Нарада (15:4-21)
Після прибуття в Єрусалим «вони були прийняті церквою, апостолами і пресвітерами і сповістили про все, що Бог учинив з ними» (15:4). Церкві в Антиохії Павло і Варнава доповіли «все, що зробив Бог з ними» (14:27), щоб прославити Бога. Цього разу вони розповідали, «що Бог учинив з ними» не просто для того, щоб прославити Бога; їх мета полягала в тому, щоб показати, що Бог схвалив їх місію серед язичників.
І тут же «встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв» (в. 5). Якщо в Гал. 2 розповідається про ту ж подорож, то вони навіть намагалися силою змусити Тита, християнина з язичників, зробити обряд обрізання (ймовірно, вони не хотіли пускати його на свої зібрання, доки він не зробить цього), але Павло не хотів і чути про це (Гал. 2:3).
Суть питання була ясна, роздільні лінії – проведені. У наступному ми детально обговоримо низку зібрань, що відбулися за цим. Зараз же я б хотів зупинитися на одній промові. У Діян. 15:6 говориться, що «Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи». Збори були відкритими, «з усією церквою» (в. 22). «Після тривалого обговорення Петро встав і сказав». (в. 7а). Вчителі-законники, ймовірно, подумали, що Петро, вихований у дусі палестинських юдеїв, співчутливо поставиться до їх позиції, і, мабуть, дуже здивувалися, почувши, що він на боці Павла і Варнави. У своїй промові Петро (в. 7-11) неодноразово повертався до Корнилія і його сім’ї (Діян. 10; див. також 11:1-18). Петро сказав, що Бог вибрав його, щоб саме він відкрив двері спасіння язичникам[1], і що Бог не вимагав від язичників обрізання і дотримання Мойсеєвого закону, щоб увійти до цих дверей. Аргументи Петра були дивовижні:
(1) «І Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого». (в. 8)[2]. Удруге Бог називається Серцезнавцем у Діяннях (див. 1:24). Бог не дивиться на зовнішній вигляд, а дивиться на серце (1Цар. 16:7). Ті, хто тримався фарисейської єресі, дивилися на зовнішні характеристики необрізаних язичників і проголошували їх непридатними для царства, а Бог поглянув на їх серця і проголосив, що вони підходять так само, як юдеї!
(2) Бог «не поклав ніякої різниці» між юдеями і язичниками[3], «вірою очистивши серця їхні» (15:9) – точно так, як і очистив серця юдейських християн. Зверніть увагу, що їх серця були очищені «вірою», а не обрізанням і підпорядкуванням закону Мойсеєвому. Корнилію Петро сказав: «Бог не дивиться на особу» (10:34); цим же людям він сказав, що Бог «не поклав ніякої різниці». Як юдеї в день П’ятдесятниці (2:37, 38), так і Корнилій зі своїм домом (10:43,48) повинні були увірувати і хреститися.
(3) Намагаючись нав’язати обрізання язичникам, ті, хто тримався фарисейської єресі, «спокушали Бога» (див. в. 10а). Прибічники Мойсеєвого закону вважали, що їх суперечка була з Павлом і Варнавою, хоча насправді вони ставили під сумнів Божий суд і випробовували Його терпіння![4]
(4) Намагаючись нав’язати дотримання закону язичникам, вони хотіли «покласти на шию учеників ярмо»[5] (в. 10б), якого не зміг винести жоден юдей. Всякий чесний юдей повинен був визнати, що, як би він не любив Мойсеїв закон (Пс. 119:97), йому ніколи не вдавалося виконати його вимоги[6]. День за днем тягар провини на його душі зростав, поки він не знемагав і не був готовий зовсім опустити руки. По суті Петро запитав: «Чому ви хочете покласти цей тягар, що розчавлює душу, на когось ще?»
(5) Останні Петрові слова були найсильнішими: «Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони» (в. 11). Підкресліть слова «ми… благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось». Ми спасаємося благодаттю – незаслуженою милістю Господньою, і це єдиний шлях, який веде нас до спасіння! Юдеї не могли досконало дотримувати Мойсеїв закон; ми з вами не можемо досконало дотримувати який би то не було закон взагалі (Рим. 3:23). Якщо ми не спасаємося благодаттю, ми не спасаємося зовсім. Зверніть увагу, як незвично Петро підкреслив, що як юдеї, так і язичники спасенні благодаттю. Можна було б чекати, що він скаже: «Вони спасаються благодаттю точно так, як і ми». А він сказав: «Ми … благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони». Іншими словами, «Бог встановив, щоб язичники спасалися благодаттю, а не дотриманням Мойсеєвого закону; і якщо ми, юдеї, хочемо спастися, нам треба засвоїти, що нас теж спасає благодать, а не дотримання закону!»
Після виступу Петра Павло і Варнава розповіли, як Бог благословив їх служіння. І наприкінці став говорити Яків – Ісусів брат[7], визнаний стовпом єрусалимської церкви (Гал. 2:9). Учителі-законники, ймовірно, гадали, що хто-хто, а вже Яків підтримає їх справу[8]. І знову розчарування. Яків за допомогою Писань наочно показав їм, що Бог зумовив язичникам бути частиною Його планів і намірів, і що Бог не проголошував, що для цього язичники спершу мають стати юдеями. Потім Яків сказав: «Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога» (15:19). Іншими словами: «Нам не слід турбувати християн з язичників, зобов’язуючи їх обрізуватися і дотримувати закон Мойсеїв!»
Розрада (15:22-31)
«Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою» прийняли рекомендації Якова (в. 22) і послали лист церкві в Антиохії[9]. У листі говорилося, що візитери з Єрусалиму збентежили їх, не маючи такого доручення (в. 24). Лист також недвозначно вказував на те, що Бог не вимагав від язичників, щоб вони дотримували обряд обрізання і виконували Мойсїв закон (в. 28,29). Коли лист прочитали в церкві в Антиохії, християни з язичників «зраділи цьому повчанню» (в. 31). Юдеї, які намагалися зачинити двері, були переможені, і Божі двері віри залишилися для язичників відчиненими!
[1] У розділі «Руйнування перепон» я припустив, що Бог велів Корнилію «покликати Симона, званого Петром» для виконання обіцянки, даної в Мф. 16:19а. Див., зокрема, обговорення Діян. 10:5-8 в розділі «Руйнування перепон».
[2] Див. обговорення Діян. 10:44-48 в розділі «Хороша, але загибла людина» і обговорення Діян. 11:15-18 в розділі «Коли Петра викликали на килим».
[3] Порівняйте це твердження із словами Павла «бо нема рiзницi» в Рим. 3:22.
[4] Див. обговорення Діян. 5:9 в розділі «Обережно! Попереду підводні камені!».
[5] Ярмо на шиї бика служило добрій меті: воно було призначене для рівномірного розподілу вантажу, який потрібно було тягнути. Проте Петро хотів підкреслити, що «ярмо» закону було додатковим важким тягарем, що покладається на юдеїв. Ісус також називав Своє вчення «ярмом» (Мф. 11:30), але Він казав, що Його ярмо легке і тому може послужити справжній меті ярма, яке має полегшити носіння тягаря.
[6] Слід розуміти, що винен був не закон, а нездатність людини досконалим чином виконувати усі його вимоги. Ось чому нас рятує благодать, а не закон. Єдиним, Хто досконало виконав закон, був Ісус Христос.
[7] Те, що Яків був братом Ісуса, ми визначаємо методом виключення. Єдиним іншим відомим Яковом був брат Іоанна, але в розділі 12 ми читаємо про те, що його обезголовили.
[8] В аналогічній події деякі підбурники прийшли в Антиохію, заявляючи, що вони «від Якова» (Гал. 2:12). Якщо вони були від Якова, то вони, ймовірно, переступили межі даного ним доручення. Можливо, що вони просто використовували його ім’я, щоб надати більше ваги своїм заявам. В усякому разі, використання його імені вказує на те, що вони вважали, що Яків займав схожу з ними позицію.
[9] Лист був також адресований областям, що примикали до Антиохії.
