МІСІОНЕРСЬКА РОБОТА: ГІРКОТА (13:4-14)
Варнава і Савл узяли із собою Іоанна Марка «для служіння» (в. 5)[1]. «Вони, послані Духом Святим[2], прийшли [пройшовши шлях у 25 кілометрів на захід] до Селевкії [морський порт, що обслуговував Антиохію], а звідтіль відпливли до Кіпру» (в. 4). Кіпр, великий острів у Середземному морі[3], був відомий своїми мідними копальнями і кораблебудуванням. Кіпр був їх першим пунктом призначення, можливо, тому, що Варнава (керівник групи) був звідти родом (4:36) і хотів поділитися Євангелієм зі своїми друзями і родичами[4]. Стокілометрова подорож на острів, можливо, і не здавалося в той час чимось особливим, але вона мала велике значення. Община, нарешті, дала «добро» на поширення Євангелія![5]
Коли троє чоловіків досягли Кіпру, вони ще певний час, ймовірно, перебували в доброму гуморі. Вони перебували в товаристві друзів, виконували Господню роботу, проходили красивими місцями. Острів іноді називали Макарієм, що означає «Щасливий острів». Вирушити на Кіпр з місіонерською метою – це все одно, що поїхати проповідувати на Гаваї[6]. Проте минуло зовсім трохи часу, і місіонери зіткнулися з першою гіркотою місіонерської роботи.
Смуток і пригніченість (в. 5, 6)
Група висадилася в Саламіні, порту метрополії на східному березі Кіпру, торговому центрі острова. «І, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах» (в. 5а). На Кіпрі проживало багато юдеїв, би читаємо про безліч синагог. Під час місіонерських подорожей було прийнято спочатку проповідувати в синагозі. Це давало юдеям можливість першими почути Євангеліє (Рим. 1:16), а також дозволяло встановити контакт з богобоязливими язичниками.
Провівши роботу в Саламіні, Варнава і Савл пройшли «весь острів» (в. 6) – більше ста сорока кілометрів – звичайно ж, навчаючи і проповідуючи в усіх містах, які були на їх шляху. Значущим у цій роботі є не стільки те, що Лука про неї розповів, скільки те, про що він умовчав. У Діяннях зовсім не говориться про відгук на проповідь Євангелія. Мені згадуються наші перші дні в Сіднеї, в Австралії. Якщо Кіпр називали «Щасливим островом», то Австралію називають «Країною, що приносить удачу». Обидва острови благословені природними ресурсами і живописною красою, але ні той, ні другий не можна назвати кращим місцем у світі для благовістя. Один австралієць сказав мені: «У нас є сонце, прибій і соціальний захист. Навіщо нам Бог?» Нам було потрібно немало часу, щоб знайти чесні, шукаючі душі. Знадобилася віра в нашу місію і в Бога, щоб днями, тижнями і місяцями продовжувати роботу, не бачачи жодних результатів. Легко пасти духом при виконанні місіонерської роботи.
Наклеп і обман (в. 6-12)
Нарешті, Варнава, Савл і Іоанн Марко досягли приморського міста Паф на західному узбережжі острова. Паф (суч. Пафа) був столицею Кіпру і резиденцією імперського проконсула.
«Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва[7], лжепророка[8], юдеянина на ім’я Варіісус, який був із проконсулом[9] Сергієм Павлом, чоловіком розумним» (в. 6,7а).
Лука не сказав, що «вони знайшли проконсула, в якого був радник на ім’я Варіісус», а «знайшли вони одного волхва, … який був із проконсулом». У центрі уваги не навернення представника Риму, а зіткнення з представником диявола.
Нас може здивувати, що в такої розумної людини, як Сергій Павло, радником був чародій, але це були часи забобонів. Люди, які перебували при владі, зазвичай тримали при собі особистих провісників долі, які провіщали, впадаючи в транс. Проте, на похвалу Сергію Павлу, його розум був відкритий. Коли він почув про проповіді Варнави і Савла, він призвав їх і «побажав почути слово Боже» (в. 7б).
Варіісус знав, якщо Сергій Павло прийме звістку про Ісуса, його впливове становище буде під загрозою. Тому, щойно Варнава і Савл почали говорити, він став їх переривати, ображаючи їх і висміюючи усе ними сказане. «А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його][10] противився їм[11], намагаючись відвернути проконсула від віри» (в. 8). Коли диявол не зміг зупинити Варнаву і Савла розчаруванням і смутком, він пустив у хід наклеп і обман.
Господу світла кинув виклик князь пітьми, і Савл не міг залишити його без відповіді: «Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого[12] і глянувши на нього, сказав: “О, сповнений всякого лукавства[13] і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?» (в. 9,10).
Ці слова Савла – одні з найсильніших у Новому Завіті[14]. «Варіісус» буквально означає «син Ісуса [Навина]»[15]. Савл фактично сказав: «Ти можеш вважати себе сином Ісуса Навина, але насправді ти – син диявола!» (див. Ін. 8:44). У сучасному перекладі Біблії сказано: «Син диявола, ворог чеснот!»
Савл вимовив на нього прокляття: «І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу» (в. 11а). У вірші 11 ми читаємо, що «і раптом обійняла його темрява[16] й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря». Це єдине диво, створене апостолом на шкоду фізичному стану іншої людини[17]. Слід, проте, розуміти, що через Савла діяв Бог; він сказав волхвові: «Рука Господня на тобі» (виділено мною). Чому Бог цього разу удався до такого серйозного покарання? Сер Вільям Ремзі сказав: «Варіісус втілював найсильніший вплив на людську волю, який існував у римському світі, вплив, який мав знищити християнство або бути знищений християнством у випадку, коли останнє спробувало б завоювати імперію». Між силами добра і зла була прокладена лінія фронту[18].
Зверніть увагу на слова: «Ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу» (в. 11; виділено мною). Сліпота Варіісуса не була постійною; він мав знову прозріти. А доки, подібно до Савла, який був засліплений по дорозі в Дамаск, у нього буде час подумати і розкаятися[19].
Хоча диво було незвичайним, його результату можна було чекати: «Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому» (в. 12). Чиновник здивувався не диву, а «ученню Господньому». Божою силою до спасіння було і є Євангеліє (Рим. 1:16). Чи став проконсул християнином? Можливо. Слово «увірував» часто в книзі Діянь означає повний процес навернення, включаючи хрещення[20]. Лука, проте, піклувався про те, щоб дати нам можливість отримати з цього випадку важливий урок: силам зла можна успішно протистояти!
Місіонерська діяльність завжди зустрічатиме опір сатани. Диявол не виносить істини. Нещодавно, коли Біблію роздавали жителям однієї східноєвропейської країни, місцева релігійна влада розповсюдила слух, що книги є культовими, а не справжніми Бібліями, і їх слід викинути. Якщо ви поширюєте Слово, не дивуйтеся, якщо зіткнетеся з обманом, а ваше ім’я спробують зганьбити.
Зрада і розчарування (в. 13)
Лука, описуючи волхва, мимохідь вставляє цікаву фразу: «Савл, він же й Павло». (в. 9; виділено мною). Як і в більшості в ті дні, у Савла було не одне ім’я. Окрім єврейського імені Савл, у нього було також і римське ім’я Павло[21]. З цієї миті Лука вже не називає його єврейським ім’ям, як раніше, а використовує його римське ім’я[22]. Ця зміна імен є суттєвим моментом (усі свої листи Павло підписує своїм римським ім’ям). Дехто бачить зв’язок між ім’ям римського проконсула і ім’ям апостола, але це може бути і збігом, хоча хто знає? Ймовірніше все-таки, що Лука змінив єврейське ім’я Павла на язичницьке, щоб підкреслити, що унікальна робота апостола з язичниками почалася. Зворотного шляху не було!
Коли місіонери закінчили свою роботу в Пафі, сталася ще одна важлива зміна. Вірш 13 починається так: «Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним» (виділено мною). До цього моменту першим у групі називався Варнава; з цього ж часу першим, як правило, згадується Павло[23]. Павло став визнаним лідером в їх маленькому колективі[24].
Троє чоловіків пропливли на північ від Пафа більше 200 км до узбережжя Малої Азії. Видно, вони висадилися в порту Атталії (14:25), а потім вирушили вгору річкою Кестрос, що за одинадцять кілометрів від Пергії, столиці Памфілії. Прибувши в Пергію, їх група зазнала великого ущербу, зменшившись на третину: «Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима» (13:13б).
Нам не відомо, чому Іоанн Марко відокремився від них. Може, він затужив за домом[25]. Можливо, він виявив, що місіонерська діяльність виявилася зовсім не романтичним заняттям, а важкою роботою. Можливо, його злякала небезпечна дорога углиб країни. Можливо, він не міг змиритися з тим фактом, що Павло, а не його родич Варнава, був тепер керівником. Якою б не була причина, Павла глибоко засмутило рішення Марка (15:38,39).
Упродовж багатьох років я бачив, як поверталися додому розчаровані місіонери, що залишили в далеких краях засмучених і збентежених побратимів-місіонерів[26]. Це частина тієї гіркоти, яку відчуваєш, виконуючи місіонерську роботу. Кожен з нас має розуміти, що єдиний, Хто обіцяв ніколи не покидати нас, – це Бог (Євр. 13:5).
Небезпека і хвороба (в. 14)
Хоч і з важким серцем, але Павло і Варнава не повернули назад. Вони вирішили рухатися далі, до Антиохії Пісидійської, головного міста римської провінції Галатія[27]. Щоб добратися туди, їм треба було зробити один з найбільш важких переходів у світі[28]. Антиохія знаходилася за 160 кілометрів на північ на висоті 1070 м над рівнем моря. Павлу і Варнаві належало пройти пішки небезпечними гірськими стежками, що ведуть через соснові ліси, що кишать дикими звірами і кровожерними розбійниками[29]. Александр Македонський писав, що з усіх місць, де йому довелося подорожувати, завойовуючи світ, «жодне не було таким жахливим, як країна і люди Памфілії».
Проте небезпеки мандрів являли, напевно, зовсім не найбільшу проблему для Павла. Пізніше Павло напише листа до церкви в Антиохії Пісидійській (і до інших громад, встановлених у цьому краю)[30]. У цьому листі він скаже: «Ви знаєте, що, коли я уперше прийшов до вас хворий і став благовістити». (Гал. 4:13, суч. пер.; виділено мною). Слова Павла вказують на те, що причина, через яку він не затримався в Пергії[31], а вирушив в Антиохію, була в якійсь фізичній недузі. Оскільки Памфілія була низовинною прибережною провінцією, багатою болотами і трясовинням (і, отже, комарами)[32], багато хто вважає, що Павло підхопив там малярію і вирішив швидко перебратися на вище і прохолодніше Антиохійське плато. Так це було чи ні, але, ймовірно, Павло був у дуже важкому стані більшу частину, якщо не впродовж усієї тієї важкої подорожі в Антиохію. «Дивне не те, що Марко повернув назад, дивне те, що Павло продовжував йти вперед»[33].
Павла і Варнаву ніщо не могло зупинити. «Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської» (13:14а). Вільям Барклей так прокоментував цей уривок з Писань: «Що вражає в Діяннях – так це героїзм, про який говориться одним тільки реченням».
Небезпеки і хвороби – більшою чи меншою мірою – є невід’ємною частиною існування для більшості місіонерів, особливо тих, хто працює в нетерпимих до релігії і відсталих областях. Ми дякуємо Богові за тих, хто, подібно до Павла, продовжує свою працю, незважаючи на важкі обставини.
ВИСНОВОК
Ось тут ви можете сказати: «Усе це дуже цікаво, але яке я маю до цього відношення? Я ж не місіонер». Якщо ви християни, ви маєте бути місіонерами. Слово «місіонер» походить від латинського слова, яке означає «посланий». Община може і не посилати вас в іншу частину світу, що ми зазвичай пов’язуємо з поняттям «місіонер», але Господь доручив вам нести Євангеліє людям, з якими ви спілкуєтеся щодня (Мф. 28:18-20; Мк. 16:15,16)! Усі ми маємо бути готові взяти участь у виконанні великого завдання поширення Євангелія серед наших друзів, сусідів і родичів!
Оскільки кожен християнин має бути місіонером, цей розділ має безпосереднє відношення і до вас. Ви можете відчути радість від благословення бути посланцем Господнім: ви набуваєте Божу сім’ю, друзів, спілкування і почуття задоволення від виконання Божої мети у вашому житті. У той же час ви маєте бути готові до неприємної сторони свого вибору стояти за Господа. На вашому шляху можуть зустрітися усі або деякі з таких прикрих речей, як смуток і пригніченість, наклеп і обман, зрада і розчарування, небезпеки і хвороби. Якщо і коли це станеться, радійте (як чинили апостоли), бо вас визнали гідними постраждати за Його ім’я (5:41) – і сподівайтеся на Нього!
[1] Коментатори сперечаються про «роль» Марка в цій місіонерській групі. Вірш 5 прояснює: він був «для служіння» («він допомагав їм»; суч. пер.). У нього, ймовірно, не було ніякої особливої «ролі», і він робив усе, про що його просили. (Ми, напевно, могли б назвати Іоанна Марка «місіонером-практикантом». І Варнава, і Савл мали звичай готувати молодих людей до служіння Богові.)
[2] Лука ясно показав, що перша місіонерська подорож була результатом вказівки, яку дав Бог, а не «комітет з місіонерської роботи» в Антиохії.
[3] Кіпр має близько 220 км у довжину і близько 100 км завширшки.
[4] Ми не знаємо, до якої міри Святий Дух керував маршрутом місіонерів. Ймовірно, їм був наданий вибір, куди йти. Якщо це так, то, можливо, якби Савл був керівником, він не почав би з Кіпру, оскільки Євангеліє там було вже проповідане, принаймні, серед юдеїв (11:19; пор. Рим. 15:20).
[5] До цього моменту більша частина місіонерської роботи проводилася за особистою ініціативою, а не за ініціативою общини.
[6] Гаваї можна замінити іншими відомими курортними місцями.
[7] Старий Завіт забороняв чаклунство, але серед юдеїв все ж існували волхви, чарівники, чародії, заклиначі (Мф. 12:21; Лк. 11:19; Діян. 19:13).
[8] Ще Мойсей дав критерії, які допомагають відрізнити істинного пророка від хибного (Втор. 13:1-1; 18:20-22).
[9] Багато років скептики стверджували, що Лука припустився помилки, назвавши римського правителя на Кіпрі «проконсулом». Проте Лука був реабілітований, коли в Солі, на Кіпрі, був знайдений напис, що оповідає про події під час «проконсульства Павла».
[10] Лука, мабуть, мав на увазі, що «Еліма» означає «волхв». Деякі вважають, що ім’я Еліма арабського походження, другі ж вважають, що воно прийшло з якоїсь іншої мови. Ми можемо бути упевнені тільки в тому, що це ім’я означає «волхв», бо так сказав Лука.
[11] Часова форма грецького дієслова, перекладеного тут як «противився», показує, що ця дія була не одноразовою, а багатократною.
[12] Фраза «сповнившись Духа Святого» означає «під водійством Святого Духа». Цей контекст містить вказівку на диво.
[13] Грецьке слово, перекладене як «лукавство», означає «ловити на приманку».
[14] Деякі критикують Савла за те, що той «втратив самовладання». Але ж Савл говорив за натхненням; він говорив це від Господнього імені (в. 11).
[15] Ім’я Ісус було дуже поширене в новозавітні часи.
[16] Грецьке слово, перекладене як «темрява», застосовувалося лікарями як медичний термін для опису певного захворювання очей. Вибір слова, мабуть, у черговий раз відбиває медичну освіту Луки.
[17] Смерть Ананії і Сапфіри в розділі 5 – Божа кара, а не диво, створене Петром.
[18] Можна провести паралель між цим випадком і протистоянням Мойсея волхвам у фараоновому палаці (Вих. 1-9; див. також 2Тим. 3:8).
[19] Наскільки нам відомо, Варіісус не розкаявся; значить, він не отримав користі з Господнього покарання.
[20] Вираз «увірував у Бога» в 16:34 включало і покаяння, і хрещення в’язничного сторожа (в. 33). Якщо хочете ще приклад, порівняйте, Діян. 18:8 з 1Кор. 1:14, де говориться про навернення Криспа.
[21] Ім’я «Павло» означає «маленький». Невірно стверджувати, що Савлу було дане ім’я «Павло» при дворі Сергія Павла: він «був… відомий як Павло» ще до того, як прибув на Кіпр.
[22] Ім’я «Савл» як і раніше використовується, коли йдеться про ранні роки Павлового життя.
[23] Виключенням є наступні моменти: (1) коли натовп у Лістрі назвав Варнаву першим (14:12,14) і (2) коли вони повернулися в Єрусалим, де Варнаву високо цінували (15:12,25).
[24] Тут ми бачимо ще одну рису Варнави, що викликає захоплення: він був готовий служити Господу за будь-яких умов – чи на перших ролях, чи на других – ні на що не скаржачись.
[25] Ранньохристиянський письменник на ім’я Іоанн Хрізостом сказав, що «хлопцю захотілося до мами». Висловлюють і інше припущення – що він ще був не готовий проповідувати Євангеліє язичникам.
[26] Я розумію, що бувають поважні причини для дострокового повернення з місця проведення місіонерської роботи, і не хотів би збільшити тягар тих, хто відчуває провину за дострокове повернення з причин, які їм не підвладні. У цьому розділі я говорю виключно про незрілих «Іоаннів Марків», які думають тільки про себе, а не про роботу.
[27] Антиохія Пісидійська та інші міста, які Савл з Варнавою відвідали в цьому краю, знаходилися в південній частині римської провінції Галатія.
[28] Я якось пролітав над внутрішньою територією колишньої Малої Азії (тепер це Туреччина). Це сувора країна!
[29] Говорячи про «небезпеки від розбійників» (2Кор. 11:26), Павло, можливо, мав на увазі саме цю подорож.
[30] Багато років ведуться суперечки про те, чи було Послання до Галатів написане церквам, встановленим у першій місіонерській подорожі південною Галатією або до якихось невідомих церков у північній Галатії. Більшість сучасних учених вважають, що книга була написана для церков південної Галатії, і я з ними згоден.
[31] Очевидно, він і Варнава проповідували в Пергії тільки дорогою назад додому (14:25).
[32] Говорили, що Памфілія «тримала першість серед найнебезпечніших у малярійному плані місць». Деякі вважають, що рецидиви малярії Павла і були його «жалом у плоті» (2Кор. 12:7,8). Так це чи ні, нам не відомо.
[33] З проповіді Ріка Етчлі, «Нездійсненна місія?», прочитаної в церкві Христа Сазерн Хілз, Абілін, Техас, 26 Січня 1986 р.
