Наприкінці розділу 11 ми бачили, що брати в Антиохії «ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, які живуть у Юдеї, що й зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла» (11:29,30). Якщо розповідь Луки побудована в хронологічному порядку, то Варнава і Савл прибули в Юдею приблизно в той час, коли «цар Ірод підняв руки на декого з церкви» (12:1), і перебували там, коли був убитий Яків, а Петро посаджений у в’язницю. Варнава і Савл навіть могли бути присутніми на молитовному зібранні[1], коли Петро перервав його, щоб повідомити про своє дивовижне звільнення!
Діян. 12:25 починається з того, на чому ми зупинилися в Діян. 11:30: «А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Єрусалима[2]» (12:25а)[3]. Нам не сказано про те, як здійснювався розподіл і як його сприйняли ті, хто був в Юдеї, але сподіваємося, що більшість з них прийняла допомогу в тому ж дусі любові, в якому вона давалася[4]. Вирушивши в зворотну дорогу в Антиохію, Варнава і Савл узяли із собою «Іоана, прозваного Марком» (12:25б). Ми вже зустрічалися з Іоанном Марком в розділі 12; він був двоюрідним братом Варнави[5]. Син утіхи, ймовірно, сподівався зробити з цього юнака слугу Господнього. Коли чоловіки, нарешті, досягли Антиохії, ним було що розповісти! Замість простого виконання завдання, їх місія перетворилася на пригоду!
Повідомлення про повернення Варнави і Савла готує сцену, що відкривається нашому погляду на початку розділу 13: «В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл. Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”. Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх» (13:1-3).
Діян. 13 – важливий розділ. Діян. 13:1-3 служить як би вододілом у книзі Діянь. До цього уривка ключовою фігурою був Петро, головним містом – Єрусалим, а головними особами, що приймають Євангеліє, – юдеї. Після Діян. 13:1-3 ключовою фігурою стає Павло, головним містом – Антиохія, а головними особами, що приймають Євангеліє, – язичники.
Діян. 13 важливе ще тому, що в цьому розділі ми підходимо до третього етапу плану Ісуса з поширення Євангелія. У Діян. 1:8 Ісус сказав: «Будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (виділено мною). Першим етапом був Єрусалим (в розділі 2 ми бачили, як Євангеліє поширилося по всьому Єрусалиму). Другим етапом були Юдея і Самарія (у розділі 8 ми бачили християн, що розсіялися, і Филипа, що йде в Самарію). І, нарешті, через п’ятнадцять або більше років після встановлення церкви ми побачимо, як Євангеліє поширюється «до краю землі». Ближче до кінця розділу 13 Павло розповідатиме невіруючим юдеям: «Бо так заповів нам Господь:… «Щоб Ти був на спасіння аж до краю землі»» (13:47; виділено мною).
Окрім цього, у розділі 13 починаються місіонерські подорожі Павла. (Багато з нас, думаючи про книгу Діянь, відразу ж згадують про Павлові мандри.) Я сподіваюся, що ми, вивчаючи ці місіонерські подорожі, відчуємо хвилювання через те, що в загиблий і вмираючий світ приходить Блага Звістка.
У цьому розділі ми зупинимося на віршах 13:1-14, які оповідають про початок першої місіонерської подорожі Павла. Оскільки ми вивчатимемо місіонерську роботу Павла упродовж наступних восьми або дев’яти розділів, то, мабуть, варто почати з гіркоти і солодкості, що припадають на долю тих, хто займається місіонерською роботою[6].
МІСІОНЕРСЬКА РОБОТА: СОЛОДКІСТЬ (13:1-3)
Чудова сім’я (в. 1)
Вірш 1 починається так: «В Антиохійській церкві…». У попередньому розділі ми зупинилися на особливій общині, що існувала в Антиохії: це була перша община, яка навмисно призвала язичників; перша община, де членами були як юдеї, так і язичники; перша община, яка послала добродійну допомогу іншій общині. Тепер церкві в Антиохії судилося стати першою, яка побачить і захоче навернути загиблі душі у всьому світі. Виконуючи місіонерську роботу, ви пов’язуєте свою долю з громадами, в яких той самий погляд на світ, що і в церкві в Антиохії.
Чудові друзі (в. 1)
Виконуючи місіонерську роботу, ви знаходите один одного і починаєте працювати разом з найкращими «виноградарями». У вірші 1 перераховуються деякі з тих, хто працював в Антиохії: «В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований[7] з Іродом четвертовладником, і Савл». П’ятеро названі «пророками і вчителями» (обидва слова, ймовірно, визначають тих, хто говорив за натхненням[8]). Першим у списку значиться Варнава, син утіхи. Наступним йде «Симеон[9], що звався Нігер». Симеоном він звався юдейською; Нігер було його римське ім’я («Нігер» латиною означає «чорний», і ім’я, ймовірно, було йому дане у зв’язку з темним кольором його шкіри[10]). Наступний – Луцій киринеянин. Мабуть, це один з тих «киринейців», які встановили церкву в Антиохії (11:20)[11]. Потім йде «Манаїл, вихований[12] з Іродом четвертовладником». У нього були зв’язки з царською сім’єю (як би нам хотілося дізнатися детальніше!) Савл завершує список, що, очевидно, підкреслює його положення в церкві в Антиохії. Він пробув з общиною дещо більше року (11:26) і, ймовірно, вважався протеже Варнави.
Погляньте на список ще раз: п’ятеро чоловіків були з різних частин світу, вони були з різних верств суспільства, у них був навіть різний колір шкіри. Спільним у них було те, що вони любили Ісуса, любили людей і пристрасно бажали з’єднати те і друге разом. Мені згадуються відмінності серед членів нашої групи в Сіднеї, в Австралії, (а також серед членів інших відомих мені місіонерських груп) і та любов до Господа, яка була в кожного. Коли ви включаєтеся в місіонерську роботу, ви спілкуєтеся з різними людьми!
Чудове братерство (в. 2)
Після перерахування головних працівників у церкві в Антиохії вірш 2 продовжує: «Коли вони[13] служили[14] Господеві й постили, Дух Святий сказав…». Святий Дух не шукав місіонерів серед тих, хто «роздумував, що б таке зробити»; Він зупинив Свій вибір на тих, хто був активний у служінні Господові! Якщо ви ще не знайшли свого особливого місця в церкві, можливо, це тому, що ви не включилися в ту роботу, яку можете робити. «Бог закликає зайнятих людей».
Уперше в Діяннях ми зустрічаємо згадку про піст (свідому відмову від їжі на певний період часу). У Старому Завіті піст головним чином означав покаяння, у Новому ж Завіті піст передусім супроводжує справи першочергової ваги. Їжа для перших християн не була найважливішим моментом у житті. Часом заради виконання Божих планів вони пропускали час їжі.
Коли ви займаєтеся місіонерською роботою, ви спілкуєтеся з людьми, які правильно розуміють, що найважливіше, а що другорядне, і які віддані служінню Богу і людині. Ви входите в найкраще братерство на світі!
Чудове почуття (в. 2, 3)
«Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”» (в. 2). Ймовірно, церква вже зібралася, коли заговорив Дух[15]; можливо, у цей момент вони навіть молилися про те, щоб слово Ісуса розійшлося по всьому світу. І знову Бог став ініціатором переходу до наступного етапу Свого плану – донести Євангеліє до всіх людей. Оскільки натхненні пророки були частиною общини (в. 1), то Дух, ймовірно, говорив через одного з них.
Святий Дух велів послати двох. Коли Ісус посилав учнів виконати «мале доручення», Він «почав посилати їх по двоє» (Мк. 6:7). Це хороший приклад, якому треба слідувати в місіонерській роботі[16]. «Двом краще, ніж одному; тому що …коли впаде один, то іншій підніме товариша свого» (Еккл. 4:9, 10). Цими двома були Варнава і Савл, перший і останній з перерахованих у вірші 1. Ніхто не здивувався, коли вибір випав на Варнаву, а ось при згадці імені Савла брови в деяких могли піднятися від подиву[17]. Зверніть увагу, що Святий Дух відібрав кращих чоловіків в Антиохії, щоб послати їх у першу місіонерську подорож. Сьогодні деякі вважають, що кращих проповідників слід залишати вдома, а просто хороших відправляти проповідувати решті світу, але Святий Дух міркував інакше.
Дух сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх» (в. 2б). Форма, в якій стоїть дієслово «покликав» у грецькій мові, вказує на те, що дія, виражена ним, сталася не під час описуваних подій, а раніше. Савл був покликаний нести Благу Звістку усім людям ще років за дванадцять до того – на шляху в Дамаск (див. 26:12-18). Варнава, ймовірно, був також покликаний Господом в якийсь час до цього. А тепер церква в Антиохії мала честь «відокремити їх» для їх особливого служіння.
Підкоряючись Святому Духові, церква в Антиохії провела спеціальну службу, під час якої вони, «попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх» (в. 3). Мета усього цього полягала не в тому, щоб наділити Варнаву і Савла дивовижними дарами: вони вже були натхненними пророками (в. 1). Церква в Антиохії не передавала дар від Духа, а підтверджувала дію Духа.
Покладання рук у даному випадку не означало передачу Варнаві і Савлу духовного дару або сили, яких вони ще не мали, але цим церква в Антиохії виразила їм свою підтримку і визнала їх своїми делегатами або «апостолами». Їх відправляла уся церква, і перед усією церквою вони відзвітували, коли через час повернулися в Антиохію (14:26-27)[18].
Служба була корисна як общині, так і цим двом. Служба налаштувала Варнаву і Савла на серйозність майбутнього заходу[19]. Служба показала членам церкви важливість їх взаємин з обраними мужами: обранці були їх «апостолами» – тими, кого вони відправляли з місією. (Слово «апостол» означає «посланий», будь то Богом або общиною[20]. Павло і Варнава називаються «апостолами» в 14:14.) Слово «піст» вказує на те, що мала відбутися важлива справа, і не слід було квапитися; вони згаяли час (незважаючи на голодні спазми в шлунку), щоб зробити усе правильно. Сьогодні, посилаючи людину на виконання місії, ми теж повинні провести урочисту службу, щоб «відокремити» її: це важливо як для неї, так і для нас[21].
Після закінчення служби брати в Антиохії «відпустили їх» (в. 3б). На мить уявіть, що ви Варнава або Савл, що йдуть з міста, і у ваших вухах ще звучать молитви і добре напуття братів. Поза сумнівом, в обох чоловіків були змішані почуття: обом були знайомі хвилювання і тривога перед невідомістю. Але вони також знали, що вони були саме там, де хотів їх бачити Бог, і робили те, що було угодне Богові. Почуття, що вони виконують Божий план, визначений для їх життя, завжди може зміцнювати і надихати місіонерів.
Святий Дух більше не розмовляє з нами безпосередньо так, як Він говорив християнам в Антиохії, але я вірю, що в Бога як і раніше є план, визначений для життя кожного християнина[22]. Можливо, не завжди легко розібратися, у чому полягає цей життєвий план, але результат вартує зусиль. Один з шляхів розкриття Його волі відносно вас – це подивитися, якими талантами Він наділив вас, і зрозуміти, що вони були дані вам не для особистого звеличення, а для того, щоб ви ними прославили Його ім’я. Ще одним способом розкриття Його волі є пошук можливостей. Моя любов до письменства плюс вчасно отримане запрошення від Еді Клоера писати для журналу Істина сьогодні стали головними факторами, які переконали мене, що Бог послав мені можливість здійснити одну з останніх великих праць мого життя.
Сподіваюся, ви вірите, що «відокремлені» для якоїсь особливої справи в Божому служінні. Справа ця не обов’язково має бути великою або вражаючою, вона може бути дуже нескладною – наприклад, просто поїти холодною водою в ім’я Господнє (Мк. 9:41) – але це має бути вашою особливою справою. Прекрасне відчуття, коли знаходиш свою особливу роботу!
Якби наш розділ був присвячений місіонерській роботі взагалі, ми могли б відмітити таку додаткову її «солодкість», як «велике майбутнє» (Мф. 28:18-20; Дан. 12:3), але нам треба дотримуватися вибраного тексту. Далі ми побачимо, що в місіонерської роботи може бути і гіркота.
[1] Ці зібрання проходили в домі Марії, тітки Варнави.
[2] При перекладі фрази «повернулися з Єрусалима» виникають текстові труднощі, але більшість перекладачів згодна, що такий її сенс найбільш близький до оригіналу.
[3] Деякі вважають, що видіння Павла в храмі (22:17-21) сталося саме під час цієї поїздки в Єрусалим. Ми детально говорили про це видіння у зв’язку з першою подорожжю Павла в Єрусалим після його навернення (9:26-30).
[4] Пізніша турбота Павла про те, щоб друга допомога «була приємною святим» (див. Рим. 15:31), примушує мене думати, що, щонайменше, деякі християни отримали першу допомогу з небажанням. Якщо ви завжди були серед тих, хто дає, то важко раптом виявитися серед тих, хто приймає подаяння.
[5] Кол. 4:10; суч. пер.. У синодальній Біблії в цьому вірші вказується, що Марко – племінник Варнави. Грецьке слово, спожите тут, не несе конкретної вказівки на споріднені стосунки; воно означає просто близького родича.
[6] Декілька Писань (наприклад, Одкр. 10:9-11) говорять про солодкість і гіркоту проповіді Євангелія.
[7] Грецьке слово, перекладене як «вихований», має двоякий сенс. У деяких американських перекладах це «звідний брат», у перекладі Слов’янської євангельської асоціації – «наближений».
[8] Натхненне учительство було даром Духа (1Кор. 12:28,29). Деякі намагалися з’ясувати, хто ж з них мав дар пророцтва, а хто – дар учительства. Можливо, що усі п’ятеро володіли обома цими дарами (Савл/Павло – поза сумнівом).
[9] Деякі гадають, що Симеон, як і наступний з перерахованих, був з Киринеї; виникли навіть домисли, що це міг бути Симон Киринеянин з Мф. 27:32. Ми цього не знаємо.
[10] Якщо Симеон був з Киринеї, яка знаходилася в Африці, то цілком імовірно, що він був негром. Проте, оскільки Симеон – єврейське ім’я, то «Нігер», або «чорний», може просто вказувати на темніший, у порівнянні з більшістю юдеїв, колір шкіри.
[11] Луцій – звичайне грецьке ім’я. У Новому Завіті згадується декілька людей з таким ім’ям.
[12] Манаїл міг служити для Луки одним з джерел інформації, коли він збирав інформацію для своїх двох книг.
[13] «Вони» може означати перерахованих п’ятеро, але з вірша 3 можна зрозуміти що, ймовірно, мається на увазі уся церква.
[14] Грецьке слово, перекладене тут як «служили», походить від одного з грецьких слів, яке часто перекладається словом «поклонятися». Оскільки в Новому Завіті дотримання посту тісно пов’язане з молитвою, то фраза «і постили» може вказувати на те, що це, швидше за усе, був час поклоніння Богові, а не просто загальне служіння.
[15] Як вже відзначалося, грецьке слово, перекладене «служили», може означати «поклонялися».
[16] Теоретики місіонерської роботи роками вивчали «методику місіонерської роботи» Павла. Ми час від часу згадуватимемо Богом обрані методи, які застосовувалися в тій ранній місіонерській роботі.
[17] Більшість би не здивувалася, оскільки церква ще раніше обрала Варнаву і Савла для доставки допомоги в Юдею, але деякі, ймовірно, все-таки здивувалися б подібному вибору, бо Савл був порівняно новим членом церкви.
[18] Ф. Брюс.
[19] Про аналогічну службу при призначенні старійшин див. Діян. 14:23.
[20] Латинський еквівалент слова «апостол» – «місіонер».
[21] Хоча в цьому вірші не говориться про призначення місіонерів, принцип урочистої служби призначення залишається тим самим.
[22] Загальна Божа воля для життя кожної людини міститься в Слові Божому. Я говорю про конкретний план для кожного християнина.
