, ніж у попереднє.
[10] Оскільки Павло не сподівався більше побачитися з ними, то його настанови були, мабуть, подібні до тих, що ми знаходимо в Діян. 20:18-35.
[11] Можливо, він залишався там у зимові місяці, коли мандрувати було важко.
[12] Деякі припускають, що Гай – це третє ім’я Тита Юста (18:7).
[13] Це послання, очевидно, писав під диктування Тертій (Рим. 16:22), а в Рим його, ймовірно, доставила Фива, яка жила в Кенхреях (Рим. 16:1,2). (Кенхреї були одним з морських портів, що обслуговували Коринф.) У Рим. 16:3,4 ми знаходимо цікаву примітку про те, що Акила і Прискілла повернулися в Рим; туди їх могло призвати їх ремесло.
[14] Тимофій, згаданий у 20:4, був з Павлом у Коринфі, коли той писав Послання до Римлян (Рим. 16:21). І знову-таки, якщо Сосипатр у Діян. 20:4 і Сосипатр у Рим. 16:21 – одна і та ж особа, тоді ми знаємо напевно, що з Павлом у Коринфі був і ще один представник.
