Нарада в Єрусалимі не улагодила цю справу назавжди. Минуло зовсім трохи часу, і ті ж любителі зачиняти двері (чи їх духовні брати) вирушили в усі кінці світу, кажучи язичникам, що вони повинні обрізуватися і дотримувати Мойсеїв закон. Багато з ранніх листів Павла – особливо до галатів і римлян – присвячені, головним чином, цій проблемі. На жаль, духовні нащадки цих любителів зачиняти двері віри множилися і живуть серед нас до цього дня.
Любителі зачиняти двері з позиції закону
Наприклад, сьогодні все ще є такі, хто учить, що християнам треба дотримувати увесь або частину Старого Завіту. Одна релігійна група звертається до Старого Завіту, щоб знайти там виправдання своїм святим місцям, відособленому священству, свічкам. Інша група звертається до Вих. 20, щоб підтвердити своє вчення про те, що особливим днем богослужіння для християн є сьомий (субота), а не перший день тижня (неділя). Багато релігійних організацій у своєму ритуальному богослужінні, включаючи використання інструментальної музики і хорів, виходять з практики Старого Завіту. Деякі навіть посилаються на старозавітний закон, щоб виправдати багатоженство.
Деяким з нас буває навіть важко зрозуміти, як учителі-законники з Діян. 15 – і сьогоднішні законники – могли допустити таку фундаментальну помилку. З дитинства деякі з нас бачили просту схему, яка показує, що старий завіт був прибитий до хреста (Кол. 2:14,16), і що новий завіт Ісуса увійшов у силу, коли Він помер (Євр. 9:16,17). Що може бути легше для розуміння?
Що стосується учителів-законників у Діян. 15, ми повинні пам’ятати, що Послання до Галатів і до Римлян ще не були написані, і що юдейські християни були в перехідному періоді розуміння ними того місця, яке займав Мойсеїв закон. З іншого боку, якщо говорити про сьогоднішніх прибічників закону, то слід просто зауважити, що їм треба ретельно вивчити Павлові листи. У своєму листі до галатів Павло підкреслював, що закон виконав свою роль, і що ми більше не перебуваємо під його владою (Гал. 3:16,19,24,25). У Посланні до Римлян Павло написав, що «ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть» (Рим. 3:20; виділено мною), а у своєму листі ефеській церкві він просто сказав: «Благодаттю ви спасені» (Еф. 2:8; виділено мною).
Любителі зачиняти двері з позиції передання (традиції)
Люди, які намагаються нав’язати закон Мойсеїв, – не єдині, хто намагається зачинити двері, що ведуть до духовної свободи. Згадка про фарисеїв у Діян. 15 нагадує нам про те, що фарисеї вигадали своє передання, дотримання якого вони вважали таким же обов’язковим, як і наслідування Писань. Це про фарисеїв Ісус сказав: «Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі» (Мф. 23:4).
У самих традиціях не обов’язково закладене щось погане. У багатьох з нас є сімейні традиції, що дають коріння нашим сім’ям. У Господній церкві можуть існувати традиційні способи роботи і поклоніння, якщо ці методи не порушують Писань. Проте прирівнювання традицій до Писання і спроба нав’язати наші традиції іншим засуджується, бо так сказав Ісус у Мф. 15:9: «Але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським»[1].
Релігійний світ нині повний символів віри, вигаданих людьми і обов’язкових для тієї чи іншої частини суспільства. Деяким це подобається. Вони почувають себе в безпеці, коли інші кажуть їм, що робити і що думати. Кажуть, «рабство дає певну безпеку»[2]. Я молюся проте, щоб ніхто з нас не проміняв свою свободу в Христі на ланцюги людських догм. Павло писав: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5:1).
Слід особливо попереджати людей у тих частинах світу, які тільки відкриваються для Євангелія (див. 20:28-31). Я знаю з досвіду власної місіонерської роботи: щойно встановлюється нова Господня церква, і справи в ній починають йти добре, тут же знаходяться люди, які приходять, щоб «підглядати нашу свободу, яку ми [молоді християни] маємо в Христі Ісусі, щоб підкорити нас» (Гал. 2:4). У Діян. 15 ті, хто прийшов в Антиохію, користувалися довірою, бо вони були з Єрусалиму. Сьогодні деякі вважають, що кожен проповідник, що приїхав із США, повинен мати здорове вчення (2Тим. 4:3), але, на жаль, так буває не завжди. Будьте обережні з ким би то не було, хто намагається нав’язати церкві правила і обмеження, що народилися в його буйній уяві, а не отримані від Бога[3]. У багатьох практичних питаннях християнства ми можемо чинити так, як вважаємо за потрібне[4], до тих пір, поки ми не порушуємо засадничого біблійного вчення. Не дозволяйте нікому зачинити ці двері свободи!
Любителі зачиняти двері з позиції добрих справ
Ми не можемо завершити розділ, не згадавши ще один тип прибічників зачинених дверей: тих, хто стверджує, що ми спасаємося лише справами. Цих буває найважче розпізнати. На відміну від тих, про кого ми вже згадували, (1) вони підкреслюють, що ми знаходимося під Новим Завітом, а не Старим; (2) вони відкрито засуджують людські традиції; (3) вони учать Божим заповідям, як вони виражені в Новому Завіті, нічого не додаючи і не забираючи. Усе це ми вітаємо – то де ж небезпека? Небезпека криється в тому факті, що такий «зачинатель» випинає послух людини так, що благодать Божа вже виключається. Він на місце заповідей Старого Завіту ставить заповіді Нового Завіту і проголошує, що ми будемо спасенні досконалим дотриманням усього, що заповідано Богом у Новому Завіті.
Така позиція невірна з багатьох причин. По-перше, і що найголовніше, вона не вірна тому, що Біблія не учить цьому. У своїй проповіді в Діян. 15 Петро підкреслив, що усі «ми… благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось» (в. 11). Це припускає, що язичники не можуть спастися, дотримуючи закон Мойсеїв. Це також припускає, що дотриманням закону взагалі спастися не можна. Павло в Еф. 2:8,9 вказував: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився». Це не виключає необхідності послуху Богу (Мф. 7:21-23; Євр. 5:8, 9), але це унеможливлює те, що кожен з нас може заробити своє власне спасіння. Скільки б ми не зробили, ніколи не можна ставити це собі в заслугу перед Богом (Лк. 17:10). «Спасіння – у спокутуванні, а не придбанні».
Петро сказав, що позиція спасіння справами невірна, оскільки вона покладає «на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести» (Діян. 15:10). І як кожен чесний ізраїльтянин повинен був визнати неможливість досконалого дотримання Мойсеєвого закону, так кожен чесний християнин має визнати неможливість досконалого дотримання заповідей Христових[5]. Навіть докладаючи усіх зусиль, ми все одно зриватимемося (Рим. 3:23; 7:15). Якщо ми повіримо, що Бог спасе нас тільки тоді, коли ми абсолютно підкоримося кожній заповіді, то в кращому випадку ми почнемо дратуватися, а в гіршому на нас чекає духовне спустошення. Людина, яка наслідує таке вчення, завжди несе на собі тягар провини. «Бідна я людина! – голосить вона. – Хто визволить мене?» (Рим. 7:24) Яке відчуваєш полегшення, коли усвідомлюєш, – і саме про це була мова Петра – що Бог чекає не досконалості в нашому житті, а віри в нашому серці (Діян. 15:8,9)!
Віра, яку хоче бачити Бог, така, що передусім вона бажає виконання Божої волі (Гал. 5:6; Рим. 1:5; Як. 2:26). Той, хто міркує: «Я не можу спасти себе сам; я спасенний благодаттю Божою; тому немає необхідності коритися Богові», – не має віри до спасіння, і серце його не праведне перед Богом. Спасіння благодаттю не знімає необхідності в упокорюванні, але воно звільняє нас від страшного тягаря очікування неможливого від себе – а саме, безгрішного життя.
Всякий, хто заявляє, що я повинен жити досконалим життям, щоб спастися, зачиняють двері спасіння прямо перед моїм обличчям, бо хоч я і роблю усе, що в моїх силах, я залишаюся грішником. Давайте ж подякуємо Богу за те, що Він позбавляє нас від тих, хто зачиняє двері спасіння, стверджуючи, що спасіння приходить через справи.
ВИСНОВОК
У наступних розділах ми звернемо увагу на те, що, коли в нас виникають розбіжності з нашими братами, іноді нам слід сперечатися із супротивником, а іноді і поступитися. Якщо хтось намагається відібрати в нас нашу свободу в Христі, це якраз той випадок, коли ми повинні боротися за істину. Коли вчителі-законники прийшли в Антиохію з твердим наміром зачинити двері віри, які Бог відкрив перед язичниками, у Павла і Варнави «виникла незгода і чимале змагання… з ними» (15:2). Павло сказав, що вони «ні в чому не поступилися і не скорились, щоб істина благовістування зберігалась» (Гал. 2:5).
При вивченні наради в Діян. 15, ми бачимо, що Петро, Павло, Варнава і Яків відважно проголосили, що людина вільна в Христі. Я молюся, щоб усі, хто пильно стежить за тим, як ми живемо, бачили, що ми проголошуємо духовну свободу з такою ж відвагою![6]
[1] Ісусове попередження проти прихильності традиціям має велике значення, але деякі доводять це вчення до крайності. Вони автоматично прирівнюють «те, як ми завжди робили» до «людських традицій». Це справедливо відносно багато чого, але не усього. Церкви Христові завжди наполягали на тому, що потрібно вивчати Писання, але це не означає, що перед нами людська традиція, яку можна викинути геть. Деякі види діяльності, які «завжди робилися певним чином», виконуються саме так не тому, що це людська традиція, а тому, що це божественна традиція (2Сол. 3:6). Бійтеся тих, хто звалює в одну купу усе, що загальноприйняте, стверджуючи, що це «прихильність традиціям». Кожен випадок потрібно вивчати окремо у світлі Божого Слова, і тоді стане ясно, чи є ця традиція людською чи божественною.
[2] Зверніть увагу на настрої ізраїльтян у Чис. 11:5.
[3] Для прикладу див. обговорення Діян. 11:29,30 у розділі «В Антиохії вперше…»
[4] Наприклад, коли Бог каже нам, що робити, але не конкретизує, як робити, ми вільні використовувати такий спосіб виконання, який ми вважаємо кращим.
[5] У певному плані Христові вимоги жорсткіші, ніж вимоги Старого Завіту (див. вірші, що починаються з «А Я кажу вам», у Мф. 5).
[6] Якщо цей розділ використовується як проповідь і ви запрошуєте до хрещення, то ви можете сказати, що найбільша перешкода («зачинення дверей») для нашого спасіння – це гріх. Оскільки свобода є тільки «в Христі», ви можете в запрошенні скористатися Гал. 3:26,27 і навести Божі слова про те, як «одягатися в Христа».
