ДИТЯ, ЩО ЗАБЛУКАЛО (8:14-19, 23)
Коли апостоли в Єрусалимі почули, що Євангеліє поширилося до Самарії, вони послали Петра і Іоанна покласти руки на новонавернених, щоб ті могли отримати чудодійні дари (в. 14-17). Так було прийнято в перші дні церкви, щоб люди могли знати, як потрібно поводитися, бо Новий Завіт ще не був завершений. (До речі, тут можна мимохідь зауважити, що люди, на яких апостоли покладали руки, – як, наприклад, Филип – не могли передавати ці здібності далі. Ці дари передавалися виключно через апостольські руки [в. 18]. Коли апостоли померли, цей спосіб отримання таких здібностей зник.)
Після покладання апостолами рук на новонавернених найменш непримітний з них міг творити великі дива, ніж колись міг робити Симон. Коли таке сталося, виявилося, що в ставленні Симона до себе і до інших нічого не змінилося. Хоча перед хрещенням ви повинні покаятися у своїх гріхах (2:38), у цілому ви залишаєтеся все тією ж людиною, що і раніше, але з Божою допомогою починаєте працювати над собою, і робота ця не припиняється решту життя. Для Симона перехід від «великої сили Божої» до непомітної людини з натовпу не стався миттєво, за одну ніч. Він виконав чудову роботу, приборкавши своє честолюбство, але коли перед ним відкрилася можливість стати великим ще раз, спокуса опанувала його.
«Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші, кажучи: “Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого”» (в. 18,19).
Коли я був молодший, я думав, що Симон просто хоче мати здатність творити істинні дива. (Вважаю, що в кожного фокусника час від часу виникають такі думки: «От якби це було насправді, а не одна лише ілюзія!») Симон, проте, хотів більшого. Він не хотів бути просто схожим на Филипа та інших християн у Самарії. Він хотів досягти вершини – бути таким, як апостоли! Він хотів мати здатність покладати руки на людей, подібно до апостолів, наділяючи чудотворними дарами всякого, кого йому заманеться.
Я не знаю, навіщо Симон захотів отримати цей дар, але страшно подумати, що таким даром могли неправильно скористатися. Можна уявити собі недобросовісну людину в такій ситуації, коли вона каже: «Віддайте мені ваше багатство, а я наділю вас здатністю творити справжні дива!» Може, у Симона і не було такої думки, але Петро все ж сказав про нього, що він повний «жовчі гіркої і в путах неправди» (в. 23).
«Гірка жовч» – це юдейський вираз, що означає дуже сильну гіркоту[1]. Симону, мабуть, було важко стати «ніким» у суспільстві, і гіркота отруювала його серце. Більше того, він був «в путах неправди». Гріх поневолює! Стаючи християнами, ми звільняємося від гріха (Рим. 6:17,18). Проте ми можемо знову повернутися до гріха і знову дозволити йому поневолити нас!
Деякі учать, щойно людина стає християнином, вона вже ніколи не зможе відпасти, але Павло попереджав усіх Божих дітей: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12). Симон не остерігся – і впав. Він ледь не втратив усе, що придбав, він ледь не загинув!
Я назвав першу частину цього розділу «Чужак грішник», бо спочатку Симон був «чужаком»: він ніколи не належав до тих, кому Господь обіцяв спасіння (Еф. 2:12). Ця частина зветься «Дитя, що заблукало», бо стосунки Симона і Господа змінилися. Він більше не був чужим, він був Божим чадом – але чадом, що заблукало. Ще раз Симону довелося пройти через процес навернення (Як. 5:19,20). Йому треба було знати, як відновити стосунки з Богом.
ВІДНОВЛЕНИЙ (8:22,24)
Біблія називає процес становлення християнином «новим народженням» (Ін. 3:3-5). Народившись згори, людина не може повторити цього ще раз. Вона тепер чадо Боже назавжди.
Дитина, проте, може втратити любов своєї сім’ї. Як може Боже дитя відновити прихильність свого Отця і своєї сім’ї?
Петро суворо викрив Симона, але потім сказав: «Отже, покайся у цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого» (в. 22). Те, як Боже дитя, що заблукало, може повернутися до Бога, виражене Петром у словах «покайся» і «благай, молися». Це називається «Другим законом прощення». «Перший закон прощення» надається чужаку грішнику, якому кажуть повірити[2], покаятися і хреститися (2:38; 16:31-34; 22:16). «Другий закон прощення» – для християн, що згрішили[3]. Коли ми, будучи Божими дітьми, грішимо, нам насамперед кажуть покаятися – «змінити ставлення» до гріха у своєму житті і прийняти рішення позбутися цього гріха з Божою допомогою. І коли наші серця розбиті, а рішення тверде, тоді (і тільки тоді) нам потрібно молитися Богу про прощення. Покаяння і молитва були єдиною Симоновою надією.
Симон був приголомшений. Він сказав Петру: «Помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами» (в. 24). Західний текст додає, що Симон плакав, просячи Петра і Іоанна помолитися за нього. Симон зрозумів, що йому потрібне, і просив Петра і Іоанна молитися. В Як. 5:16 говориться, що ми повинні сповідуватися у своїх гріхах один перед одним і молитися один за одного. В 1Ін 1:9 відзначається, що «коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди».
ВИСНОВОК
Що сталося з Симоном? Я не знаю. Багато було написано про нього в наступні століття, але неможливо відокремити факт від вигадки. Усі достовірні знання про нього ми знаходимо в Діян. 8. Особисто мені хочеться думати, що вірш 24 вказує на його істинну зміну, і що він почав використовувати свої таланти для Господа, а не проти Нього. Як би не склалася його доля, йому був даний шанс: він зустрів Господа завдяки Филиповій проповіді, і встав на вірний шлях.
Якось мені потрапила на очі розповідь про сучасного мага, якому, подібно до Симона, довелося визначитися у своєму ставленні до Ісуса. Це Андре Коле, один з найбільших ілюзіоністів нашого часу. Андре Коле був професійним магом близько п’ятнадцяти років. Його супроводив грандіозний успіх, але якась порожнеча не покидала його. Він казав: «Я постійно відчував, що чогось у моєму житті бракує. Багато вечорів, сидячи в гримувальній після спектаклю, я роздумував: «Ось я досяг усього, до чого прагнув у житті, а на душі все одно порожньо»». Коли двоє з його найкращих друзів, теж причетних до шоу-бізнесу, скоїли самогубство, він став замислюватися над такими засадничими питаннями, як: «Чому я тут? Куди я йду? Яка мета мого життя?»[4] Врешті-решт, він приступив до дослідження чудес Христових з погляду мага. І ось що він написав:
«Будучи магом з філософською освітою і вченим ступенем з психології, отриманій в університеті Арізони, я був дуже скептично налаштований. Я прочитав достатньо Біблії, щоб знати, що Ісус заявляв про Себе, що Він – Бог. Він був або брехуном, або божевільним, або ж Тим, ким він Себе оголошував – Господом і Богом.
Отже, я почав вивчати Христові чудеса з погляду мага. Розумієте, я знаю, як легко розумний ілюзіоніст може обдурити ученого, професора, богослова або ще когось. Вони не розуміють ні психології, ні усіх прийомів, якими ми користуємося, щоб обдурювати публіку. По правді кажучи, я навіть гадав, що вони не досить компетентні, щоб досліджувати чудеса Христові. З іншого боку, я був дуже гордий своєю репутацією і своїм випробуваним талантом мага. Жодному ілюзіоністові жодного разу не вдавалося мене обдурити. Тому в мене не було анінайменшого бажання піддаватися на фокуси обманщика з першого століття, якщо тільки таким був Ісус.
Після декількох місяців вивчення свідчень воскресіння Ісуса Христа та інших Його чудес я виключив всяку можливість використання Ним якоїсь форми гіпнозу або інших засобів обману. І я вже більше не оспорював заяву Ісуса Христа»[5].
Цей ілюзіоніст продовжував вивчати усе, чому учили Ісус і Його апостоли. Потім, як він сказав, він «провів науковий експеримент, щоб перевірити усе, що вони говорили». Закінчив він свої свідчення словами: «Це найбільше рішення, до якого колись може прийти людина. Як одного разу мені сказав мій друг: «Андре, якщо ти у своєму житті прогледиш Христа, вважай, що ти прогледів усе»[6].
У цьому розділі я говорив, головним чином, про магів, але усе, що було сказано про них, стосується і вас. Ви можете обдурити себе так само майстерно, як якийсь маг обманює публіку, якщо переконаєте себе в тому, що вас може врятувати ваше власне благочестиве життя без Ісуса. Це неможливо (Рим. 3:23; 6:23)! Якщо ви ще не прийняли водного хрещення, виразив тим самим свою віру в Христа, то вам потрібно зробити це негайно. Якщо ви відійшли від істини, як це сталося із Симоном, майте мужність повернутися до Бога через покаяння, сповідання і молитву. І ви виявите, що кожен день повний чудес!
[1] Жовч (що знаходиться в жовчному міхурі) – це гірка рідина. Таким чином, цей вираз буквально означає «гіркоту гіркоти», що в юдейському розумінні означало «найбільша гіркота».
[2] Віра включає відкрите визнання того, у що віриш.
[3] Багато хто в релігійному світі плутає ці два закони і каже чужакам грішникам молитися про прощення.
[4] Andre Kole, “From Fantasy to Reality,” Signs of the Times (February 1971): 32
[5] Там само.
[6] Там само.
