НЕСПОДІВАНЕ ПРОТИСТОЯННЯ (9:3-5; 22:6-8; 26:13-15)
Останній день подорожі. Час наближається до полудня. Вже видно стіни Дамаску. Зазвичай мандрівники вдень зупинялися на відпочинок, щоб уникнути пекучих променів полуденного сонця, проте Савл, який рветься почати свій кривавий пошук, вимагає продовжувати шлях. Як раптом його світ перевертається.
«Коли ж він ішов і наближався до Дамаска [близько полудня[1]], враз осяяло [велике[2]] світло з неба [ясніше від сонячного сяйва[3]]. Він упав [усі (вони) впали] на землю і почув голос, який говорив йому [єврейською мовою[4]]: “Савле, Савле![5] Чому ти гониш Мене? [Важко тобі йти проти рожна[6]]”» (9:3,4).
Сліпуче яскраве світло не залишало сумнівів: це було видіння, послане з небес! Савл міг бачити Чоловіка[7], але Він був йому не знайомий. Хто Він і чому говорить про гоніння? З побоюванням Савл запитує: «Хто Ти, Господи?» І слідує відповідь: «Я – Ісус [Назорей[8]], Якого ти гониш» (9:5)!
Ті, хто заперечує чудеса Біблії, заявляють, що Савл не бачив Господа, що в нього, найімовірніше, був напад епілепсії[9] під час грози, що розбушувалася! (Якби це було дійсно так, то ми повинні молитися, щоб у всіх людей під час грози були напади епілепсії, якщо це зробить їх ревними працівниками Ісуса!) Як безглузде це припущення! На кожного, хто читав Павлові листи, мав справити враження той факт, що він був розсудливою людиною, не схильним фантазіям. Він зміг би відрізнити тілесну недугу від небесного відвідування! Крім того, усі, хто подорожував разом із Савлом, теж впали на землю. Що, у всіх одночасно стався напад епілепсії? Далі лікар Лука, знайомий з симптомами епілепсії, розповідає, що ж сталося насправді: воскреслий Господь явився Савлу і сказав: «Я – Ісус, Якого ти гониш»[10].
Уявіть собі думки, які наринули на Савла при цій приголомшливій заяві: послідовники Ісуса говорили, що Він не помер, що Він живий, і вони були праві! Вони стверджували, що Він божественний, і це дійсно так! Вони наполягали, що Він Христос, і Він, без сумніву, був Ним! Вони були праві, а він неправий, абсолютно неправий! Замість того, щоб боротися за Бога, Якого він любив, він боровся проти Бога!
Хоча переслідування Савла були спрямовані проти Ісусових учнів, небесний Гість відкрив йому, що, переслідуючи учнів Христових, він насправді переслідував Його! Позбавляючи свободи християн, він позбавляв свободи Ісуса! Катуючи християн, він катував Христа! Вбиваючи християн, він вбивав Сина Божого![11]
Він вважав себе бездоганним «в усьому тому, що закон вважає праведністю» (Фил. 3:6; суч. пер.); а тут він побачив, що був «першим» з грішників (1Тим. 1:15)! Тремтячи, він запитав: «Господи! Що мені робити?» (22:10). Чи є хоч мала надія?
НЕЗВИЧАЙНЕ ЗАВДАННЯ (9:6-9; 22:9-11; 26:16-18)
Господня відповідь була такою ж вражаючою, як і Його поява. Ісус велів Савлу припинити повзати по землі:
«Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком[12] того, що ти бачив[13] і що Я відкриваю тобі[14], визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників[15], до яких Я тепер посилаю тебе розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими”» (26:16-18)[16].
Більшого завдання в історії нікому не ставилося! Учені не здогадуються, чому Ісус явився Савлу, але Господь Сам пояснив: «Бо для того Я, – сказав Він Савлу, – і з’явився тобі» (в. 16; виділено мною). Цю мету можна розбити на три частини.
По-перше, Ісус явився Савлу, щоб зробити його свідком – «щоб зробити тебе служителем і свідком» (в. 16). Одна з вимог, які пред’являлися до апостолів, полягала в тому, щоб вони були свідками Воскресіння (1:21,22). Пізніше, коли Павло описував явлення Христа після Його воскресіння, він сказав: «А після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові. Бо я найменший з апостолів» (1Кор. 15:8, 9). «Чи не апостол я? – писав він цій же церкві. – Чи не бачив я Ісуса Христа, Господа нашого?» (1Кор. 9:1).
По-друге, Ісус явився Савлу, щоб той став свідком для язичників – Ісус говорив про «язичників, до яких Я тепер посилаю тебе» (26:17). Павла називали «апостолом світу», але його особливе служіння було пов’язане з язичниками. Уперше прямо говориться, що язичники включені в головний план Господній. Ми з вами знаємо, що Ісус мав на увазі язичників, коли закликав апостолів бути «свідками… аж до краю землі» (1:8). Про язичників говорив Петро, коли стверджував: «Вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім» (2:39). Язичники були включені в обіцяння, дане Аврааму, яке цитує Петро в 3:25: «І в потомстві твоїм благословляться всі племена земні». Проте конкретно язичники згадуються тільки після того, як Господь явився Савлу. Для тих з нас, хто не є євреєм, цей момент заслуговує того, щоб його відмітити!
По-третє, Ісус явився Савлу, щоб той став свідком для язичників – «розкрити очі їм» (26:18). Вірш 18 – це одна з найвеличніших заяв про спасіння душ в усьому Святому Писанні. Перед нами, як завойовниками душ, стоїть п’ятиєдине завдання: «[1] Розкрити очі їм [грішникам], [2] щоб вони навернулися від темряви до світла [3] і з-під влади сатани до Бога, [4] щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими [в Ісусі]» (26:18).
Метою явлення Ісуса Савлу було зробити його апостолом для язичників! Так, явлення Ісуса породило віру в душі Савла і поклало початок процесу навернення[17], проте Ісус сказав, що особливою метою, заради якої Він з’явився перед Савлом, було не спасти його, а відправити як свідка до язичників. Савл (Павло) пізніше писав у Рим. 11:13: «Я – Апостол язичників» (Суч. пер.; виділено мною; див. також Гал. 2:6-9).
Чи розумів усе це Савл, коли Ісус з’явився перед ним? Я не упевнений. Але, без сумніву, найголовнішим у його думках було те, що Ісус – Месія, і що він опирався самому Сину Господньому! «Що мені робити?» – це питання турбувало його найбільше. Ісус підвів підсумок: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба[18] робити» (9:6).
Поки усе це відбувалося, «Люди ж, які йшли за ним [Савлом], стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили»[19]. Вони «бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули» (22:9)[20]. Ці люди були цінними свідками того, що на дорозі дійсно сталося щось надзвичайне.
Потім «Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив [від слави світла того][21]. І повели його, взявши за руку [що були з ним], і привели в Дамаск» (9:8). Савл уявляв, що він увірветься в Дамаск, демонструючи силу мстивого Божого посланця; замість цього, він увійшов до міста скорботним грішником, безпорадним, як сліпий жебрак.
Савла, що спотикається, вели по одній з головних вулиць Дамаску, званою Прямою[22]; нарешті, група підійшла до будинку, яким володів чоловік на ім’я Юда[23]. Його провели у вітальню і залишили одного. Із сльозами на очах[24] він впав на коліна і почав молитися[25]. «І три дні[26] він не бачив, і не їв, і не пив[27]» (9:9).
Перед нами картина людини, охопленої розкаянням. Тепер Савл вірить у Христа, розкаюється і навіть визнає Ісуса Господом[28], але відчуття провини за гріх все ще томить його душу. Він отримав видіння, проте йому все ще треба, щоб хтось прийшов і сказав йому[29], що «треба робити» (9:6; виділено мною).
ВИСНОВОК
Нам доведеться почекати до розділу «Масовий вбивця хрестився!», щоб побачити, хто до нього прийшов, і почути, які йому були дані вказівки. У цьому ж розділі ми познайомилися з (1) непохитною переконаністю (переконаністю Савла в тому, що він мав винищити християнство), (2) несподіваним протистоянням (коли Ісус з’явився перед ним на дорозі) і (3) незвичайним завданням (коли Ісус призвав його благовістити язичникам). Наступного разу ми побачимо (4) боязкого християнина (Ананію, який не хотів йти до Савла) і протилежного до нього (5) рішучого новонаверненого (Савла, який підкорився відразу ж, щойно дізнався, що робити). Ми також скажемо декілька слів і про (6) невмирущу відданість новонаверненого (Христовому ділу).
На завершення давайте подумаємо над тим, що ви теж можете виявитися на своїй власній духовній «дорозі в Дамаск». Господь не явиться вам у сліпучому світлі, але світла Слова Божого достатньо, щоб запалити віру в будь-якому чесному серці (Ін. 20:30,31). Якщо ви опиралися заклику Божої Благої Звістки, вам, звичайно ж, було «тяжко йти проти рожна». Можливо, вам важко визнати, що ви були неправі; можливо, вам доведеться багато чим поступитися, як довелося Савлу. Я закликаю вас більше не опиратися, а підкоритися, як це зробив Савл! На вашій «дорозі в Дамаск» ви теж можете стати учнем!
[1] Діян. 22:6.
[2] Діян. 22:6.
[3] Діян. 26:13.
[4] Діян. 26:14. Під «єврейською мовою» тут мається на увазі арамейський діалект. У тексті грецькою мовою в словах Ісуса слово «Савл» написане арамейською. Далі в розповіді про навернення Савла використовується грецьке написання імені «Савл».
[5] В оповіданнях Луки щоразу, коли Господь називав людину по імені двічі, останню чекали неприємності! Див. Лк. 10:41; 13:34; 22:31.
[6] Діян. 26:14. Рожен – це довга, загострена палиця (іноді кінець її був обкутий залізом), яка використовувалася для того, щоб поганяти худобу. Уперті тварини, керовані рожном, намагаючись чинити опір, натикалися на нього. Усе, що траплялося із Савлом раніше, відбувалося тому, що Господь «направляв» його на шлях становлення християнином, але до цього моменту Савл упирався – собі ж на шкоду. Продовжувати поступати так само означало б завдати собі вічної шкоди.
[7] Безпосередньо в самому тексті сказано, що Савл тільки чув Ісуса, але далі ми читаємо про те, що він також бачив Його (9:17, 27; 1Кор. 9:1 і т. ін.).
[8] Діян. 22:8.
[9] Існує думка, що «жало в плоті», про яке згадує Павло (2Кор. 12:7-10), означало епілепсію. Ми не можемо з упевненістю сказати, якою це була недуга.
[10] Драматична зміна, яка сталася в Савлі, переконує, що він дійсно бачив воскреслого Господа.
[11] Це застосовне і до кожного члена церкви: коли ми погано поводимося з нашими братами і сестрами в Христі, ми погано поводимося з Христом!
[12] Це була та ж сама заповідь, що була дана апостолам у 1:8.
[13] Мається на увазі явлення Ісуса Савлу на дорозі.
[14] Ісус неодноразово являвся Павлу (18:9,10; 22:17-21; 23:11; див. також 2 Кор. 12:1-4,7).
[15] Ця обіцянка божественного захисту, поза сумнівом, сприяла дивній мужності Савла при поширенні ним Благої Звістки.
[16] Деякі вважають, що 26:16-18 – це резюме усього того, що Ісус говорив Савлу особисто і через Ананію. Але оскільки мова Павла до Агриппи, схоже, вказує на те, що Ісус сказав усе це, явившись йому на дорозі, то я включаю цей уривок саме сюди.
[17] Маловірогідне, щоб християни наблизилися до Савла, щоб проповідувати йому (див. пізніше реакцію Ананії).
[18] «Треба» – сильне слово. Те, що Савлу скажуть робити, обов’язкове для виконання.
[19] Видіння воскреслого Христа було тільки для Савлових очей (1Кор. 15:8).
[20] Критики намагаються знайти протиріччя в описі тих, хто подорожував з Савлом: «Вони впали, але вони стояли; вони чули, але не почули». Що стосується першого, то або вони впали, а потім піднялися, або «стояли здивовані» – мовний зворот (такий, як «постояти за щось»). Що стосується другого, то, ймовірно, правильною буде така версія: вони чули звук голосу, але не могли зрозуміти, що цей голос говорив (аналогічний випадок описаний в Ін. 12:29). Можливо також, що голос, який чули люди, належав Савлу (9:7), але вони не чули голосу Ісуса (22:9).
[21] Діян. 22:11.
[22] Ця вулиця і до цього дня існує в Дамаску. Протяжність її близько півтора кілометрів, і вона робить тільки п’ять невеликих поворотів (на противагу багатьом кривим вуличкам старого міста).
[23] Можливо, що це був той будинок, в якому Савл хотів розмістити штаб-квартиру на час пошуків християн.
[24] Сльози тут маються на увазі.
[25] Діян. 9:11. Його молитва, можливо, була схожа на молитву митаря: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:13).
[26] Якщо використовувалося юдейське літочислення, то перший день – це день з’явлення Господа Савлу, другий, – наступний день після з’явлення, і третій – це день, що йде за другим, коли Ананія прийшов до Савла.
[27] Деякі припускають, що Савл не їв і не пив тому, що усі його покинули, і нікому було принести йому ні їжі, ні питва. Це здається маловірогідним. Він, швидше, постив на знак розкаяння (див. Іона 3:7) або ж через те, що був так приголомшений, що не хотів їсти.
[28] Вперше Савл назвав Ісуса «Господом» (9:5; 22:8), можливо, на знак поваги, не знаючи, з ким має справу. Удруге, проте (22:10), він вже знав, хто розмовляє з ним, – і визнав Ісуса «Господом».
[29] Слід підкреслити, що, згідно з Божим планом, люди повинні були говорити людям, що робити для спасіння (тому Ісус не сказав Савлу, що робити). Цей факт згадувався при наверненні євнуха, і на ньому буде зосереджено увагу при наверненні Корнилія.
