БАР’ЄР МИНУЛОГО (9:26-28)
Вирушивши в Єрусалим, Савл мав проходити те місце, де Господь явився йому за три роки до цього[1]. Ще трохи більше 200 кілометрів – і його погляду з’являться стіни Єрусалиму. Можливо, його шлях лежав через Голгофу, де був розп’ятий Ісус. Ймовірно, він не пройшов і повз те місце, де убили Стефана, закидавши його камінням. Які почуття мали наповнювати його душу!
В Єрусалимі, куди прийшов Савл, друзів у нього не залишилося. Його колишні юдейські соратники не хотіли більше мати з ним справи, оскільки він зрадив юдейську віру, а християни теж вважали за краще б доки триматися від нього чимдалі, оскільки вони не були впевнені, що він залишив юдейську віру! «Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників[2]; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик»[3] (9:26). Вони не просто сумнівалися, що Савл був апостолом; вони не вірили навіть, що він був християнином! Вони гадали, що його «навернення» – це хитрий трюк, розрахований на те, щоб, завоювавши їх довіру, виявити усіх до одного християн в Єрусалимі і кинути їх за ґрати!
Якби ми були на Савловому місці, то багато хто з нас сказав би: «Якщо я не потрібен церкві, то і вона мені не потрібна!» – і, ображені, покинули б місто. Савл же був рішучою людиною. Врешті-решт, він знайшов друга – Сина утіхи (4:36). На думку Бертона Кофмана, недивно, що церква не хотіла приймати Савла: «Більш дивним… було те, що знайшовся один.., хто зважився повністю повірити і узяти на себе його примирення з усією церквою»[4]. Це був Варнава: «Варнава ж узяв його [Савла], привів до апостолів[5] і розповів їм, як він дорогою[6] побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім’я Ісусове» (в. 27).
Звідки Варнава так багато знав про Савла? Деякі домислюють, що Варнава і Савл були знайомі до того, як стали християнами. Варнава був родом з Кіпру (4:36), а Кіпр був недалеко від Киликії[7]. Він міг познайомитися із Савлом і в Єрусалимі. Деякі вважають, що Варнава був у Дамаску і там[8] дізнався про Савла. Ймовірно, найкращим поясненням буде те, що Варнава був просто з тих, хто бачить краще в людях і завжди надихає їх![9] Виступивши на захист Савла, Варнава ризикував своєю репутацією і довірою до себе.
У той час Павло ще не здійснював своїх місіонерських подорожей, і його тринадцять або чотирнадцять[10] послань ще не були написані. Не будь Варнави, наскільки бідніше ми були б духовно! Як вдячними ми маємо бути за те, що він зміг переконати апостолів, а апостоли, у свою чергу, змогли переконати інших християн в Єрусалимі.
Петро запросив Савла зупинитися у нього вдома на час перебування в місті (Гал. 1:18). «І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Ісуса» (в. 28). Новина поширилася дуже швидко серед усіх церков цього регіону: що «той, хто гнав їх колись, тепер благовістить віру, яку раніш знищував» (Гал. 1:23)[11].
Савл усунув бар’єр минулого завдяки терпінню. Він розумів, чому християни остерігалися його. Він знав: потрібен час, щоб відновити довіру, одного разу втрачену. Він не допускав, щоб неприйняття заважало йому йти до мети, і, врешті-решт, його прийняли. Можливо, що і у вас є минуле, і потрібен час, щоб про нього забули. Не втрачайте терпіння стосовно ваших братів; спробуйте поглянути на себе їх очима і будьте терплячі. Павлова порада в Еф. 4:1,2 прийнятна і для тих, хто прагне до визнання, і для тих, хто може його дарувати: «Отже, я, … благаю вас поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю й лагідністю та довготерпінням, терплячи один одного з любов’ю» (виділено мною).
БАР’ЄР УПЕРТОСТІ (9:29-30; 22:17-21)
Маючи намір проповідувати в Єрусалимі, Савл насамперед вирушив у синагоги елліністів[12], де раніше проповідував Стефан[13]. Там у нього була незакінчена справа: «Говорив також і сперечався з елліністами» (9:29а). Грецьке слово, представлене в сучасному перекладі як «сперечався», трапляється в книзі Діянь ще тільки один раз – у розділі 6, де ми читаємо про те, як юдеї-елліністи «сперечалися зі Стефаном» (6:9; виділено мною). Савл повернувся, щоб завершити справу, розпочату Стефаном.
Синагога елліністів була для Савла найнебезпечнішим місцем, яке тільки можна було уявити. Не зумівши відповісти Стефану, юдеї-елліністи зненавиділи і убили його. Їх ненависть до Савла була ще лютішою, оскільки в їх уявленні він був віровідступником і зрадником![14] Тому ми не дивуємося, читаючи: «А вони намірялися вбити його» (9:29б)! Савлу знадобилося три роки перебування в Дамаску і Аравії, щоб розсердити людей так, щоб вони захотіли його убити. В Єрусалимі йому знадобилося для цього два тижні (Гал. 1:18).
І знову, завдяки провидінню Господньому, змова була розкрита; і знову, завдяки Господу, у Савла знайшлися друзі християни, які врятували його. Ми читаємо: «Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса» (9:30). Кесарія була головним морським портом у Палестині і знаходилася трохи більше за сто кілометрів на північний захід від Єрусалиму. Тарс був рідним Савловим містом.
У Діян. 22 наводиться одна подробиця його від’їзду з Єрусалиму, якої немає в розділі 9[15]. У Діян. 22 Павло каже, що, коли юдеї-елліністи намірилися убити його, він залишився б в Єрусалимі, якби керувався тільки своїм бажанням. «Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе, я побачив Його‚ і Він сказав мені: “Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене”. Я сказав: “Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах, і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його”. І Він сказав мені: “Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників”» (22:17-21).
Це був перший і останній раз, коли Савл сперечався з Господом. «Я думаю, що я можу переконати їх!» – ось суть його слів, що містять ще і прихований зміст: «Якщо ж мені цього не вдасться, то я готовий померти, як Стефан!»[16] А ось суть Господньої відповіді: «Я не готовий до того, щоб ти помер! Твоє призначення – проповідувати язичникам – ще попереду. Тут тобі вже нічого робити. Покинь це місто, і хутчіш!» Савл перестав сперечатися і підкорився. Так він усунув бар’єр упертості.
Одна з найбільш важливих порад, які я можу дати будь-якому молодому християнинові, така: навчіться довіряти Господу і покладатися на Його мудрість! Якщо Господь у Своєму Слові каже вам щось робити – Він правий, незалежно від того, розумієте ви Його наказ чи ні. Навчіться коритися Йому без вагань – а потім заспокойтеся і будьте упевнені, що Він благословить вас!
БАР’ЄР РОЗЧАРУВАННЯ (9:30)
У Тарс Савл, мабуть, прибув розчарованим. Він хотів проповідувати своїм колишнім друзям в Єрусалимі, проте Господь сказав: «Йди звідси». Він хотів працювати там, де в церкві відбувалися хвилюючі події, але брати відправили його додому! Іноді наші душі опановує розчарування, бо не збулися наші мрії, а плани виявилися марними. Я був знайомий з людьми, які розчаровувалися настільки, що усе кидали. Савл же був не з тих. Він усунув бар’єр розчарування своєю вірністю.
Я вважаю, що семирічне перебування Савла в Тарсі було частиною Господнього плану підготувати його до великої місіонерської діяльності. У Тарсі Савл уперше мав можливість поділитися Благою Звісткою зі своєю сім’єю і своїми друзями[17]. І хоча він усіх їх не навернув у віру[18], важливо було поділитися своєю новою вірою з тими, хто був йому найбільш близький.
У Тарсі в Савла також була можливість відточити свої уміння встановлювати церкви. Залишивши Єрусалим, він «пішов до країн Сирії та Киликії» (Гал. 1:21)[19]. Пізніше, вирушивши в другу місіонерську подорож, Павло і Сила пішли через «Сирію і Киликію, утверджуючи церкви» (15:41). Ці громади були в стороні від маршруту першої місіонерської подорожі, і тому, гадається, вони виникли під час перебування Савла в Тарсі.
Ще в Тарсі Савл навчився терпінню. Дорогою в Дамаск Господь сказав Савлу, що він понесе Благу Звістку язичникам (26:15-18; пор. 9:15; 22:15). Через три роки, в Єрусалимі, Господь повторив це (22:21). Проте мине ще сім років, перш ніж Савл буде благовістити своєму першому язичникові![20] Савлу довелося вчитися «надіятися на Господа» (Пс. 36:9)[21].
І, нарешті, я думаю, що в Тарсі Савл навчився переносити страждання. Пізніше він напише, що його неодноразово ув’язнювали, п’ять разів його били юдеї, тричі – римляни, і три рази він зазнав корабельну аварію[22]. При цьому із записів Луки, що відносяться до того періоду, ми знаємо лише про одне побиття римлянами (16:22,23) і одне ув’язнення (16:23); ні про зіткнення з юдеями і ні про які корабельні аварії не згадується зовсім[23]. Деякі, якщо не більшість, з незафіксованих подій, мабуть, сталися під час семирічного служіння Савла в Киликії і Сирії[24]. Савл знову з’явиться в розділі 11, але вже як загартований ветеран хреста, готовий виконати будь-яке завдання, поставлене перед ним Господом, і гідно зустріти найгірше, що може піднести йому сатана!
Савл хотів залишитися в Єрусалимі, проте Господь сказав, що йому необхідно бути в Тарсі – і Господь був правий. Немовлята в Христі, навіть коли ви розчаровані, цілком довіряйте вашому Небесному Отцю. Наблизьтеся до Нього. Нехай Він говорить з вами через Своє Слово. Говоріть з Ним у молитві. Навчіться звертатися до Нього з будь-якими душевними переживаннями.
Моя молодша дочка, Анжела, завжди була дуже сумлінною. Дитиною вона щовечора, забравшись у ліжко, розповідала мені про те, як провела день і часто цим полегшувала свою душу. Були випадки, коли вона будила мене серед ночі, щоб зізнатися у своїх дитячих витівках, спогад про яких позбавляв її сну. Ми з дружиною часто казали: «Можливо, Анджі іноді і вчиняє неправильно, але коли це трапляється, ми знаємо, що рано чи пізно вона розповість нам про це». Анджі знала, що вона може бути щирою з нами, бо любила нас і довіряла нам. Так і ви, любіть Господа і довіряйте Йому. Довіртеся Його силі і Його турботі і залишайтеся вірними Йому, як Савл залишався вірним у мало кому відомому Тарсі.
ВИСНОВОК
Савл не вважав християнське життя легким, але він і не вважав його нестерпним. Він зрозумів, що може усунути будь-яку перешкоду за допомогою Свого Господа (Фил. 4:13)! І ми можемо. Якщо це нам вдається, то наприкінці життя, коли наш марафон добіжить кінця, Господь чекатиме нас з переможним вінцем. Як пізніше апостол скаже: «А тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:8).
Розділ 9 завершується одним з тих радісних повідомлень, які Лука регулярно вставляє у свою книгу: «Церкви[25] ж по всій Юдеї, Галилеї[26] та Самарії мали спокій[27], навчаючись[28] та перебуваючи в страху Господньому[29]; і, втішенням Святого Духа,[30] примножувались» (9:31). Слова Луки відносяться до церкви в цілому, проте церква складається з людей – людей, подібних до вас. Ми не схибимо проти тексту, сказавши, якщо ви засвоїте все ті уроки, які виклало життя Савлу, коли він став християнином, то ви особисто перебуватимете в спокої і навчатиметесь духовно! Живучи «в страху Господньому і втісі від Святого Духа», ви не можете не рости, як дитя Боже! І про це я пристрасно молюся!
[1] Гал. 1:18. Юдеї розглядали частину як ціле. «Три роки» з юдейським численням – це те, що залишилося від того року, коли Савл пішов у Дамаск, наступний рік і потім скільки минуло від того року, коли Савл втік з Дамаску.
[2] Оскільки учні вимушені були покинути Єрусалим три роки тому (8:1), то що це були за учні? Можливо, що деякі з них взагалі нікуди не йшли, а деякі, можливо, повернулися. (Не виключено, що деякі з них були з числа новонавернених, проте слово «боялися» вказує на те, що більшість з них були тими, кого переслідував Савл.) Оскільки «усі» учні не довіряли Савлу, то, схоже, у це число входили і апостоли.
[3] Оскільки Савл прийняв Христа три роки тому, то дивно, як християни в Єрусалимі могли не знати про його навернення. Це могло бути з ряду причин: (1) зв’язок у той час був не найкращим; (2) якщо Арета IV дійсно управляв Дамаском у той час (вірогідність, про яку сказано в більш ранній виносці), то стосунки між Дамаском і Єрусалимом були на нулі; (3) «зникнення» Савла в Аравію на тривалий період могло викликати підозри. Проте найголовнішою причиною був той факт, що Савл завдав сильної шкоди учням в Єрусалимі, і їм було важко повірити його словам.
[4] Burton Coffman, Commentary on Acts.
[5] Ця остання згадка в Діяннях про апостолів, як про єдиних керівників церкви в Єрусалимі. Згідно з урочистою заявою Павла в Гал. 1:18-20, єдиним з дванадцяти апостолів в Єрусалимі в той час був Петро (інші, можливо, роз’їхалися, благовіствуючи). Окрім Петра, у місті залишався ще Яків, брат Господній (Гал. 1:19). Як можна пов’язати це із твердженням Луки, що Савла привели до «апостолів»? Можливо, Лука вважав, що Петро представляв усіх апостолів, а може, він спожив слово «апостоли» в ширшому сенсі, ніж Дванадцять (як, наприклад, у 14:4,14), включивши в це число і Якова. Не забувайте, що слово «апостол» означає «посланий» і може вживатися як загалом («уповноважений церквою» і т. п.), так і в конкретному сенсі «Дванадцять і Павло».
[6] Вже підкреслювалося, що Савл не лише чув Ісуса, але і бачив Його.
[7] Тарс був важливим містом. Варнава міг неодноразово приїжджати з Кіпру в Тарс.
[8] Можливо, Варнава був посланий церквою, як пізніше – в Антіохію (11:22); він міг також поїхати в Дамаск в особистих справах.
[9] Висловлюється інше припущення, згідно з яким Варнава дізнався про Савла дивовижним чином (згідно 13:1, Варнава був натхненним пророком і натхненним учителем). Проте, якщо це дійсно так, то чому апостоли не скористалися своєю силою, щоб отримати ту саму інформацію?
[10] Павло написав чотирнадцять книг, якщо вважати, що Послання до Євреїв написане ним же.
[11] У Гал. 1:22,23 Павло стверджує, що в той час він «Церквам Христовим в Юдеї …особисто не був вiдомий». «Церквам… в Юдеї» – це, мабуть, усі громади в Юдеї, окрім тієї, яка була в Єрусалимі. Коротке перебування там Павла (лише п’ятнадцять днів) не дозволило йому проповідувати за межами Єрусалиму.
[12] Ми це виводимо з того, що він «говорив також i сперечався з еллiнiстами».
[13] Можливо, Савл зустрівся там із Стефаном уперше.
[14] Того, хто брав участь в якомусь русі, а потім перейшов на бік опозиції, зазвичай ненавидять більше, ніж супротивника, який ніколи не примикав до цього руху. Подібну ненависть, яку живили юдеї-елліністи до Савла, можна проілюструвати, розповівши історію з особистого досвіду.
[15] Багато хто пов’язує цей інцидент з візитом Савла в Єрусалим, про який говориться в 11:27-30; 12:25, але в нас немає письмових свідоцтв ні про те, що Савл під час цієї поїздки проповідував в Єрусалимі, ні те, що він мав терміново покинути місто. Оскільки історія, викладена в 22:17-21, на мій погляд, якнайкраще поєднується з 9:29,30, я і навів її тут.
[16] Павло ніколи не боявся смерті і завжди робив те, що вважав за правильне (пор. 20:24). Відносно «померти, як Стефан», див. 2Тим. 4:16б, де є слова, подібні тим, що вимовив Стефан перед смертю.
[17] Якою драматичною, видно, була сцена, коли уперше після свого навернення Савл зустрівся з батьком, який виховував його у фарисейському дусі!
[18] Можливо, він навернув свою сестру; принаймні, далі він не був відчужений від неї, як від інших членів сім’ї (23:16). Деякі вважають, що «родичі», про яких говориться в Рим. 16:7,11,21, це «родичі по крові» (тобто родина).
[19] Тарс знаходився в Киликії, а Сирія межувала з Киликією на сході. У той час Сирія і Киликія утворювали єдину імперську провінцію.
[20] Спочатку Петро проповідував першому язичникові і його домашнім (Діян. 10; пор. 15:7-9), а потім інші проповідували язичникам в Антіохії Сирійській (11:20). Коли Савл прийшов в Антіохію, він, можливо, проповідував язичникам уперше (11:25,26). Як би то не було, слова Петра в 15:7-9 виключають благовістя Савла язичникам упродовж більшої частини часу, якщо не усього перебування в Тарсі.
[21] Це послужило важливим уроком для Павла. Як ми побачимо пізніше, плани Павла не завжди співпадали з Господніми планами, проте він був готовий чекати, коли Господь скаже: «Так».
[22] 2Кор. 11:23-25. Друге послання до Коринф’ян було написане в Македонії незадовго до закінчення третьої місіонерської подорожі, приблизно через дванадцять років після служіння Савла в Тарсі.
[23] Корабельна аварія, описана в Діян. 27, сталася після того, як було написане Друге послання до Коринф’ян.
[24] Савл у цих місцях був, звичайно ж, таким же різким, як і раніше в Дамаску, Аравії і Єрусалимі і як пізніше під час своїх місіонерських подорожей. Не важко уявити Савла постійно конфліктуючим з релігійними керівниками.
[25] У деяких манускриптах слово «церква» стоїть у множині, проте в більшості більш ранніх манускриптів це слово стоїть в однині, що незвично для книги Діянь. Хоча в трьох провінціях (Гал. 1:22) існувало декілька громад, Лука дивився на усіх християн у Палестині як на тих, хто складав «церкву» в цьому районі.
[26] Конкретно про євангелізацію Галилеї свідоцтв немає. Ймовірно, євангелізація проводилася учнями (8:1,4), які там розсіялися.
[27] Судячи з контексту, можна сказати, що основна ідея полягала в тому, що церква «мала спокій», оскільки головний переслідувач був навернений у віру. Можливо, що тут є натяк на те, що церква набула миру, оскільки Савл покинув цю територію, і юдеям елліністам нікого стало ненавидіти.
[28] Християни навчаються через Слово (20:32). Це був час спокою, а не час самовдоволення. «Вони використовували можливість полагодити і зміцнити свої вітрила до настання наступної бурі» (Warren W. Wiersbe, The Bible Exposition Commentary).
[29] Див. Пр. 1:7; 9:10; 10:27; 14:27; Еккл. 12:13.
[30] Це, ймовірно, відноситься до розради, або натхнення, яке дає кожному християнинові Дух, Який перебуває в ньому.
