Проповідник намагався надихнути общину. Він казав: «Браття, ця церква пройшла довгий шлях з моменту свого становлення. Коли ми починали, ми ледве могли повзати, а тепер ми можемо ходити». Із задніх рядів почувся голос: «Нехай вона ходить, проповіднику, нехай ходить». Проповідник підбадьорився: «Якщо ми будемо відданими їй, я вірю, ми зможемо бігати!» Голос сказав: «Нехай вона біжить, проповіднику, нехай біжить!» Проповідник розхвилювався: «Я навіть вірю, якщо ми зосередимо на ній усі свої помисли, то зможемо літати для Господа! Звичайно, тоді усім нам потрібно буде подвоїти наші пожертвування!» «Нехай вона ходить, проповіднику, нехай вона ходить», – відреагував голос із заднього ряду.
Кажуть, що найвідчутнішою частиною анатомії людського тіла є гаманець. Упродовж багатьох років мені жодного разу не доводилося чути, щоб хтось сказав: «Мені було так соромно! Я привів декого на богослужіння, а проповідник говорив про Євангеліє [або про церкву, або про любов, або про хрещення)!» Проте я особисто чув, як люди скаржаться: «Нарешті мені вдалося привести із собою друга, і знаєте, що? Проповідник говорив про пожертвування. Ніколи у своєму житті мені не було так соромно!»
Члени церкви – не єдині, кого перекручує, коли їх ударяють по гаманцю. У цьому розділі ми побачимо, як реагували деякі язичники, коли християнство полегшило їх грошові мішки. І ми можемо навіть провести певне дослідження душі в спробі з’ясувати наші власні мотиви служіння Господу. Проте раніше нам необхідно завершити розповідь про роботу Павла в Ефесі.
ВІДЧИНЕНІ ДВЕРІ – І СУПРОТИВНИКИ (19:10, 20-22)
У Діян. 19 нам даються тільки головні віхи Павлової роботи в Ефесі. Додаткову інформацію про успіхи Павла і про випробування, які він зазнав там за три роки, ми черпаємо з інших уривків. Він писав з Ефеса: «Бо для мене відчинилися великі й широкі двері, і супротивників багато» (1Кор. 16:9).
Образ «відчинених дверей» вживається в Писаннях у значенні наданої можливості, особливо можливості проповідувати Євангеліє (2Кор. 2:12; Кол. 4:3). Через двері можливості проповідувати Павло не йшов перевалюючись; він біг через них. Покинувши, врешті-решт, Ефес, Павло залишив там сильну общину із старійшинами (Діян. 20:17), яка продовжувала бути оплотом добра впродовж десятків років. Більше того, завдяки зусиллям Павла і його співпрацівників, «всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни» (в. 10б; виділено мною). Менш, ніж за три роки, вони розповсюдили Євангеліє на території, що перевищує за своєю площею Каліфорнію[1], встановивши приблизно десять громад![2] У той час у Павла була унікальна можливість продовжувати надихати громади, встановлені раніше[3]. Наприклад, під час роботи в Ефесі Павло підтримував контакт із церквою в Коринфі (1Кор. 5:9[4]); він навіть перетинав Егейське море, щоб відвідати їх (2Кор. 12:14; 13:1[5]).
Павло говорить не лише про той факт, що для нього були відчинені «великі й широкі двері», але також про те, що було «і супротивників багато». Пізніше, згадуючи про дні, проведені в Ефесі, Павло говорив про своє служіння «Господеві з усякою смиренномудрістю і з рясними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через підступи юдеїв» (Діян. 20:19). Ще Павло писав про «скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії», відмічаючи, що «було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими» (2Кор. 1:8)[6]. Можливо, деякі з випробувань, згаданих у 2Кор. 11:23-27, припали на Ефес, наприклад, побиття юдеями (в. 24) і ув’язнення в темницю (в. 23). Павло писав про боротьбу «із звірами в Ефесі»[7] (1Кор. 15:32), а також про те, що Акила і Прискілла «голову свою покладали за мою душу» (Рим. 16:3,4)[8]. Коли життя Павла в Ефесі опинилося в небезпеці[9], його друзі з ризиком для життя врятували його.
Лука скоротив ці хвилюючі події до загального слова «це» (Діян. 19:21). Ми можемо сказати: «Що означає «це», Луко? Ми хочемо почути про «це»!» Якщо нам потрібні подробиці, то нам доведеться їх отримати від Павла або Луки, коли ми потрапимо на небеса. Стислість Писань чудова!
Пробувши декілька років в Ефесі, Павло вирішив, що його робота завершена. Євангеліє обійшло увесь край. Встановлені сильні церкви. Люди навчені. Для ведення роботи в Ефесі покликані старійшини. Тому Павло почав будувати плани: «Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаю, йти до Єрусалима, сказавши: “Коли буду там, то я маю[10] побачити і Рим”» (в. 21).
Згідно 19:21, плани Павла мали три мети. (1) Він планував піти в Єрусалим. Метою цієї подорожі було відвезти добродійну допомогу від язичницьких християн юдейським християнам в Єрусалимі, які мали потребу (Рим. 15:25,26,30,31). (2) Перед тим, як йти в Єрусалим, він планував ще раз відвідати Македонію і Ахаю, щоб знову відвідати встановлені там раніше церкви. Окрім відвідування церков з метою їх підтримки[11], Павло мав намір поповнити добродійний фонд для Єрусалиму (1Кор. 16:1,2; 2Кор. 8:1-4; 9:1,2; Рим. 15:26). Після того, як він відвезе ці пожертвування в Єрусалим, Павло, ймовірно, мав намір знову відвідати свою «домашню» общину в Антиохії. Потім (3) він планував вирушити в Рим, центр Римської імперії. Тут ми уперше читаємо про бажання Павла вирушити до Риму, хоча він і казав, що «з давніх літ» мав бажання побачити там своїх братів (Рим. 15:23)[12]. Він, очевидно, планував зробити Рим такою ж своєю базою для євангелізації Заходу, якою для нього була Антиохія відносно євангелізації Сходу[13]. Вірш 19:21 є як би поворотним у Діяннях; остання третина книги містить низку подій, що привели, врешті-решт, до прибуття Павла в Рим.
Я припустив, що головною метою відвідування Павлом церков у Македонії і Ахаї було поповнення добродійного фонду для Єрусалиму. Проте в Павла була ще більш невідкладна причина побачитися з однією з цих громад – з церквою в Коринфі. З Коринфа прибула делегація (1Кор. 16:17) з листом від общини. Лист (1Кор. 7:1) і повідомлення посильних (1Кор. 1:11; 5:1) показали, що церкву охоплювали проблеми, пов’язані з вченням і практикою богослужіння[14]. У смутку (2Кор. 2:4) Павло продиктував лист своєму другові Сосфену[15] (1Кор. 1:1,2; 16:8,9,21[16]) – лист, який ми називаємо «Першим посланням до Коринф’ян». Лист був присвячений проблемам в общині і містив обіцянку особисто відвідати її в найближчому майбутньому (1Кор. 4:19; 16:3-7).
Павло послав лист у Коринф з молодим проповідником Тимофієм (1Кор. 4:17; 16:10). Лука відмічає, що приблизно в цей час Павло послав «в Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія та Ераста» (Діян. 19:22а). Можливо, ці двоє мали виконати якусь попередню роботу в Македонії[17], а потім вирушити в Коринф[18]. Незабаром після цього Павло послав ще одного молодого проповідника, Тита, продовжити роботу Тимофія в Коринфі[19] (2Кор. 2:12,13; 7:5-7; 8:6,23). Тим часом Павло «сам залишився на деякий час в Асії» (в. 22б), щоб скористатися тими дверима, які Бог відчинив йому.
[1] Порівнювати треба з територією, знайомій слухачам. Не забувайте, що римська провінція Асія займала велику частину західного узбережжя, яке зараз належить Туреччині.
[2] Окрім общини в Ефесі, у той час було встановлені більшість, якщо не усі сім церков Асії (Одкр. 1-3), плюс церкви в Колосах і Ієраполі.
[3] З 2Кор. 11:28 ми дізнаємося, як Павло піклувався про ці громади. Поза сумнівом, що він користувався кожною можливістю підтримати їх так, як він підтримував церкву в Коринфі.
[4] Деякі вважають, що лист, про який говориться в 1Кор. 5:9 (і який був написаний раніше), зберігся як частина 2 Коринф’ян. Ймовірніше, проте, що усе сказане в тому першому листі було повторене і розширене в 1 Коринф’ян, і Бог тому не бачив необхідності в його збереженні. У Новому Завіті зовсім не обов’язково міститься усе, що писали натхненні мужі (Кол. 4:16); але в ньому міститься усе, що нам потрібне.
[5] У цих двох місцях говориться про третє відвідування. Значить, між часом, коли Павло покинув Коринф наприкінці другої подорожі, і його зустріччю з ними наприкінці його третьої подорожі було і друге відвідування. Воно майже напевно мало статися під час проживання і роботи Павла в Ефесі.
[6] Павло, мабуть, має на увазі серйозне захворювання.
[7] Ймовірно, це метафорична фраза, де слово «звірі» означає людей, які поводилися як хижі звірі. Павло був римським громадянином, і його не могли законним чином змусити боротися з дикими звірами.
[8] До часу написання Послання до Римлян Павло спілкувався з Акилою і Прискіллою як у Коринфі, так і в Ефесі. Оскільки немає жодних вказівок на те, що Акилі і Прискіллі довелося ризикувати своїм життям за нього в Коринфі, то це, мабуть, сталося в Ефесі.
[9] Багато хто вважає, що, кажучи про боротьбу «із звірами», Павло мав на увазі сцену з натовпом в амфітеатрі (19:23-40), але 1 Коринф’ян, найімовірніше, було написане до подій заколоту. Більше того, Павло не ходив на видовище під час заколоту (в. 30,31), тому він ні з ким не «боровся». Найвірогідніше, був інший випадок, про який Лука не розповів.
[10] Слово «маю» показує, наскільки серйозно Павло ставився до цих планів; для нього в цій справі не було варіантів.
[11] Павло зазвичай повторно відвідував церкви, які він встановлював раніше (14:22,23; 15:36,41; 18:23). До цього моменту, наскільки нам відомо, він не відвідував церков, встановлених у другій місіонерській подорожі, за винятком Коринфа.
[12] Див. обговорення 16:12 у розділі «Відповідь на Божий заклик».
[13] Павло сподівався здійснити Божий намір у Римі, а потім йти на далекий захід імперії – в Іспанію (Рим. 15:22-24). (У Павла була і інша причина відвідати Рим: він хотів зміцнити там у вірі християн [Рим. 1:11].)
[14] Можливо, що прибуття посильних, отримання листа і звіт від «домашніх Хлоїних» були трьома різними подіями. Найпростіший сценарій такий, що Хлоя (ким би вона не була) відправила посильних, які і доставили лист від церкви.
[15] Ми читаємо про начальника синагоги в Коринфі на ім’я Сосфен (18:17). Чи є якийсь зв’язок між цими двома Сосфенами, нам не відомо.
[16] У 1Кор. 16:21 вказується, що більшу частину листа Павло писав не власноруч. Включення Павлом співавтора на початку листа (напр., 1Кор. 1:1,2) зазвичай означає, що він диктував лист цій людині.
[17] Ймовірно, вони мали усе приготувати до Павлового приїзду і провести роботу зі збору коштів для Єрусалиму.
[18] Можливо, що Ераст був «міським скарбником» Коринфа, згаданим у Рим. 16:23 (див. також 2Тим. 4:20). У такому випадку це пояснює, чому Павло не сказав коринф’янам, що він послав Ераста, адже той просто «пішов додому».
[19] Можливий і інший хід подій. Павло, наприклад, міг попросити Тимофія повернутися з листом у Коринф. Потім Павло міг послати Тита закінчувати те, що почав Тимофій, і пізніше відправити Тита і Ераста в Македонію в подорож, не пов’язану з описуваними подіями. (Як було сказано раніше, з якихось причин Лука жодного разу не згадав Тита в Діяннях. Нам доводиться відновлювати його пересування за іншими джерелами.)
