ІСУС – ІДЕАЛЬНА ЗВІСТКА (8:31-35)
Давайте тепер повернемося до історії і подивимося, яка ж звістка змінила життя євнуха: «І попросив Филипа піднятися і сісти з ним. А місце з Писання, яке він читав, було таке: “Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх. У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його”» (8:31б-33).
Місце з Писання було Іс. 53:7,8[1] яке є центральним у тій частині книги Ісаї, де говориться про Раба, що Страждає. «І казав євнух Филипові: “Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось іншого?”» (в. 34). Юдейським учителям було важко пояснити Іс. 53. Вони знали, що Месія має бути царем, і ця думка в їх умах ніяк не поєднувалася з поняттям про страждання. Тому вони вважали, що цей уривок не має відношення до Месії; проте питання залишалося відкритим: про кого ж тоді тут йде мова? Деякі учили, що це місце з Писання говорить про безіменного Божого вісника (може, про якогось пророка, а може, навіть про самого Ісаю). Інші учили, що в уривку втілюється народ Ізраїльський, який багато постраждав за свою віру.
Розгубленість хранителя скарбів зіграла Филипу на руку: «Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовістив йому про Ісуса» (в. 35). Яка ж це, мабуть, була проповідь!
Филип почав з того уривка, який читав вельможа. Першим ділом благовісник мав показати, що ці вірші відносяться до Месії, і Ісая (всупереч загальному переконанню) передбачив, що Месія мав страждати[2]. Далі Филип, мабуть, підкреслив, що Ісус, і тільки Ісус виконав усе до щонайменших подробиць: «Як вівцю на заклання, ведено Його», так і Ісуса повели з саду в синедріон, а потім до римської влади. «Як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить», так і на усіх допитах Ісус не захищався[3]. Він страждав «у приниженні», коли з Нього глузували, плювали в Нього і били по обличчю. «Відмовляли Йому в правосудді»[4] (суч. пер.), коли Він мав покірливо терпіти один беззаконний процес за другим. Факт Його швидкої і насильницької смерті в молодому віці читається в словах: «Але про рід Його хто розповість?[5] Бо береться із землі життя Його».
Поза сумнівом, Филип вказав і на інші пророцтва, виконані в житті Ісуса: Він був відкинутий Своїм народом (Іс. 53:1-3). Його били батогами (в. 5). Він висів між двома злодіями (в. 9, 12). Він був похований у могилі багатого (в. 9). Але передусім Филип, ймовірно, відмітив, чому Месія мав померти – щоб спасти нас від наших гріхів!
«…Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас… Але Господу вгодно було уразити Його, і Він віддав Його на муки; коли ж душа Його принесе жертву умилостивлення, Він побачить потомство довговічне, і воля Господня благоуспішно буде виконуватися рукою Його… Він поніс на Собі гріх багатьох» (Іс. 53:5,6,10-12).
Лука відмітив, проте, що Іс. 53 було для Филипа лише відправною точкою: «Почавши з цього Писання [він], благовістив йому про Ісуса» (Діян. 8:35; виділено мною). Подібно до інших натхненних ораторів, благовісник, видно, коротко зупинився на фактах народження Ісуса, життя і чудес: «як …Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним» (10:38)[6].
Оскільки євнух щойно побував в Єрусалимі, йому було не уперше чути ім’я Ісуса Христа. Безприкладний ріст церкви і швидке і жорстоке гоніння на церкву під проводом Савла, що сталося за цим, призвело до того, що ім’я Ісуса було у всіх на вустах. Одні проклинали Його, другі згадували про Нього з любов’ю, але усі пам’ятали Його діяння, коли Він був серед них. Хранитель скарбів мав знати, що усе сказане Филипом про Ісуса було правдою. Коли Филип зв’язав ці факти з пророцтвом Ісаї, свідомість євнуха освітлилася розумінням, а до його серця увійшла віра.
НЕГАЙНИЙ ПОСЛУХ – ІДЕАЛЬНА ВІДПОВІДЬ (8:36-39)
Усе це підводить нас до ідеальної відповіді. Проповідуючи Ісуса, Филип не просто говорив про Ісуса. Він також говорив про те, як кожен може скористатися тим, що Ісус зробив для людства: він проповідував про царство (церкву), про ім’я Ісуса Христа і про хрещення (8:5,12). Те, що Филипова проповідь хранителю скарбів містила саме ці теми, видно з відповіді вельможі: «Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води[7], і євнух сказав: “Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?”» (в. 36).
Неможливо в усій повноті проповідувати Ісуса, не проповідуючи про хрещення. Коли Іоанн прийшов підготувати шлях для Ісуса, він хрестив народ (Ін. 1:30,31). Ісус Сам пройшов близько ста кілометрів, щоб хреститися (Мф. 3:13). Ісусові учні хрестили більше людей, ніж Іоанн (Ін. 4:1,2). Ісус говорив, що ми повинні «народитися» від води (Ін. 3:3,5) і заповідав хрещення (Мк. 16:16). Ісусові учні хрестили в Його ім’я (Діян. 2:38). Хрещення вдягає нас у Христа (Гал. 3:26,27) і в Його тіло (1Кор. 12:13).
Дізнавшись, що Ісус хотів, щоб він хрестився, євнух не став баритися. «І євнух сказав: “Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?”» (в. 36). Чуєте хвилювання в його голосі? «Дивися! Ось вода; тут досить глибоко, щоб зануритися під воду! Давай зробимо це негайно!» Деякі, дізнавшись, що їм слід хреститися, придумують, як їм уникнути води хрещення, євнух же рвався забігти в неї[8].
Ісус підкреслював: «Хто увірує і охреститься, буде спасенний» (Мк. 16:16; виділено мною). Віра має передувати хрещенню. Перш ніж хрестити хранителя скарбів, Филип мав упевнитися, що вельможа дійсно увірував в Ісуса. У вірші 37 наводиться бесіда, яка, ймовірно, сталася між Филипом і євнухом: «Филип же сказав йому: “Якщо віруєш від усього серця, то можна”. Він сказав у відповідь: “Вірую, що Ісус Христос є Син Божий”». У суч. пер., як і в деяких американських перекладах, ці слова в тексті відсутні, оскільки більшість учених вважають, що цього вірша не було в оригіналі. Проте вони наводяться у виносці, бо в точності відбивають практику ранньої церкви[9]. Оскільки ранні християни не хрестили тих, хто не повірив у Христа, то як вони могли з’ясувати, чи вірує той, хто збирається прийняти хрещення? Що може бути природніше за питання, чи вірить грішник – і що може бути природніше за відповідь грішника?
Цей словесний вираз віри називається «сповіданням»[10] і є важливим вченням Біблії (Мф. 10:32,33; 16:16; Ін. 9:22; 12:42; 1Тим. 6:12,13; Євр. 3:1; 10:23; 1Ін. 4:2,15). І хоча сповідання є щось більше, ніж одномоментна подія перед хрещенням[11], Писання і історія ранньої церкви вказують на те, що сповідання віри в Ісуса було неодмінною умовою хрещення. Вивчаючи 2:38, ми зауважили, що в тексті буквально говориться про хрещення людей «в ім’я Ісуса Христа», і що багато учених убачають у цій фразі той факт, що перш, ніж зійти у воду, три тисячі людей сповідували свою віру в Ісуса. У Рим. 10:9,10 говориться про взаємозв’язок між вірою на вустах і вірою в серці: «…якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння».
Зверніть увагу, що віра і сповідання взаємопов’язані: і те, і друге є невід’ємною частиною спасіння; і те, і друге передує спасінню. Оскільки усе це передує спасінню, і оскільки ми рятуємося кров’ю Христовою в момент хрещення, отже, і віра, і сповідання мають передувати хрещенню[12].
Не існує якоїсь встановленої формули сповідання перед хрещенням. У Мф. 10:32 говориться просто про визнання Ісуса Христом. У Мф. 16:16 Петро каже Ісусові: «Ти є Христос, Син Бога Живого». З Діян. 8:37 виявляється, що для ранньої церкви типовою була формула: «[Я] вірую, що Ісус Христос є Син Божий». Підсумовуючи вищесказане, відмітимо наступне: ми повинні сповідувати свою віру в те, що Ісус – наш Спаситель[13], що Він – Помазаник Божий (наш Цар!) і що Він є Бог! Таке визнання – не просто затвердження факту; це передання себе Господові! Ми віддаємо себе в Його руки і присягаємо виконувати Його волю!
Зверніть увагу, що Филип не розпитував євнуха про його життя і про його розуміння усіх великих вчень Біблії. Єдине питання, яке ми маємо право поставити перед хрещенням, – це «Чи віриш ти усім серцем, що Ісус є Христос, Син Божий?»[14] Прийнявши хрещення, людина виходить з води з тим же нерозумінням багатьох речей і необхідністю багато що змінити у власному житті. Проте попереду в неї усе життя, впродовж якого вона може удосконалювати своє розуміння і свою поведінку, – за допомогою Бога і братів у Христі (Мф. 28:19,20).
Зверніть увагу також, що Филип не сказав євнухові, що їм треба «почекати наступної неділі»[15]. У новозавітні часи, щойно грішники дізнавалися, що їм слід робити, вони це робили – у той самий момент і на тому самому місці. Щойно євнух переконав Филипа, що вже готовий хреститися, він «наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив [він] його» (8:38).
Вивчаючи 2:38, ми зауважили, що слово «хрещення» в грецькій мові означає «занурення». Але вам навіть не треба знати грецької, щоб здогадатися, що «хрещення» – це занурення у воду. Усе, що вам потрібне, це простежити, як хрестилися люди в дні Нового Завіту[16]. Филип і хранитель скарбів приїхали до води (8:36), зійшли у воду, де благовісник хрестив вельможу (в. 38), а потім вийшли з води (в. 39)[17]. Ці слова відповідають практиці занурення і вже ніяк – практиці поливання або окроплення водою. Дж. МакГарві писав:
«Точно ті самі причини, які в наш час не дозволяють проповідникам, що практикують окроплення водою, зійти у воду і хрестити в ній, могли б утримати від води Филипа і євнуха. З іншого боку, та необхідність, яка в наш час спонукає тих, хто практикує занурення, входити воду з певною метою, спонукала Филипа і євнуха зробити те ж саме. І від такого висновку щирому серцю і розуму нікуди не подітися»[18].
Як хтось одного разу сказав, безглуздо занурювати у воду одну частину тіла і окропляти другу!
Історично доведено, що упродовж століть церква хрестила тільки зануренням у воду, поки ця практика не була змінена відступницькою церквою. Я побував у багатьох частинах Європи і бачив розвалини древніх хрестілень, побудованих ще в перші віки існування церкви, які були призначені для занурення у воду десятків, якщо не сотень людей одночасно. Те, як Филип хрестив євнуха, було правилом, а не виключенням.
Після того, як Филип хрестив євнуха і «вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс ангел Господній, і євнух уже не бачив його» (в. 39а). Ці слова можна зрозуміти так, що Святий Дух переніс Филипа повітрям з одного місця на друге; але, ймовірно, це просто означає, що Дух дав благовіснику настанови йти далі зі своєю проповіддю (в. 26, 29, 40). З’явившись несподівано в житті євнуха, Филип так само несподівано зник![19]
Останній раз ми бачимо хранителя скарбів наприкінці вірша 39: «І поїхав дорогою своєю, радіючи». Йому було чому радіти: адже він дізнався про Ісуса! Усе його життя змінилося! Він спасенний від минулих гріхів, і віднині в його житті перебуватиме Бог (2:38)! Він приєднаний Господом до Його церкви (2:41,47)! Його ім’я тепер записане в книзі життя Агнця (Одкр. 20:15)! Тепер у нього є надія на вічне життя (Тит. 1:2)! Як євнух, він був другосортним громадянином юдейського царства – не більше! Тепер же він став першосортним громадянином царства Ісуса[20].
Один древній письменник на ім’я Іриній казав, що євнух повернувся в Ефіопію і розповсюдив історію про Христа по всій країні. Нам достовірно не відомо, що робив цей вельможа, повернувшись додому, але радість євнуха, про яку говорить Лука, наводить нас на думку, що євнух робив те саме, що і інші Ісусові послідовники. Без сумніву, він теж «ходив і благовістив слово» (8:4).
ВИСНОВОК (8:40)
Розділ завершується коротким описом подальших благовісницьких мандрів Филипа: «Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії» (в. 40). Азот був ще одним филистимським містом[21] за декілька миль на північ від Гази. Потім Филип вирушив вгору узбережжям, проповідуючи Євангеліє. Деякі з міст, в яких він міг проповідувати, названі в розділі 9: це Лідда і Іоппія (9:32,36). Нарешті, він дістався до міста під назвою Кесарія. Ми повернемося в Кесарію в розділі 10 і знову зустрінемося з Филипом у 21:8.
На завершення давайте зробимо короткий огляд вивченого нами «ідеального навернення»: там був ідеальний проповідник (Филип), ідеальний слухач (євнух), ідеальний засіб навернення (Євангеліє), ідеальна звістка (Ісус) і ідеальна відповідь (негайна покора). Поглянувши на приклад у цілому, можна також сказати, що він був ідеальний у своїй простоті. Неможливо не зрозуміти, що і чому відбувалося в момент навернення.
Поставте поруч і порівняйте ваше навернення і навернення хранителя скарбів. Чи було ваше таким же? Ось декілька питань, які ви можете поставити собі[22]: Чи був я досить дорослим, щоб під час хрещення особисто узяти на себе зобов’язання перед Богом, або ж я був ще немовлям? Чи сповідував я свою віру в Ісуса перед хрещенням або ж я сповідував щось інше? Чи розумів я, яке рішення приймаю, або ж я просто звершував обряд? Чи був я занурений у воду, або ж мене просто окропили? Якщо ви виявите, що ваше навернення було не таким, як у євнуха, дякуйте Богові, що ще не надто пізно усе виправити! Не ризикуйте своєю душею! Якщо ви хочете, щоб ваше навернення було таким, як у євнуха, зробіть це негайно!
[1] Цитується за Септуагінтою.
[2] Це було головним каменем спотикання для юдеїв. Див. коментарі з цього питання у зв’язку з проповідями Петра в Діян. 2 і 3.
[3] Я бачив, як стрижуть овець, і мовчання овець було моторошним. Деякі, з ким я розмовляв, говорять, що під час стрижки вівці бекають. Очевидно, усе залежить від майстерності стригучого.
[4] Він не отримав належного справедливого суду (тобто те, на що Він заслуговував).
[5] У суч. пер. читаємо: «І ніхто не може розповісти про Його нащадків, бо життя Його на землі закінчене». Цілком вірогідний наступний переклад цього уривка: «І хоча «життя Його на землі закінчене», у Нього все одно стільки духовних нащадків (тобто християн), що злічити їх неможливо».
[6] Див. розділ «Що це означає – проповідувати Христа», де розповідається, які теми охоплювали новозавітні проповідники, благовіствуючи про Ісуса.
[7] Оскільки ми не упевнені, якою дорогою їхав євнух, а також в якому місці дороги він перебував, то і не знаємо точного місця хрещення. Багато водойм у цьому районі придатні для хрещення засобом занурення.
[8] Це жарт, гра слів.
[9] Хоча ми і не маємо в розпорядженні древніх рукописів з цим віршем, він був процитований Іринієм у другому столітті, що вказує на його раннє походження. Можливо, його у вигляді примітки додав на полях переписувач (розповідаючи про практику проведення хрещення першою церквою), що послужило його проникненню в деякі рукописи.
[10] У деяких віршах це слово перекладається як «визнання».
[11] Ми повинні сповідувати Христа вустами і життям упродовж усього нашого життя, до самої смерті.
[12] Рим. 10:9,10 іноді використовують у прагненні довести, що хрещення несуттєве для спасіння. У Рим. 10, проте, підкреслюється, що покора теж вкрай важлива для спасіння (в. 16, 21). Стверджувати, що Рим. 10:9, 10 учить тому, що хрещення не важливе для спасіння, ґрунтуючись тільки на тому, що в цих віршах хрещення не згадується, так само невірно, як і припускати, що 1Пет. 3:21 учить тому, що віра і покаяння неважливі для спасіння, тільки тому, що в цьому уривку не згадуються ці дві умови.
[13] «Ісус» буквально означає «Ієгова рятує», що вказує як на божественність Ісуса, так і на те, що він є Спаситель.
[14] Хочеться мимохідь відмітити, що Петро (і, ймовірно, євнух) дали розширене сповідання у вигляді твердження. Проте Ісус засвідчив «добре сповідання» (1Тим. 6:13), просто відповівши на питання Пілата ствердно (Ін. 18:37). Обидві форми сповідання перед хрещенням відповідають Писанню.
[15] Проповідуючи в районах «біблійного поясу» США, я також відмічаю, що Филип не сказав йому: «Нам доведеться почекати, поки церква не проголосує за тебе», як це практикується в одній з конфесійних церков. Ви можете навести такий приклад, який відповідав би релігійній практиці тієї місцевості, де ви працюєте.
[16] Крім того, ви можете вказати, що Павло підкреслював, що хрещення – це поховання (Рим. 6:3,4; Кол. 2:12).
[17] У Мф. 3:16 відзначається, що після того, як Ісус хрестився, Він теж «вийшов зразу ж з води». Ще одним відповідним уривком є Ін. 3:23, де відзначається, що Іоанн хрестив у визначеному місці, «бо там було багато води». Для окроплення, на відміну від занурення, не потрібно «багато води».
[18] J. W. McGarvey, New Commentary on Acts of Apostles.
[19] Несподіванка, ймовірно, була потрібна для того, щоб євнух не пішов за Филипом. Бог, поза сумнівом, призначив хранителю скарбів повернутися у свою землю з Благою Звісткою.
[20] В Іс. 56:3-5 ми читаємо пророцтво про те, що усе станеться саме так.
[21] Це древнє місто Ашдод.
[22] Видозмініть їх відповідно до релігійної ситуації місцевості, де ви живете.
