Незабаром після переїзду в Серсі ми з дружиною пішли в магазин килимових виробів, щоб щось купити для нашого будинку. Розговорившись з продавцем, ми дізналися, що він свого часу декілька років проповідував. Коли він став виписувати чек, то запитав моє прізвище. Я відповів: «Девід Ропер». Він на мить замислився, оскільки ім’я здалося йому знайомим, а потім сказав: «Гм…Так, був колись письменник на ім’я Девід Ропер, дуже плідний». Мене шокувало те, що я, виявляється, «був колись»!
Можливо, у даний момент вивчення Книги Діянь нам захочеться сказати: «Був колись апостол на ім’я Петро, дуже активний»[1]. Після розділу 5 ми лише одного разу, у розділі 8, мимохідь зустрічалися з Петром[2], коли він разом з Іоанном прийшов у Самарію. У розділах 6 і 7 центром уваги був Стефан, а в розділі 8 головною дійовою особою був Филип. Досі в розділі 9 основними подіями були навернення Савла і початок його служіння. Починаючи з 9:32, ми знову повертаємося до Петра.
Вірші з 32 по 43 – свого роду вступ до однієї з найбільш важливих подій в апостольському служінні Петра: уперше Петро благовістив язичникам. У розділі 10 Корнилію, який жив у Кесарії, буде сказане: «Пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром» (в. 5). Що робив Петро в Іоппії? Він був там, бо його брати з Іоппії запросили його з Лідди, коли померла Тавифа. Чому Петро опинився в Лідді? Бо він подорожував Палестиною, проповідуючи, наставляючи і зміцнюючи, і це повертає нас до першого вірша нашого тексту. Кожна подія 9:32-43 є ланкою в ланцюжку подій, що природно готують сцену для розвитку подій у розділі 10.
Оскільки кінець розділу 9 веде до навернення Корнилія, то в нас може виникнути спокуса пробігти його очима і перейти до розділу 10. Проте я розглядаю цей уривок не просто як прелюдію до наступного розділу. Ці вірші дають нам можливість поглянути на діяльність ранньої церкви, на те, як громади «в глибинці» спілкувалися між собою і ділилися своєю вірою. Але от зараз, коли я поглянув на текст пильніше, мене раптом уразила інша думка: адже це вірші про християн, які, використовуючи те, що мають, роблять для Господа те, що можуть. Дозвольте пояснити, що я маю на увазі:
ПЕТРО ВИКОРИСТОВУВАВ ТЕ, ЩО МАВ (9:32-35)
Хтось назвав 9:32-11:18 «Діяння Петра». Наш текст, 9:32-43, починається так: «Трапилося, що Петро, коли обходив усіх[3], прийшов і до святих, які жили в Лідді». Ми зазвичай пов’язуємо фразу «місіонерська подорож» з Павлом, хоча в Діяннях і інші здійснювали місіонерські подорожі[4]. Благовісник Филип здійснив місіонерську подорож на північ у Самарію, на південь дорогою, що веде в Газу, на південний захід в Азот, а потім на північ уздовж узбережжя до Кесарії[5]. Петро і Іоанн перед тим благовістили в Самарії[6]. Тепер Петро здійснює місіонерську подорож Палестиною («обходив усіх» – ці слова з вірша 32 мають на увазі території, згадані в попередньому вірші: Юдея, Самарія, Галилея[7]).
Петро використовував те, що в нього було. Йому була надана можливість пізнати Господа і стати свідком Воскресіння. Він мав здатність говорити за натхненням і зціляти. Він здійснив цю подорож, щоб, використовуючи те, що мав, зробити усе можливе для Господа. Його бажанням було зміцнити братів[8] і врятувати загиблих[9].
«Трапилося, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді» (в. 32). Лідда була невеликим поселенням, розташованим на родючій рівнині біля підніжжя пагорбів Юдеї близько сорока кілометрів на північний захід від Єрусалиму[10]. Прийшовши в Лідду, він зустрівся з тими святими, які жили там. Словом «святі» в даному випадку називаються християни. Деякі з цих святих, можливо, були з числа тих, хто втік з Єрусалиму (8:1,4). Інших, ймовірно, навернули ті, хто розсіявся з Єрусалиму, і «ходили і благовістили слово» (8:4). Могли бути і такі, кого навернув Филип під час своєї подорожі з Азоту в Кесарію, коли він, «проходячи, благовістив усім» (8:40)[11].
Під час свого служіння святим у Лідді Петро «там знайшов …одного чоловіка на ім’я Еней»[12] (9:33а). Лікар Лука не забуває вказати діагноз цього хворого: він «уже вісім років[13] лежав на постелі і був розслаблений» (9:33б). Вісім років тому Еней міг ходити, працювати і насолоджуватися життям. Одного разу він встав з ліжка як завжди, сподіваючись, що день буде таким же, як і завжди. Проте цього не сталося.
Ми не знаємо, що сталося. Можливо, у результаті нещасного випадку він пошкодив хребет. Може, він захворів, і хвороба зруйнувала його нервову систему. Якою б не була причина, він був тепер паралізований, став інвалідом. Впродовж восьми років Еней залежав від інших.
Перше Петрове диво, про яке говориться в Діяннях, – це зцілення жебрака, який був «кривий від утроби матері своєї» (3:2). Тепер перед апостолом постало таке ж завдання. Він не коливався. «Петро сказав йому: “Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї”» (9:34а). Як завжди, Петро собі це не поставив у заслугу. Люди зцілялися «іменем Ісуса Христа Назорея» (4:10). Під час Свого земного служіння Ісус сказав паралізованому: «Встань, візьми постіль твою та йди у дім твій» (Мф. 9:6), – і людина підкорилася! Еней був у своєму будинку[14], і тому Петро сказав йому просто: «Встань з постелі твоєї».
Якось один батько сказав задумливо: «Хотів би я, щоб мої діти були як той паралізований з Діянь 9». А потім пояснив, що він мав на увазі: «Щоранку я кажу своїм дітям: «Вставайте і прибирайте ліжка», але, на жаль, мої слова вони пропускають повз вуха!» Не забувайте, що в той час (так само як і зараз у багатьох країнах[15]) ліжком служили рогожі, які розстилали на підлозі на ніч, а уранці прибирали. Ліжко Енея не забиралося цілих вісім років. Рік за роком вдень і вночі він лежав на ньому, не в змозі навіть ворухнутися. Петро велів йому піднятися – встати на свої власні дві ноги і прибрати рогожу, яка була його в’язницею упродовж майже десяти років.
Ми вже відмічали, що, на відміну від так званих сучасних «чудес», біблійні чудеса були миттєвими, повними і переконливими. Зцілення Енея не було виключенням: «І він зараз же встав» (в. 34б; виділено мною). Яку радість, мабуть, відчував Еней, і яке хвилювання, мабуть, охопило жителів цієї місцевості! «І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні» (в. 35а). Сарон був родючою рівниною, відомою своїми прекрасними польовими квітами (Пісн. П. 2:1), яка простягалася уздовж Середземноморського узбережжя від Іоппії до Кесарії[16]. Енея усе добре знали, і, почувши, що сталося, прийшли, щоб висловити своє захоплення.
Головним призначенням чудес було засвідчити Слово Боже (Євр. 2:3,4). Коли жителі Лідди і околиць побачили, що Еней може стояти і ходити, багато хто «увірував у Господа» (9:42)[17] і «навернулися до Господа» (9:35б). Петро зміг направити їх погляд від людини (тобто від себе самого) до Сили (Ісуса)[18], і багато хто став християнами! Якщо люди використовують те, що в них є, щоб зробити те, що можуть для Господа, Господь благословляє їх зусилля!
ДВА УЧНІ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ТЕ, ЩО МАЛИ (9:26-38)
Потім місце дії переміщається на двадцять кілометрів на захід, у прибережне місто Іоппія[19]. У дні Соломонові ліванські кедри сплавляли уздовж узбережжя з Тиру в Іоппію, а потім сушею доставляли в Єрусалим, де використовували для будівництва храму (2Хр. 2:16). Пророк Іона втік в Іоппію, щоб сісти на корабель, що прямував у Фарсис (Іон. 1:3). Тепер же в Іоппії була Господня церква, встановлена, видно, в один час з церквою в Лідді. Нам цікавий один член цієї общини: «У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа[20], що значить “сарна”; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині» (в. 36). Тавифа – це її ім’я арамейською мовою. Грецькою воно звучить «Доркас». І «Тавифа», і «Доркас» означають одне і те ж: «сарна». Це одна з найбільш красивих і граціозних тварин у сімействі оленів. Ф.Ф.Брюс зробив такий переклад закінчення вірша 36: «Вона витрачала увесь свій час на добрі справи і акти милосердя»[21].
Тавифу любили і цінували в общині і поза нею, але «сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла» (в. 37а)[22]. Хороші люди помирають так само, як і погані (Євр. 9:27). Оскільки церква виникла приблизно за дванадцять років до описуваних подій, то, напевно, багато членів тіла Христового повмирали, але тут уперше говориться про природну смерть християнина[23]. Читаємо далі: «Її обмили і поклали у світлиці» (в. 37б). В Єрусалимі ховати належало в день смерті, проте в провінціях це правило, можливо, і не дотримувалося[24]. Як би то не було, її тіло підготували до поховання[25] і поклали у світлиці, щоб ті, хто знав її, могли прийти і разом поплакати[26].
Під час цих подій до Іоппії дійшов слух, що Петро знаходиться менш ніж за двадцять кілометрів, у Лідді. Можливо, стало відомо і про те, що він зцілив Енея. Брати вирішили послати за апостолом. «Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них» (в. 38).
Дуже шкода, але я не можу сказати вам, чому учні послали за Петром. «Не забарився», ймовірно, означає, що вони хотіли, щоб він встиг потрапити в Іоппію до того, як Тавифа буде похована[27] (у тих кліматичних умовах не можна було надовго відкладати похорони), але ці слова не кажуть, чому вони хотіли, щоб він прибув до похоронів. Навряд чи вони хотіли, щоб він воскресив Тавифу з мертвих. До цього в Писанні не зафіксовані випадки воскресіння апостолами когось з мертвих[28]. Вони не воскресили Стефана, і тому приводу сподіватися на воскресіння Сарни в них не було. З іншого боку, у нас немає підстав стверджувати, що вони просили його поспішити, щоб під час її поховання він прочитав проповідь! Можливо, вони хотіли, щоб Петро утішив величезну кількість тих, хто був у горі. Якою б не була мета учнів, вони просили Петра прийти скоріше, щоб він зробив усе, що міг.
Я б хотів ненадовго привернути вашу увагу до цих двох людей, які прийшли до Петра. «Ученики … послали до нього двох чоловік просити…». У цих людей не було того, що було в Петра. Вони хотіли, щоб Петро зробив те, що вони не могли зробити самі[29]. З іншого боку, вони все-таки могли щось зробити для Господа! У кожного були ноги і був рот. Вони могли використовувати те, що мали, щоб дістатися до Петра і попросити його прийти.
Деякі з нас, вважаючи, що не можуть зробити чогось великого для Господа, взагалі нічого не роблять. Якщо ми не можемо бути такими, як Петро, краще будемо ніким. Повчіться в цих двох безіменних учнів. Кожному з нас Бог дав щось, що може бути використане в Його справі. Більшість з нас можуть використовувати свої ноги, щоб піти додому до друга, і свою здатність говорити, щоб розповісти йому про Ісуса. Якщо ми такі, як ці двоє, і перед нами завдання, яке, ми не можемо вирішити самі, то ми можемо використовувати свої ноги і свій голос, щоб попросити про допомогу інших, хто може його вирішити!
Я маю також зауважити, що, окрім своїх фізичних здібностей, ці двоє мали особливу рису характеру: коли їх просили зробити щось для Господа, вони з готовністю відгукувалися на прохання. Люди, які охоче беруться за усе, що б їх не попросили зробити, зустрічаються досить рідко, і керівники церкви просто жадають мати таких у своїй общині. Найвища похвала, якою Ісус колись удостоював людей, міститься в словах: «Вона зробила, що могла» (Мк. 14:8; виділено мною).
Повторюю, люди зробили те, що могли, використавши те, що мали, і Господь благословив їх зусилля: «Петро, вставши, пішов з ними» (в. 39а). Якщо кожен член тіла Христового використовуватиме свої здібності заради Господа – незалежно від того, будуть ці здібності великими або малими – то яких чудових результатів ми досягнемо!
[1] На початку цього розділу можна використовувати якийсь інший приклад з особистого досвіду, або можна почати такими словами: «Вам, напевно, хотілося б знати, що сталося з Петром».
[2] Тут не маються на увазі посилання загального характеру на апостолів у 5:2; 6:6; 8:1 і 9:27.
[3] Можливо, що Петро скористався мирними умовами, згаданими в попередньому вірші.
[4] Таких подорожей було багато. Деякі з них згадані тільки коротко (8:1,4; 11:19,20); більшість не згадуються взагалі.
[5] Діяння 8:5,26,40.
[6] Пор. 8:25.
[7] Слово «усіх» вказує на те, що Петро побував в усіх згаданих місцях.
[8] Ісус доручив Петру піклуватися про Його овець (Ін. 21:15-17). На те, що це було якоюсь мірою метою цієї подорожі, вказує той факт, що усюди, куди ходив Петро, вже були християни. Як приклади аналогічних подорожей див. 14:21-23; 15:36.
[9] Див. мету більш ранньої місіонерської подорожі Петра по Самарії у 8:25. Відмітьте також результати роботи Петра під час цієї подорожі в 9:35,42.
[10] Лідда (у Старому Завіті це поселення називається «Лод») була містом коліна Веніамінового до і після вигнання (1Хр. 8:12; Неєм. 11:35).
[11] Іоппія і Лідда знаходилися між Азотом і Кесарією.
[12] Еней – грецьке ім’я. Можливо, він був елліністом. Ми не знаємо, чи був він християнином.
[13] В оригіналі ці слова можна зрозуміти «з восьми років», але все таки вірогідніше, що вони означають «упродовж восьми років».
[14] На це вказує той факт, що Петро не сказав йому віднести ліжко додому.
[15] Коли я був в Японії кілька років тому, то щоранку я в буквальному розумінні «вставав і прибирав своє ліжко», тобто скачував його і прибирав у комору.
[16] Можливо, що Сарон – ця назва якогось позаштатного села, проте долина Сарон була відома усім. Лука підкреслював, що всюди знали про те, що сталося, це і змусило братів з Іоппії послати за ним, коли померла Тавифа.
[17] Слова «увірували в Господа» у вірші 42 явно рівнозначні словам «навернулися до Господа» у вірші 35.
[18] Він утримував їх від створення «Кифиного культу», як це пізніше сталося в Коринфі (1Кор. 1:12).
[19] Іоппія колись була містом, що належало коліну Дановому (Іс. Н. 19:46). Сьогодні це Яффа – передмістя Тель-Авіва.
[20] З дня П’ятдесятниці Тавифа – це друга жінка, яка згадується в книзі Діянь. Першою була Сапфира (5:1). Які ж вони були різними!
[21] F. F. Bruce, The Book of the Acts.
[22] Деякі домислюють, що вона шила одяг для бідних і померла від перевтоми, проте з тексту цього не видно.
[23] До цього згадується про два випадки насильницької смерті: Ананія і Сапфира були повержені Богом, а Стефан був убитий натовпом юдеїв.
[24] Практика поховання здійснювалася відповідно до юдейського законодавства. Див. 5:6,10. Існує думка, що в провінційних районах похорони можна було відкладати на три дні.
[25] Підготовка до поховання складалася з обмивання тіла і натирання його пахощами. Оскільки згадується тільки обмивання тіла, то деякі вважають, що його не готували до поховання в надії, що Петро воскресить Тавифу. Проте, можливо, нам слід розуміти фразу «її омили», як слова, що говорять про те, що були звершені усі необхідні приготування, пов’язані з похованням.
[26] Колись це було поширеним звичаєм у США: класти тіло померлого в його будинку на декілька днів для прощання. І сьогодні цей звичай дотримується в деяких країнах.
[27] Можливо, вони хотіли, щоб він поквапився, оскільки горе і біль були занадто великі, але слова «не забарився» більше передають думку про те, що вони хотіли, щоб він прибув до того, як вони вимушені будуть поховати Сарну.
[28] Ісус воскресив декількох з мертвих, але апостоли до цього моменту оповідання ще не воскрешали нікого. Після цього описаний ще один випадок воскресіння з мертвих апостолом у Діян. 20:9-12.
[29] Деякі стверджують, що в новозавітні часи усі християни мали чудодійну силу. У попередніх розділах ми зустрічалися зі свідченнями протилежного, і цей текст також підтверджує той факт, що апостоли володіли силою, якої не було у звичайних членів церкви. Якби інші могли зцілити Енея до приходу Петра, то вони, звичайно ж, це зробили б. І в братів з Іоппії не було б необхідності посилати за Петром.
