УСПІШНІ ПРОПОВІДІ – І НЕВДАЧА (19:23-41)
Це підводить нас до головної події, що сталася під час служіння Павла в Ефесі, до останнього випадку, який прискорив від’їзд Павла[1]. Цей випадок чітко показує, що може статися, коли християнство ударяє по кишені.
Артеміда, Димитрій і заколот
У вірші 23 говориться: «Того часу[2] стався чималий заколот проти путі Господньої»[3]. Натхненником заколоту був «один срібляник, на ім’я Димитрій[4], який робив срібні храми Артеміди»[5] (в. 24а).
Артеміда в древніх греків була богинею, що втілювала невинність, але в Ефесі і в інших місцях вона ототожнювалася з древньою азіатською богинею родючості. І якщо в Аттіці Артеміда зображалася прекрасним молодим мисливцем, оточеним оленями або собаками, то в Малій Азії Артеміду зображували зрілою прародителькою з багатьма грудями, що дає і підтримує життя.
Артеміду шанували як богиню-матір у всьому світі (в. 27)[6], але центром поклоніння їй був Ефес. Жителі Ефеса вважали богиню виключно своєю; вони називали її «Артемідою Ефеською» (в. 28, 34). Місто Ефес вважало себе «служителем великої богині Артеміди» (в. 35).
Усередині храму Артеміди знаходилося її зображення, яке, за переказами, «впало з небес» (в. 35; суч. пер.). Це міг бути метеорит, який своїми контурами легковірним нагадував Артеміду[7]. Найбільший мармуровий храм у світі[8] був зведений за стінами Ефеса навколо цього величезного шматка каменю. Цей храм, одне із семи чудес світу, притягав відвідувачів зі всього світу.
Коли відвідувачі приходили подивитися на храм, вони, як і усі туристи, купували сувеніри. Але ті сувеніри не були подібні до маленьких копій Ейфелевої вежі або «Давида» Мікеланджело, які привозять додому сьогоднішні туристи[9]. Люди, які приїжджали в Ефес, купували маленькі храми – «зображення храму Артеміди» (в. 24; суч. пер.) – і освячували їх у храмі. В їх забобонній уяві, коли вони відносили їх із собою, вони вносили у свої будинки присутність Артеміди.
Як можна здогадатися, виробництво таких срібних храмів було прибутковою справою. Лука відмічає, що це давало місцевим «митцям чималий заробіток» (в. 24б). Проте внаслідок Павлових проповідей їх прибутки різко впали. Димитрій, що робив срібні храми, був розлючений. Він зібрав інших місцевих срібників і «інших ремісників» (в. 25а) і забив на сполох: «Друзі! Ви знаєте, що від цього ремесла залежить наш добробут; проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії[10] цей Павло своїми переконаннями відвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги» (в. 25б, 26).
Недвозначне ставлення Павла до ідолопоклонства не було секретом. Він проголошував, що люди «не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський» (17:29). Він направив усю свою енергію на те, щоб повернути людей «до Бога від ідолів, щоб служити Богові Живому і істинному» (1Сол. 1:9). Його проповіді здобули дію: він «своїми переконаннями відвернув немало людей» від поклоніння Артеміді – що скоротило прибуток Димитрію та іншим ремісникам, що робили ідолів. Димитрій, принаймні, був чесний у тому, що говорив своїм колегам: він не стільки піклувався про чистоту релігії, скільки про свій гаманець[11].
Проте він був досить розумний, щоб знати, що ні він, ні хтось з інших художників не зможуть отримати громадської підтримки, якщо скаржитимуться на свої збитки, і тому підкріпив свої звинувачення релігійними забобонами і світською гординею: «Але це нам загрожує тим, що не тільки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богині Артеміди не вартий буде нічого, і знищиться велич тієї, котру шанує вся Асія і всесвіт”» (в. 27).
Цей розділ Діянь незвичайний тим, що в ньому міститься декілька розмов ненатхненних людей. Лука дозволив вустам язичників свідчити про вплив християнства. Неможливо знайти чудовішого свідоцтва сили Євангелія, ніж слова Димитрія. Якщо хтось гадає, що Димитрій переоцінив вплив проповідей Павла, то слід зазначити, що через сорок років Пліній[12] писав з Асії імператору Траяну, скаржачись на те, що християнство стало причиною обезлюднення храмів.
Слова підбурювань Димитрія здобули бажаний ефект. Його слухачі «розлютилися і почали кричати, говорячи: “Велика Артеміда Ефеська!”» (в. 28). Вони «вибігли на вулиці» (Західний текст), скандуючи своє гасло. (Підбурництво спокою завжди знаходить відповідні гасла, якими можна підмінити здоровий глузд.) Протестуючі пройшли через місто, збираючи дорогою у свої ряди людей, так що «у всьому місті зчинився заколот» (в. 29а). Коли натовп збільшився, усі «попрямували в амфітеатр» (в. 29б; суч. пер.) – величезний відкритий стадіон, що вміщував 25000 людей. Натовп став некерованим, і демонстрація перетворилася на заколот.
Деякі учні, неминуча смерть і «захист»
Призвідники, ймовірно, збиралися розправитися з Павлом під час проходження містом – сподіваючись на те, що натовп уб’є його – але не знайшли апостола. Вони все ж наштовхнулися на «македонян Гая[13] і Аристарха[14], супутників Павлових[15]» (в. 29,), яких і потягнули в амфітеатр. Це було масове безумство; у повітрі запахло смертю. Гаю і Аристарху загрожувала явна небезпека.
Коли чутка про те, що його товариші в небезпеці, досягла Павла, він кинувся в амфітеатр – можливо, щоб запропонувати себе в обмін на звільнення своїх друзів. Проте, «коли ж Павло хотів увійти в народ[16], ученики не допустили його» (в. 30). Вони знали, що натовп неможливо напоумити, а втрата Павла могла нанести непоправну шкоду Господній справі (див. 2Цар. 21:17).
Лука додає, що «також і деякі з асійських начальників[17], що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищі» (в. 31). Ці чиновники обиралися з найбільш заможних громадян для вирішення питань, пов’язаних з відправленням релігійних культів, а також для організації і проведення щорічних народних ігор на честь богів за свій кошт. Їх становище навряд чи допускає, щоб вони були християнами, але вони, принаймні, співчували Павлу і справі, яку він відстоював[18]. Продовжений час, спожитий у фразі «просили не з’являтися» показує, як важко було утримати Павла.
Тим часом в амфітеатрі «одні кричали одне, а інші – друге, бо збори[19] були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися» (в. 32)[20]. Це була класична картина некерованого натовпу. Один з перших американських державних діячів і письменник Бенджамін Франклін дав таке визначення натовпу: «група людей, де безліч голів, а розуму немає».
Щоб показати, в якому замішанні був натовп, Лука каже, що «за пропозицією юдеїв, з народу був обраний Олександр» (в. 33а). Чому разом з безумними ідолопоклонниками були юдеї? Може, юдейські ремісники наживалися на неуцтві ідолопоклонників? Хто був цей Олександр, якого вони викликали? Пізніше Павло згадує «Олександра коваля», який «багато зробив мені зла» (2Тим. 4:14; див. також 1Тим. 1:20). Може, це той самий Олександр?[21] Навіщо вони виставили його (ким би він не був) перед натовпом? Може, вони хотіли, щоб Олександр роз’яснив, що ефеські юдеї тут ні до чого, а це, мовляв, усе Павло, це він винен у безладах?[22] Яким би не був намір Олександра, для натовпу він був неясним. Одні могли вирішити, що Олександр був призвідником зборища; інші, мабуть, подумали, що це над ним йде суд.
Олександр, мабуть, «викликаний був» на поміст, який розташовувався нижче за яруси для глядачів. Він зробив заспокійливий знак рукою і «хотів говорити до народу» (в. 33б), але йому не дали. «Довідавшись, що він юдей[23], усі закричали в один голос і близько двох годин викрикували: “Велика Артеміда Ефеська!”» (в. 34).
Натовп турбувався не лише про Артеміду. Якщо сповнений замішанням натовп розумів, що храму погрожує небезпека, то він інстинктивно розумів, що під загрозою знаходиться і їх добробут. Розпад головної галузі промисловості зачіпає усіх, хто живе в цьому регіоні. Можливо, вони кричали також тому, що відчули дискомфорт у своїх гаманцях.
Я намагався уявити собі цей двогодинний крик 25000 істеричних ефесян! Єдине, що спало на розум – це одна ніч, коли усі собаки в околиці ні з того, ні з цього раптом вирішили завити в один і той же час. Через декілька хвилин я був готовий рвати на собі волосся!
[1] Хоча Павло вже вирішив покинути Ефес, він, ймовірно, планував дочекатися звістки про церкву Коринфа від Тита (2Кор. 2:12,13). Заколот прискорив його від’їзд.
[2] Деякі пускаються в домисли, що цей заколот стався під час щорічного свята Артеміди, яке приблизно співпадало з П’ятдесятницею (див. 1Кор. 16:8,9).
[3] «Путі Господні» – так Лука любив називати християнство (9:2; 19:9,23; 22:4; 24:14,22).
[4] Ще один Димитрій згадується в 3Ін. 12; навряд чи це одна й та сама особа.
[5] При розкопках не було знайдено жодного із срібних вівтарів Артеміди – тільки керамічні. Мені здається, що, коли культ Артеміди відійшов у минуле, срібні вівтарі були переплавлені з метою отримання срібла.
[6] Археологами було виявлено більше тридцяти місць поклоніння Артеміді. При відвідуванні розвалин Сардіса в Туреччині я бачив залишки величезного храму на честь Артеміди.
[7] Цілком можливо, що якийсь художник попрацював над метеоритом, щоб посилити схожість.
[8] Він був у чотири рази більший за Парфенон.
[9] Можна назвати сувеніри, знайомі слухачам.
[10] Це не континент Азія, а римська провінція Асія.
[11] Тут можна вставити приклад місцевого значення, щоб показати, наскільки був стурбований Димитрій. У США та інших країнах, де річний дохід багатьох бізнесменів залежить від різдвяного розпродажу, можна легко уявити їх реакцію, якби Різдво було офіційно скасоване.
[12] Пліній Молодший (61-112 рр.) був римським сенатором, який у 100 р. служив консулом. Пізніше, будучи правителем Вифинії, він переписувався з імператором Траяном з таких питань, як ставлення до християн у провінції.
[13] Ми не знаємо напевно, хто такий Гай з Македонії. У Новому Завіті згадується багато людей на ім’я Гай (Діян. 20:4; Рим. 16:23; 1Кор. 1:14; 3Ін. 1). Деякі вважають, що Гай, згаданий у Діян. 20:4, – та сама людина, що і Гай з 19:29; у Західному тексті говориться, що Гай з Діян. 20:4 був родом з Довера (міста в Македонії), а не з Дервії.
[14] Аристарх був із Солуні, столиці Македонії (Діян. 20:4). Він ходив з Павлом в Єрусалим, потім – у Рим (Діян. 27:2). Павло писав з Риму: «Вiтає вас Аристарх, ув’язнений разом зi мною» (Кол. 4:10; див. також Филим. 24).
[15] Ми не знаємо, коли, де і чому ці двоє стали «супутниками Павловими».
[16] Грецькою демос. Це слово іноді має значення народного зібрання (див. обговорення 17:5 у розділі «У пошуках щирих сердець». Можливо, використання його тут вказує на те, що Павло думав побачити свого роду збори, які він сподівався напоумити.
[17] У Луки «асіархи»; археологи підтвердили, що Лука не вигадав це слово.
[18] Той факт, що ці високопоставлені чиновники співчували християнству, є ще одним доказом, представленим Лукою, що християнство не було загрозою суспільству.
[19] У цьому вірші словом «збори» перекладене грецьке слово еклесія; це слово зазвичай перекладається як «церква». У віршах 32, 39 і 41 слово еклесія спожите у своєму нерелігійному значенні зборів.
[20] Нападки на новозавітне християнство, здебільшого, відбуваються через неуцтво.
[21] Якщо Олександр у 2Тим. 4:14 і Олександр з 1Тим. 1:20 – одна і та ж особа, то цей Олександр, якого згадує Павло, став християнином, але згодом відійшов від віри. Оскільки Тимофій був в Ефесі, коли Павло писав 1 Тимофія (1:3), то цей Олександр, видно, був родом з Ефеса. Те, що Лука назвав його по імені, може означати, що читачі мали знати, про кого йде мова.
[22] Відносно ідолопоклонства ефеські юдеї, мабуть, проводили політику «живи сам і не заважай жити іншим» – політику, яка ніколи не схвалювалася Богом.
[23] Згідно з Йосипом Флавієм, ефесяни зневажали юдеїв. Ймовірно, вони дізналися, що Олександр – юдей, за його зовнішністю і одягом.
