З найперших днів роботи проповідником моїм улюбленим прикладом навернення було навернення ефіопського євнуха. Цілком можливо, інші приклади ясніше освітлюють деякі деталі (як, наприклад, мета хрещення в Діян. 2), але загальна картина навернення, зображена в Діян. 8:26-40, така прекрасна і проста, залишається неперевершеною. Великий проповідник Маршалл Кібл назвав його «ідеальним наверненням». Дж. В. Робертс назвав це «зразком на усі часи у своїх головних рисах»[1]. Вивчивши це «ідеальне навернення», кожному з нас слід порівняти з ним своє власне.
ФИЛИП – ІДЕАЛЬНИЙ ПРОПОВІДНИК (8:26,27)
Наш текст починається словами: «А Филипові ангел Господній[2] сказав: “Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу[3]; вона безладна[4]”. Він устав і пішов» (в. 26,27а). Як ми зауважили раніше, Филип був одним з семи обраних, щоб турбуватися про харчування людей (розділ 6). Пізніше він стане відомий як «Филип-благовісник» (21:8) Филип служить для нас зразком занепокоєння про душі. Він брав участь у великому духовному відродженні Самарії. Сотні людей відгукнулися на Євангеліє. Коли Бог сказав йому йти і проповідувати одній людині, він не став баритися! «Він [негайно] устав і пішов». Для Филипа кількість людей не мала значення!
ЄВНУХ – ІДЕАЛЬНИЙ СЛУХАЧ (8:27-31)
Прибувши на вказане місце, Филип, мабуть, замислився про те, що ж робити далі. Йому не довелося довго перебувати в невіданні, бо незабаром показалася колісниця[5]: «І ось чоловік ефіопський[6], євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської[7], хранитель усіх її скарбів, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння, повертався…» (в. 27б,28а). Цей високопоставлений чиновник – хранитель скарбів усієї Ефіопії – був віруючим! Як це приємно! (Я радий, що живу в тій частині США, де релігійність все ще має хоч якусь політичну вагу.)
Про цього вельможу ми знаємо небагато. Нам невідомо, чи був він юдеєм, поставленим на службу ефіопами, або ж природним ефіопом, що став юдейським прозелітом[8]. Нам відоме одне: він серйозно ставився до своєї релігії і був щирий у своїй вірі! Він проїхав багато сотень кілометрів від свого дому до Єрусалиму, щоб взяти участь у богослужінні. Більше того, він пройшов цей довгий шлях попри те, що після прибуття в Єрусалим йому навряд чи дозволили увійти до святої частини храму!
Я завжди дивуюся, чому Лука згадав, що цей ефіопський вельможа був євнухом. Зазвичай чоловік, будучи євнухом, не афішує цей факт![9] Я дійшов висновку, що Лука повідав цю інтимну подробицю, щоб повідомити нам про те, наскільки людина була віддана Богові. Відповідно до Старого Завіту, євнух не міг входити в громаду Господню (Втор. 23:1)[10]. Єдине, куди ефіопський вельможа міг бути допущений під час проведення священних служб, був двір язичників, розташований у головному комплексі храму[11]. Це майже те саме, начебто ми пройшли тисячокілометровий шлях для участі в особливому богослужінні, знаючи, що під час служби нас не пустять далі за паперть. Та все ж доглядач скарбів поїхав. Він вважав, що навіть обривки служби, які доноситимуться до нього, – все ж краще, ніж взагалі нічого. (Який контраст з обмеженими людьми сьогодні, які скаржаться: «Я не ходжу на богослужіння, бо вони мені нічого не дають».)
Можливо, євнух приїжджав в Єрусалим на якесь особливе свято. Як би то не було, він «повертався і, сидячи на своїй колісниці[12], читав пророка Ісаю»[13] (в. 28). Ось ще одна вражаюча картина: урядовець, що в дорозі читає Біблію! Якби ще більше службовців наслідували цей приклад, то світ став би кращим!
Настав час проповіднику з’явитися перед його слухачем. «Дух сказав Филипові: “Підійди і пристань до цієї колісниці”» (в. 29). І знову Филип підкорився без коливань. «Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю» (в. 30а)[14]. Він читав з Іс. 53. Филип голосно запитав вельможу: «Чи розумієш, що читаєш?» (в. 30б). У Филипа були добрі наміри; ймовірно, він хотів дізнатися, з якого місця почати учити. Проте, декому подібні слова могли б здатися образливими. Відповідь євнуха показала, чому Бог обрав саме його: «Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?» (в. 31а). Хранитель скарбів був «ідеальним слухачем», бо він був позбавлений упередження і хотів, щоб його навчили. Як хвилюють зустрічі з такими людьми!
Слова євнуха учать нас не тому, що звичайна людина не може зрозуміти Божу волю. У своєму житті я знав декількох людей, які самі пізнали, чому учить Біблія про спасіння, церкву і християнське життя. Але факт залишається фактом: багато хто з нас, подібно до євнуха, потребує певної допомоги. Питання, поставлені Павлом у Рим. 10, такі ж актуальні сьогодні, як і в момент написання: «Але як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника?» (Рим. 10:14). Наставник у Божому Слові як і раніше є важливою частиною Божого плану.
Історія про цього сприйнятливого вельможу говорить про те, що людей з чесними серцями – людей, які усвідомлюють свою потребу в Богові, – можна знайти у світі, треба тільки пошукати їх. Ми можемо не побачити таких людей, бо, подібно до євнуха, вони займають високі посади, і ми гадаємо, що вони не відчувають своєї потреби в Христі. Ми можемо не розгледіти їх, бо, подібно до євнуха, вони сильні у своїх релігійних переконаннях, і ми можемо гадати, що вони не захочуть слухати нас. Давайте не ставитимемося до людей з упередженням, але наполегливо шукатимемо добрі і чесні серця. І, знайшовши їх, давайте вести їх до Господа!
БЛАГОВІСТЯ – ІДЕАЛЬНИЙ ЗАСІБ НАВЕРНЕННЯ (8:30,31,35)
Перш, ніж продовжити історію, давайте відмітимо засіб, який використовував Бог для навернення вельможі. Сьогодні деякі вважають, що грішнику, щоб навернутися у віру, треба відчути щось надприродне. Деякі продовжують проголошувати доктрину кальвінізму про необхідність «прямої дії Святого Духа» на серце невіруючого. Біблія ж учить, що сила, яку використовує Бог для спасіння грішника, – це не якась надприродна «пряма дія» Його Духа, а Його Слово. Павло казав: «Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому» (Рим. 1:16; виділено мною). І ще: «Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим. 10:17; виділено мною).
Навернення ефіопського вельможі прекрасно демонструє ту істину, що для навернення Бог використовує Слово. Не можна заперечувати, що історія містить елемент надприродності: Бог двічі говорив з Филипом (спочатку через ангела, а потім через Духа). Але ж тоді все ще було «століття чудес», і Бог, управляючи ситуацією, зробив так, щоб євнух обов’язково отримав можливість почути істину і підкоритися їй. Зверніть увагу, проте, що Бог звертався не до грішника, а до проповідника. Якби хранитель скарбів дійсно потребував таємничої «безпосередньої дії/переживання», то Бог розмовляв би з ним, а не з Филипом, позбавивши проповідника такого довгого і стомливого шляху.
Розглянемо навернення з погляду євнуха. Він нічого не знав про послане Филипу божественне доручення. Для нього історія почалася з незрозумілого уривка з Ісаї і Филипового питання: «Чи розумієш, що читаєш?» (8:30). Він запросив проповідника в колісницю, і дорогою Филип «благовістив йому про Ісуса» (в. 35). Филип благовістив Божу силу для спасіння (Рим. 1:16)! Почувши цю звістку, хранитель скарбів увірував і підкорився їй (8:36-39). Він врятувався не якимсь «внутрішнім почуттям, про яке не розповісти словами», а проповіддю, яка породила в його серці віру (Рим. 10:17)! Божий задум полягав у тому, щоб звести разом чесного грішника і проповідника – і дати Слову виконати свою роботу! Якщо ви хочете спастися, не чекайте якогось містичного «переживання», а слухайте Євангеліє, повірте і підкоріться йому!
Хоча Боже втручання в даному випадку і не доводить того, що грішник має відчути диво, я вважаю, що воно все ж демонструє Божу турботу про загиблих, особливо про тих, у кого «добре і щире серце» (див. Лк. 8:15). Я навіть вважаю, що описаний випадок дає зрозуміти, що Бог допомагає знайти істину усім, хто чесно шукає її (Мф. 7:7,8). На пам’ять приходить багато випадків, коли чоловіки і жінки, які чесно намагаються розкрити Божу істину, знайомляться саме з тією людиною, яка може навчити їх істині, і за таких обставин, які не можна пояснити простим збігом[15].
Рік Етчлі розповів про знайомство з молодиком на ім’я Ворд на відпочинку біля Вако, штат Техас. Ворд виріс на вулицях Брукліна, але пізніше переїхав у Даллас. Одного разу, незабаром після свого прибуття в Даллас, він в автобусі розговорився з молодою жінкою, що сиділа біля нього. Вона запросила його в церкву. Ворд до цього не відвідував церкву, але він нікого не знав у Далласі і тому вирішив піти. Люди були настільки доброзичливі, що він подумав, що це, мабуть, гра. Наступного тижня він знову прийшов, щоб побачити їх. Незабаром він став християнином. Рик казав, що у кемпінгу Ворд підходив до кожного з питанням: «Ви християнин? Дозвольте розповісти вам, як я став християнином!»[16] Замисліться на хвилину над цією історією. Які були шанси у Ворда, щоб сісти саме в той автобус поруч саме з тією молодою жінкою, яка і запросила його на богослужіння? Як Писання, так і життєвий досвід переконують мене в тому, що якщо ти чесно шукаєш, то провидінням Божим тобі обов’язково буде дана ця можливість пізнання істини!
Наскільки важливо кожному з нас мати чесні серця (Лк. 8:15), невпинно шукати Божий шлях (Ін. 5:39; Діян 17:11) і любити істину (2Сол. 2:10)!
[1] J. W. Roberts, Acts of Apostles.
[2] У вірші 26 до Филипа звертався ангел Господній; у вірші 29 це був Дух. Лука, по видимому, не надавав особливого значення особі того, хто говорить, тому один раз він називає його ангелом, другий раз Духом. Для Луки головним був той факт, що Филипа направляв Бог.
[3] Газа було одним з древніх филистимських міст на узбережжі (Бут. 10:19; 4Цар. 18:8). Діставшись до Гази, вельможа мав далі їхати уздовж узбережжя.
[4] З Єрусалиму на південь, у Газу, вело декілька доріг. По одній, про яку говорив Лука, ймовірно, майже не їздили (у СЕА вона називається безлюдною). (Зверніть увагу, в оригіналі просто сказано: «Це пустеля», – і це може відноситися як до дороги, так і до розвалин древньої Гази. Перекладачі синодальної Біблії вважали, що Лука все-таки мав на увазі дорогу.)
[5] Офіційні особи, подібні до цього хранителя скарбів, зазвичай подорожували в супроводі слуг. Те, що побачив Филип, ймовірно, було караваном з колісницею вельможі десь посередині.
[6] Країна, звана тоді Ефіопією, розташовувалася на захід від сучасної Ефіопії. Сучасна Ефіопія в давнину називалася Абіссінією. Древня Ефіопія (звана тепер Нубією) розташовувалася між Асуаном і Хартумом, що на Нілі, у верхньому Єгипті і Судані.
[7] «Кандакія» – це титул (як «фараон» або «кесар»), а не власна назва. Цар ефіопський вважався святим і був вище за світські дрібниці управління царством. Тому фактично державою правила цариця.
[8] Деякі вважають, що він був богобоязливим язичником, але Лука пізніше підкреслював, що першим наверненим язичником був богобоязливий Корнилій (Діян. 10; 11; 15:7,14). Інші кажуть, що хранитель скарбів не міг бути прозелітом через свій фізичний стан, але брак інформації не дозволяє нам бути категоричними. Ми не знаємо, коли він став євнухом (це могло статися після того, як він став прозелітом); нам невідомо, чи заборонялося насправді Втор. 23:1 євнухові ставати прозелітом, або ж просто євнухові заборонялося входити у святі збори; ми навіть не знаємо, чи корилися юдеї Втор. 23:1 в апостольські дні. Вельможа був, видно, або юдеєм, або юдейським прозелітом.
[9] Євнух – оскоплений (кастрований) чоловік. Оскільки серед язичників було прийнято оскопляти чоловіків, що обіймають такі посади, де вони можуть випробовувати спокуси (наприклад, наглядач за гаремом або казною), слово «євнух» іноді вживалося в значенні «Державний службовець», незалежно від того, оскоплений він чи ні. Але все таки найбільш поширеним значенням цього слова було «скопець, кастрат».
[10] Див. також Лев. 21:20, де говориться, що євнух не може бути священиком. Мета цих місць з Писання полягає не стільки в тому, щоб дискримінувати юдеїв, скільки змусити їх відійти від практики язичників, що оточували їх.
[11] Інакше кажучи, він міг підійти до місця проведення богослужіння не ближче, ніж необрізаний язичник.
[12] Колісниця була вишуканим возом. У деяких колісниць були чотири колеса; найбільш поширеними були двоколісні.
[13] Ймовірно, будучи в Єрусалимі, євнух купив сувій книги пророка Ісаї. Мало хто міг дозволити собі купити сувій Писань. Оскільки їх переписували від руки, дотримуючись жорстких вимог, вони були дуже дорогими.
[14] Читання вголос було в ті дні швидше правилом, ніж виключенням.
[15] На пам’ять приходить багато прикладів з мого власного досвіду. Поза сумнівом, у вас теж є свої приклади, які ви можете тут навести.
[16] Ця історія узята з проповіді Ріка Етчлі «Шлях до спасіння», що була прочитана в церкві Сазерн Хілз, Абілін, штат Техас, 19 травня 1985 р.
