У цьому розділі і в розділі «Масовий вбивця хрестився!» ми вивчатимемо «найвидатніший випадок навернення в історії»[1] і «одну з найважливіших подій в історії людства»[2] – навернення відомого гонителя християн Савла[3] Тарсянина. Три розділи Діянь викладають нам цю подію[4]: розділ 9 розповідає про те, як усе відбувалося, а в розділах 22 і 26 апостол сам розповідає про це іншим[5]. Для того, щоб отримати повну картину того, що сталося, нам доведеться з’єднати усі три оповідання воєдино[6].
НЕПОХИТНА ПЕРЕКОНАНІСТЬ (9:1,2; 22:4,5; 26:9-12)
Щоб оцінити зміну, яка сталася в Савлі, ми повинні дещо знати про його життя до його навернення. У міру того, як ми складаємо докупи уривчасті замальовки особи Савла, отримані з його листів і проповідей, вимальовується картина одержимої молодої людини, непохитної у своїй переконаності, що усі християни[7] мають бути винищені, а ім’я Ісуса Христа назавжди забуте.
Савл народився в юдейській сім’ї в Тарсі, досить «відомому місті», римській колонії в Киликії[8]. Коріння його предків йде в нечисленне коліно Веніамінове (Фил. 3:5); його батьки дали йому ім’я найбільш відомого представника цього племені, царя Саула[9]. Від своєї сім’ї Савл з Тарсу успадкував багатство, римське громадянство і пристрасну любов до юдейської віри[10]. Виховували його як фарисея (23:6), у «найсуворішому… вченні» юдейської релігії[11].
Отроцтво Савл провів у Тарсі, вивчаючи Слово Боже[12] і ремесло[13]. Ще юнаком його відправили в Єрусалим[14] вчитися «при ногах» знаменитого юдейського учителя Гамаліїла[15]. Обдарований аналітичним розумом, невтомною старанністю і неослабною енергією[16], він швидко просунувся в юдейському суспільстві (Гал. 1:14). Не виключено, що він був членом синедріону[17]. Так це чи ні, але ясно, що він «був однією з найяскравіших фігур серед молодих фарисеїв в Єрусалимі, великим лідером юдейської віри», що упевнено крокував шляхом становлення[18].
Коли йому було за тридцять, він побачив, що юдаїзму, який він любив, погрожує відступництво[19]. Тисячі його одноплемінників юдеїв відверталися від віри в закон Мойсеїв заради віри в якогось нікому не відомого теслю з Галилеї на ім’я Ісус. Навіть багато священиків було спіймано на цій єресі (6:7). Він не міг зрозуміти, як можна було піти за засудженим, розп’ятим на хресті злочинцем. Хіба закон не свідчить: «Проклятий усякий, хто висить на дереві»? (Див. Гал. 3:13; Втор. 21:22,23.)
Його наставник Гамаліїл відкрито засудив застосування насильства при пригніченні руху, що народжується, і закликав до обережності, але для Савла було очевидно, що юдаїзм і християнство співіснувати не можуть.
Щоб юдаїзм процвітав, християнство треба було винищити! Спираючись на могутні політичні структури в Єрусалимі, він розгорнув масову кампанію знищення злоякісної пухлини, що пожирала серце юдаїзму. Пізніше він писав про одержимість, яка тоді оволоділа ним:
- Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок (22:4).
- І коли проливалася кров Стефана, … я стояв там, схвалюючи вбивство його… (22:20).
- … Я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос (26:10).
- … Я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її (Гал. 1:13).
Одному Господу відомо, скільки християн було замучено завдяки старанності Савла[20].
Коли Ісусові послідовники тікали з Єрусалиму (8:1), Савл, мабуть, подумав, що віровідступництво знищене. Потім прийшло повідомлення, що Ісусові учні всюди, де б вони не були, поширюють свою віру (8:4). Менш енергійний визнав би поразку, але тільки не Савл. Він вирішив переслідувати цих християн до кінця! Цього разу вони від нього не втечуть!
Савлова стратегія ґрунтувалася на декількох законних принципах[21]: (1) відповідно до юдейського законодавства, юдеї всього світу підкорялися первосвященикові (тому лист від первосвященика мав значну вагу); (2) згідно з римським законодавством, християни юридично були юдеями – віровідступниками, але все таки юдеями (римляни не повинні були особливо заперечувати, якби юдейська влада карала юдейських християн).
Маючи листи від первосвященика (9:2; 22:5), синедріону (22:5) та іншої юдейської влади (26:10,12), Савл повів свій озброєний загін у «чужі міста»[22]. За допомогою служителів місцевої синагоги він оточував послідовників Ісуса і тягнув їх назад в Єрусалим для покарання.
На початку розділу 9 Савл готується до здійснення свого найбільш честолюбного задуму – походу в старовинне місто Дамаск.
«А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством[23] на учеників Господа, прийшов до первосвященика[24] [і усього синедріону[25]] і випросив у нього [у них][26] листи в Дамаск[27] до синагог, щоб, кого[28] знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима [для покарання[29]]» (9:1,2).
Дамаск був одним з найбільш густонаселених центрів, розташований не так далеко від Єрусалиму – трохи більше 200 км на північній-схід. Пішки туди можна було дійти менш ніж за тиждень[30].
Коментатори з легкістю розписують замішання, яке наростало в Савловому серці в міру продовження подорожі[31], але будемо обережні в судженнях. Цій ревній молодій людині було про що подумати дорогою[32]: вражаюча проповідь Стефана і те, як він помер; той факт, що Ісусові послідовники зберігали свою віру перед лицем гонінь, і навіть висловлювання Гамаліїла, що християнство загине природною смертю, якщо воно не від Бога. (Християнство не проявляло жодних ознак вмирання!) У той же час, ми повинні віддати належне власним висловлюванням апостола відносно його душевного стану перед наверненням:
- Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня. (23:1)
- Дякую Богові, Якому служу від прабатьків із чистою совістю. (2Тим. 1:3).
- Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Hазорея (26:9).
Гал. 1:15а має на увазі, що Павло пізніше вирішив, що уся подія вела до його навернення, але уявляти його мученим совістю перед тим, як йому з’явився Христос, було б перебільшенням[33]. Савл був таким же непохитно переконаним наприкінці подорожі, як і на її початку. Його навернення здійснилося не завдяки викриттям сумління, а завдяки співчуваючому Христу!
[1] William Barclay, The Acts of the Apostles.
[2] J. W. Roberts, Acts of Apostles.
[3] Пізніше Савл став відомим під ім’ям Павла (Діян. 13:9 і далі). У цьому і наступних трьох розділах ми називатимемо апостола як Савлом, так і Павлом.
[4] Тричі викладений опис говорить про важливість події.
[5] У практиці Луки було не повторюватися. Плануючи записати проповіді Павла, Лука опустив деякі подробиці в розділі 9, які збирався заповнити пізніше. Слід зазначити, що ці описи трохи відрізняються один від одного, оскільки різні аудиторії вимагали приділення уваги різним фактам. Дані три описи не суперечать, а доповнюють один одного.
[6] В основному я спиратимуся на розділ 9, додаючи додаткову інформацію з розділів 22 і 26, вказуючи в дужках і виносках джерела. Якщо в цитованому тексті Святого Писання з’являються якісь слова, що узяті в круглі або квадратні дужки і не мають посилань, значить, ці слова додані мною. У більшості випадків зміни були потрібні, щоб змінити оповідання від першої особи, властиве розділам 22 і 26, на оповідання від третьої особи, що типово для розділу 9.
[7] Ісусові послідовники не називаються християнами аж до Діян. 11:26, але іноді в цьому розділі я буду, хоч і передчасно, вдаватися до цього терміну, щоб уникнути одноманітності в назві учнів Господніх.
[8] Діян. 21:39; 22:3. Тарс був центром торгівлі і освіти.
[9] Ім’я Саул (Савл) означає «покликаний Богом».
[10] На багатство вказують численні факти, зокрема наступні: (1) Павло знав, як жити «в достатку» (Фил. 4:12). Оскільки, ставши християнином, він вже не жив у достатку, то це твердження, ймовірно, відноситься до його колишнього життя. (2) Його батьки могли дозволити собі відправити його вчитися в Єрусалим (див. 16:37; 22:25-29.) Ми не знаємо, як Павлова сім’я отримала статус римських громадян. Можливо, що хтось з предків зробив якусь особливу послугу римському уряду.
[11] Діян. 26:5
[12] У листах і проповідях Павла міститься більше двохсот посилань на Писання, майже на кожну книгу Старого Завіту.
[13] Незалежно від економічного стану кожен юдейський хлопчик навчався ремеслу. Юдеї вважали, що хто не учить сина працювати, той учить його красти. Савл навчився ремеслу виготовлення наметів (18:3).
[14] Він говорив: «Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi» (26:4) і там був «вихований» (22:3). Можливо, що його відправили до Єрусалиму приблизно в тринадцятирічному віці, коли на нього вже дивилися як на «сина заповіді» (бар мітцвах). Існує думка, що 23:16 вказує на те, що в Павла там була сестра, в якої він проживав будучи учнем, проте з 21:15,16, можна припустити, що його сестра жила не в Єрусалимі.
[15] Діян. 22:3.
[16] Діян. 22:3 розповідають про його другу рису (див. також Фил. 3:6). Про першу і третю можна дізнатися з його життєпису і листів.
[17] Ми не знаємо точно, чи був він членом синедріону, але це було б найбільш природним поясненням слів «Я подавав на те голос» (Діян. 26:10). Деякі заперечують, аргументуючи тим, що члени синедріону мали бути одружені, а Павло був неодружений (1Кор. 7:8). Проте його дружина, можливо, померла (1Кор. 7:8) або залишила його, коли він став християнином (Фил. 3:8; 1Кор. 7:10,11). Висуваються і інші заперечення, зокрема, юний вік Савла. Можливо, це питання так і залишиться відкритим.
[18] Warren W. Wiersbe, The Bible Exposition Commentary.
[19] Оскільки Павло, ймовірно, ніколи не зустрічався з Ісусом під час Його життя на землі, то, мабуть, упродовж трьох або чотирьох років земного служіння Ісуса Павло був за межами країни (можливо, у Тарсі), а потім повернувся в Єрусалим, коли християнство почало процвітати (не виключено навіть, що він був покликаний синедріоном).
[20] Оскільки законодавство Риму, в основному, забороняло синедріону ухвалювати смертний вирок, то існує думка, що Павло перебільшував, і що насправді тільки Стефан був відданий смерті юдейською владою. Проте синедріон, який міг всупереч римському законодавству засудити одного християнина до страти, міг знищити і сотню. Якщо розуміти Павлові слова буквально, то він дійсно був «масовим вбивцею».
[21] Могли бути використані і інші законні принципи. Наприклад, римське законодавство дозволяло синедріону повертати втікачів від правосуддя назад в Єрусалим.
[22] Діян. 26:11. Лука не пише, в які міста пішов Савл перед тим, як вирушити в Дамаск, але на північ, схід і південь від Юдеї було багато «чужих міст».
[23] Слово «вбивство» підкреслює той факт, що Савл не зупинився на смерті Стефана. Людина, «дихаюча вбивством», не долатиме більше 200 км, щоб «покартати» когось.
[24] Каяфа.
[25] Діян. 22:5.
[26] Діян. 22:5.
[27] За словами Йосифа Флавія, у Дамаску було велике юдейське населення і безліч синагог.
[28] За римським законодавством, вважають деякі, Савл мав право тільки привести назад християн, що тікали з Єрусалиму, проте використані слова вказують на те, що він планував повернути назад усіх (в. 14) християн, кого тільки зможе знайти. Навіть Ананія, який не тікав з Єрусалиму, нервував при зустрічі з ним.
[29] Діян. 22:5.
[30] Пізніше в тексті сказано, що Савлові соратники повели його за руку в Дамаск (9:8). Така лексика більше відповідає опису подорожі пішки, ніж пересуванню верхи або колісницею.
[31] Оскільки Савл був фарисеєм, то він, можливо, тримався окремо від своїх попутників, що давало йому більше часу для самоаналізу.
[32] Одна з доріг з Єрусалиму в Дамаск проходила через Галилею. Якщо Савл пішов цим маршрутом, то, ймовірно, там він бачив (і чув) багато свідоцтв великої роботи Ісуса.
[33] Багато хто, захищаючи внутрішнє замішання Савла, робить це заради натуралістичного пояснення його навернення. Вони описують Савла, що він безмірно страждає від усвідомлення власної провини і готовий прийняти усе, що завгодно, за божественний знак (навіть грозу).
