Апостол Павло часто порівнював життя християн із забігом (1Кор. 9:24-27; 2Тим. 4:7,8). Для декого християнське життя подібне до спринтерського забігу; вони здатні пройти на повній швидкості усю дистанцію. Для більшості з нас це марафон, гонка на виживання. Проте, те з чим зіткнувся Павло, було більше схоже на біг з перешкодами. Із самого того моменту, як він вийшов з вод хрещення, він вимушений був брати бар’єри, долати перешкоди. У цьому розділі ми продовжимо вивчення раннього Павлового служіння. У процесі ми розглянемо деякі з тих перешкод, що встали на Павловому шляху. Оскільки його проблеми аналогічні тим, з якими стикаються багато немовлят у Христі, то особливо цікаво дізнатися, як він їх долав.
БАР’ЄР НЕВДАЧ (9:19-22)
Перший крок дитини – один з найбільш хвилюючих моментів для батьків. Вона робить крок – і падає. Потім вона намагається ще раз. Після другого кроку дитина знову шльопається на підлогу. Поступово їй вдається зробити два кроки перед тим, як впасти, три, а потім і більше. Мені доставляє величезну радість переглядати плівку із записом перших кроків нашої другої дочки, Дебі. Вона відразу ж почала бігати. (Вона і зараз не терпить повільності!) Проте на нашій плівці видно, що Дебі, ледве почавши тупати, кілька разів падає. А уявіть, якби вона так і не піднялася після перших двох або трьох спроб? Тоді б зараз у нас була доросла дочка, яку треба було б переносити з місця на місце!
Немовлята в Христі повинні вчитися ходити так само, як це роблять малюки, і при цьому вони спотикатимуться і падатимуть так само часто, як будь-який малюк, і навіть ще частіше. Питання не в тому, чи будуть новонавернені християни іноді відступати від християнського ідеалу життя і служіння. Писання і наш життєвий досвід свідчать, що будуть. Питання в тому, чи піднімуться вони і чи не залишать своїх спроб.
Савл, поза сумнівом, розглядав свої ранні діяння в Дамаску і в Єрусалимі як невдачі. Пізніше він класифікуватиме свою нічну втечу з Дамаску як приклад слабкості (2Кор. 11:30,32,33). А коли він говоритиме про свою втечу з Єрусалиму, то вкаже, що зробив це неохоче (Діян. 22:17-21). Савл, проте, зміг здолати бар’єр невдач завдяки вірі. Він не зупинився, він зібрався із силами і спробував знову.
Починаючи своє християнське життя, вчиться в Савла: не залишайте за невдачею останнього слова. Впавши, встаньте і спробуйте ще раз. Тільки так можна навчитися ходити. Здатися і нічого не робити – це можливо і безпечніше, але тоді ви залишитеся духовним калікою, постійно залежним від інших![1]
Нещодавно ми з дружиною побували в Румунії, у місті Брасове. Новонавернені християни там справили на мене сильне враження. Під час богослужіння майже усі молоді люди були зайняті: одні читали Писання, другі вели в молитвах, треті керували співом або казали невеликі промови. Ці молоді християни стали такими не тому, що «були» обережними і намагалися уникнути утруднень. Вони виросли, намагаючись – а це означає, і припускалися помилок!
БАР’ЄР ПЕРЕСЛІДУВАНЬ (9:23-25)
У попередньому розділі ми дізналися, що Савл після хрещення почав проповідувати в синагогах Дамаску. Дізналися ми і про те, що в якийсь момент він вирушив в Аравійську пустелю. Повернувшись з Аравії, він знову почав проповідувати в Дамаску. «Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його» (в. 23). Вони не змогли змусити його замовкнути за допомогою аргументів і тоді спробували добитися цього, убивши його[2]. Хтось одного разу сказав: «Віддання на мученицьку смерть – це всесвітній спосіб знищення свідоцтва»[3].
У вірші 24 сказано: «Але Савл довідався про їхній намір[4]. Вони ж день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його». У листі до коринф’ян Павло додає до цього повідомлення досить загадкові слова: «У Дамаску обласний правитель[5] царя Арети[6] стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене» (2Кор. 11:32). Ці слова нам незрозумілі, бо, по-перше, ми не знаємо, які повноваження мав арабський цар Арета в Дамаску, який зазвичай перебував під управлінням римлян[7]. Проте ще незрозумілішим був той факт, що юдеї і араби явно об’єднали свої спроби убити Савла! Така співпраця для юдеїв і арабів тоді була так само незвичайна, як і сьогодні![8] Можливо, така була доля політичного впливу юдеїв у Дамаску[9]; можливо, Савл являв загрозу як для юдеїв, так і для арабів[10]. Якою б не була причина, усі ресурси Дамаску були мобілізовані на те, щоб убити одну людину!
Савлова втеча – одна з найбільш відомих історій у Новому Завіті: «Ученики, узявши його, вночі спустили в корзині по стіні» (9:25). Пізніше Павло напише: «І мене в кошику[11] спустили з вікна по стіні, і я уник його рук» (2Кор. 11:32). Зазвичай будинки були вбудовані в міські стіни (Іс. Н. 2:15). Можу уявити Савла, оточеного друзями, що зібралися в одній з таких осель, і обговорюють приглушеними, але нетерплячими голосами план дій. Нарешті, один з них покидає кімнату і повертається з важким мотузком на плечі і величезним кошиком. Він витрушує вміст кошику і каже Савлу: «Приміряй, чи не малий?» У лічені хвилини Савла спускають з вікна в темряву. Я бачу, як він розгойдується з одного боку в інший, ударяючись часом об стіну, і, нарешті, виходить з кошику, коли досягає землі.
У дитинстві Павлова втеча здавалася мені захоплюючою пригодою. Павло ж був збентежений: який негідний спосіб покинути місто для дорослої людини![12] Адже він планував увійти до Дамаску, відкрито демонструючи владу, і покинути місто, відкрито демонструючи силу (тягнучи за собою ридаючих християн, закутих у кайдани). А замість цього він увійшов до міста, як сліпий жебрак, а тепер покидає його, як злочинець, що тікає!
Будь я на Савловому місці, я б після втечі знайшов затишне містечко, де думав пересидіти, поки не стихли б пристрасті. Савл же вирушив на південь – у місто, де люди мали ненавидіти його ще більше, ніж у Дамаску; він вирушив в Єрусалим.
Савл здолав бар’єр переслідувань своєю наполегливістю. Ісус хвалив тих, «які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні» (Лк. 8:15).
Бути християнином – означає мати благословення в цьому житті і в майбутньому, але це не означає, що християнське життя легке. Вас можуть збивати з християнського шляху, підставляючи підніжки і придумуючи пастки! Якщо таке станеться, пам’ятайте: диявол не чіпає тільки тих, хто не являє цінності! Пригадується один з моїх друзів[13]. Після того, як я хрестив його, він був дуже схвильований і гадав, що усі, хто знав його, будуть раді за нього; але його друзі вирішили, що він з’їхав з глузду, а його сім’я визнала себе ображеною. Він намагався навернути у віру усіх, кого знав, гадаючи, що усі приймуть вчення Нового Завіту, але цього не сталося. Щоразу, коли він зазнавав невдачі, то піднімався і робив чергову спробу. Завдяки своїй наполегливості, він сьогодні чинить благотворний вплив на общину, де він активний член!
[1] Див. 1Кор. 3:1,2; Євр. 5:12-14. У цих уривках також мається на увазі, що християни, які на все життя залишаються немовлятами, можуть загинути!
[2] Те ж саме вони намагалися зробити з Ісусом і Стефаном.
[3] Цитата узята з проповіді Ріка Етчлі «Людина поза общиною», прочитаної в церкві Христа Сазерн Хілз, Абілін, Техас, 22 вер. 1985 р.
[4] Таке часто траплялося з Павлом (14:4-6; 23:12-22). Зазвичай люди, навіть з числа нехристиян, або любили Павла, або ненавиділи його. Часто його друзями були нехристияни, які турбувалися про його безпеку (19:31). У всьому цьому ми бачимо провидіння Господнє, яке захищало Павла.
[5] «Обласний правитель царя Арети» – це особистий представник царя Арети в Дамаску. Яку владу він мав, ми не знаємо. У сучасному перекладі Біблії він названий просто: «правитель».
[6] Арета IV правив арабським царством Наваф – тією «Аравією», де Савл провів певний час.
[7] Можливо, Дамаск тимчасово перебував під контролем царя Арети (упродовж цього періоду жодних римських монет у Дамаску викарбовано не було). Можливо, арабські сили перебували за містом і охороняли міські ворота (Дамаск межував з Аравійською пустелею). Можливо, зусилля правителя носили особистий характер і обмежувалися тим, що арабське населення (яке було значним) могло робити в місті.
[8] Ці дві групи ненавиділи одна одну з ряду причин. Через декілька років (66 р. Р. Х.) навафські араби убили в Дамаску понад 10 000 юдеїв!
[9] У Дамаску проживала велика кількість юдеїв.
[10] Проповідуючи в Дамаску, Савл став причиною хвилювань; можливо, він також став причиною безладів, перебуваючи в Аравії!
[11] У двох описах цієї події для позначення слова «кошик» використовується два різні грецькі слова. Слово, спожите в Діян. 9, означає великий кошик для зберігання чогось (Мф. 15:37; Мк. 8:8). Слово, спожите в 2Кор. 11, часто означало мережу. Це може означати, що використаний кошик був сплетений на кшталт мережі або ж обплетений мережею для додаткової міцності.
[12] Не забувайте, що він розповів про цю подію, як про приклад своєї слабкості (2Кор. 11:30-33).
[13] Аналогічні випадки відбуваються в багатьох громадах. Замість мого прикладу, можна використати випадок з життя місцевої громади.
