Кілька років тому визнання вбивці Джефрі Дагмера винним у загибелі багатьох людей було винесено в заголовки місцевих друкованих ЗМІ. Його недавнє хрещення також привернуло увагу преси[1].
Сестра в Христі, Мері Мот з Арлінгтона, штат Вірджинія, побачивши телеінтерв’ю з Дагмером і його батьком, подумала: «У цих людей у житті порожнеча. Вони прагнуть до чогось, самі не знаючи, чого хочуть»[2]. І вона відправила йому разом з листом курс заочного навчання в Міжнародній біблійній школі і Біблію. Приблизно в той же час Куртіс Бут, брат у Христі з Кресента, штат Оклахома, теж відправив Дагмеру біблійний курс. Дагмер закінчив обидва курси і написав Мот і Бут про своє бажання хреститися.
Зв’язалися з Роєм Реткліфом, проповідником з церкви Христа в Медісоні, штат Вісконсін. Після розмови з Дагмером і виконання усіх необхідних формальностей, він хрестив його в тюремній ванні. Впродовж наступних місяців Реткліф продовжував вивчати Біблію з Дагмером. Нещодавно Реткліф написав:
«Майже усі сумніваються в щирості Джефа. Але я був там, а ці люди – ні… Я переконаний, що він був абсолютно щирий у своєму бажанні. Він змирився з тим, що закінчить своє життя у в’язниці; прийнявши хрещення, Джеф нічого не придбавав у цьому житті; отримати усе він міг тільки в майбутньому житті»[3].
Реткліф займався з Дагмером напередодні дня Подяки. Через п’ять днів, 28 листопада 1994 р., Дагмер був побитий сусідом по камері і помер.
Мері Мот запитали, що думає вона про спасіння Дагмера. «Я упевнена, що Павлу було нелегко переконати християн у своїй переміні, – сказала вона, – але сьогодні ніхто не сумнівається в його щирості»[4].
Джефрі Дагмер і апостол Павло – хіба можна їх порівнювати? Спочатку ми рішуче заявляємо: «Ні!» Порівнювати головоріза, що скоїв жахливі злочини, з одним з найбільших людей, що колись жив на Землі, здається майже богохульством. Але потім ми згадуємо, що Павло називав себе «першим» з грішників (1Тим. 1:15; виділено мною).
Між Дагмером і Павлом можна провести ряд паралелей: совість обох була обтяжена смертю багатьох безневинних жертв. Їх навернення було несподіваним, майже шокуючим. Обом було важко переконати оточення у своїй переміні. Після того, як вони хрестилися, люди хотіли позбавити їх життя. Найбільш важливим, проте, є те, що обидва випадки доводять, що для Бога немає нічого неможливого. Якщо Дагмера і Павла можна було спасти, то спасіння може прийти до кожного!
У попередньому розділі ми зустрілися з (1) непохитною переконаністю (Савл був переконаний у необхідності винищування християнства), (2) несподіваним протистоянням (коли Ісус явився йому на дорозі) і (3) незвичайним завданням (коли Ісус велів Савлу нести Благу Звістку язичникам). Ми закінчили на тому, коли Савла, засліпленого світлом, привели в Дамаск і залишили в домі на вулиці, яка називалася Прямою. Продовжимо розповідь з цієї миті.
БОЯЗКИЙ ХРИСТИЯНИН (9:10-17; 22:10,12-16)
Господь залишив Савла в темряві – буквальній, духовній і інтелектуальній – на три дні[5]. Чому? З жодним іншим грішником, що кається, з книги Діянь Він так не чинив; ймовірно, для цього мала існувати якась причина[6]. Може, Господь залишив Савла одного, щоб той «вичислив витрати» свого зобов’язання перед Господом (пор. Лк. 14:28): адже він мав пожертвувати усім, що було так дорого йому (пор. Фил. 3:7). Можливо також, Господь дав юдеям можливість побачити сліпоту Савла, щоб його навернення справило на них ще більше враження.
Я любив казати, що Господу було потрібно три дні для того, щоб знайти проповідника, який не побоявся б підійти до кривавого гонителя. Це, звичайно, був жарт, оскільки забажай того Господь, і проповідник чекав би біля воріт Дамаску подібно до того, як благовісник чекав євнуха на дорозі. Не секрет проте, що, коли Господь звернувся до проповідника[7], у того не було анінайменшого бажання йти до Савла.
«У Дамаску був один ученик на ім’я Ананія[8]; і Господь [Ісус[9]] у видінні сказав йому: “Ананіє!” Він сказав: “Я, Господи!”» (9:10). Не плутайте користолюбця Ананію з розділу 5 з цим чадом Божим. Цей Ананія був «чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї» (22:12)[10]. Коли Ісус явився йому, то спочатку він відреагував позитивно: «Я, Господи!». (Пор. 1Цар. 3:1-18; Іс. 6:8-13.) Уявляю, як Ананія хапається за ручку і аркуш паперу, щоб записати веління Господнє[11].
Ісус каже: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою» (9:11а).
Ананія записує: «Вулиця Пряма. Піти туди».
«І спитай в Юдиному домі» (9:11б).
«Юдин дім. Знайти».
«… спитай … тарсянина…». (9:11в).
Я уявляю, як Ананія замислюється на якийсь час, а потім пише: «Тарсянин. Відшукати».
«…на ім’я Савл; він зараз молиться, і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів» (9:11г,12; виділено мною).
Бачу, як Ананія упускає ручку. «Людина на ім’я Савл? Я начувся про цю людину, Господи. Дозволь мені розповісти Тобі про нього!»
«Ананія відповів: “Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим[12] Твоїм у Єрусалимі[13]; і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє”[14]» (9:13,14).
Коли Господь повеліває, відповіді «Ні» бути не може. Ісус повторює Своє веління «йти», а потім пояснює: Ананія назвав Савла гонителем, але Ісус дивиться в майбутнє, а не в минуле. Замість вбивці Він побачив «Мій обраний сосуд[15], щоб пронести ім’я Моє перед народами[16]‚ і царями, і синами Ізраїлевими. І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (9:15,16).
Слова Ісуса проливають світло на «муки і радощі»[17] служіння Савла: він з «радістю» матиме честь носити ім’я Ісуса «перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими». Народи (язичники) згадуються першими, бо в цьому полягала особлива місія Павла. Царі, перед якими він повинен буде з’явитися, – Ірод Агриппа (див. 25:23-26) і Нерон[18].
Про «муки» говорять слова: «Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє»[19]. У словах Ісуса звучить іронія: людина, яка прийшла в Дамаск, щоб заподіяти страждання, сама має постраждати. Коли Господь закликає нас до служіння, Він незмінно закликає нас до страждання (2Тим. 3:12).
[1] Замість історії про Дагмера можна розповісти аналогічний випадок, що стався з кимсь, чиє ім’я більше знайоме слухачам.
[2] Melissa Prichard Lester, «The Courage to Convert», Christian Woman 11 (March/April 1995): 64.
[3] Roy Ratcliff, «The Baptism of Jeffrey Dahmer,» Christian Woman 11 (March/April 1995): 16.
[4] Lester, 64.
[5] Він був сліпий, розгублений і не знав, що робити. Фраза «бути в темряві» як мовний зворот може означати «перебувати в невіданні». Єдине, що бачив Савл упродовж цих трьох днів, – це видіння, з якого він дізнався, що до нього йде Ананія (9:12).
[6] Існує думка, що три дні темряви були свого роду покаранням, щоб дати Савлу час подумати про свої гріхи. Поза сумнівом, Савл страждав впродовж цих трьох днів, але казати, що це було основною метою триденного зволікання, було б невірне, враховуючи милосердя Боже.
[7] Я використовую слово «благовісник», маючи на увазі, що Ананія доставив Савлу Господню звістку. Свідчень тому, що основним родом занять Ананії була проповідницька діяльність, немає.
[8] Ім’я «Ананія» означає «Ієгова милостивий» – відповідне ім’я для людини, яка мала вилити Божу благодать на Савла.
[9] Див. вірш 15.
[10] Він був доброчесним юдеєм до переходу в християнство, і юдеї як і раніше шанували його. Можливо, що обраний був саме він, бо юдеї, ставлячись до нього з повагою, з великою довірою мали віднестися до його свідоцтва про навернення Савла.
[11] Ці зауваження запозичені з проповіді Ріка Етчлі «Від брата до брата», прочитаної в церкві Христа в Сазерн Хілз, Абілін, Техас, 15 вер. 1985 р.
[12] У книзі Діянь це перше вживання слова «святі» стосовно християн (див. також Діян. 9:32,41; 26:10).
[13] Оскільки Ананія тільки «чув» про те, чим Савл займався в Єрусалимі, то він ніяк не міг бути з числа біженців, про яких говориться в Діян. 8. Можливо, він був навернений кимсь з втікачів з Єрусалиму.
[14] Учених завжди займало питання, як Ананія дізнався про це. Деякі навіть вигадали гінців-християн, які досягли Дамаску раніше Савла з його загоном. Не забувайте, що з моменту появи Савла в Дамаску минуло декілька днів. У місті усе тільки і говорили про Савла і його заплановану місію (див. в. 21).
[15] Тобто цінне вмістилище (Савл) для дорогого вмісту (Євангеліє). Пізніше Павло скористався цим образом, відвівши себе скромнішу роль (2Кор. 4:7).
[16] Тут уперше в тексті інші народи (язичники) знадуються як частина Божого плану. Проте хронологічно це сталося уперше в 26:17, тому мої зауваження про язичників з’явилися раніше, коли йшлося про 26:17.
[17] «Муки і радощі» – назва роману Ірвінга Стоуна про життя Мікеланджело.
[18] Діян. 25:11,12. Нерон у той час був правлячим кесарем. Книга Діянь завершується до того, як Павло з’явився перед Нероном, але ми знаємо, що це сталося, оскільки Господь передрікав це Павлу (27:23,24).
[19] Ісус дав реалістичну картину того, що міг чекати Савл, наважившись послухати заклик Господній. Так і ми не повинні тішити людей ілюзіями про безхмарне життя після того, як вони приймуть Христа (див. 14:22). Про часткове виконання Ісусових слів про страждання Савла див. 2Кор. 11:23-28.
