І так, у нас є вже чотири поради про те, як діяти, коли диявол спробує знищити нас: (1) не дивуватися; (2) не здаватися; (3) не грати за диявольськими правилами і (4) забути про себе. До кінця вивчення історії перших гонінь на церкву ми отримаємо з нашого тексту ще п’ять порад.
НЕ ЧЕКАЙТЕ ВІД ДИЯВОЛА ЧЕСНОЇ ГРИ (4:15-17)
Захисна мова Петра приголомшила синедріон і примусила його замовкнути. Напружена тиша, нарешті, була порушена, коли хтось запропонував «зустрітися за зачинеми дверима». «Наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою» (в. 15)[1].
Що їм дійсно треба було обговорити, так це те, як їм виправити жахливий гріх розп’яття Месії. Їм слід було запитати, як запитали перші Петрові слухачі: «Що нам робити?» (2:37). Проте вони були стурбовані зовсім іншим. Якщо вони визнають Ісуса Месією, то зміниться не лише первосвященик, але і весь синедріон, і вони залишаться без роботи, без влади! Вони не могли здолати бар’єр гордині, забобону і практичності. Замість того, щоб запитати, як виправити свою жахливу помилку, вони запитували: «Що нам робити з цими людьми?» (в. 16а).
За зачиненими дверима вони могли бути відвертими: «Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них [Петра і Іоанна] сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього» (в. 16б; виділено мною). На відміну від так званих сучасних чудес, чудеса Нового Завіту були миттєвими, повними і переконливими – навіть для скептиків![2]
Члени синедріону знали, що жебрак був зцілений; тому вони знали, що свідоцтво Петра і Іоанна було істинним і, отже, вони знали, що Ісус воскрес з мертвих! Та все ж їх цікавило лише одне: «Що нам робити з цими людьми?» – а їх єдиною турботою було, як зупинити поширення християнства (в. 17а). Це ж втілене лицемірство! Як вони при цьому могли дивитися один одному в очі – моральна загадка. Можливо, вони і не дивилися.
Зверніть увагу, що навіть явне диво не змінило тих, хто став жорстоким серцем. Сьогодні деякі кажуть, якщо ми хочемо вплинути на уражений гріхом світ, нам потрібно більше «чудес». Чудеса, проте, ніколи не діяли як «сила Божа для спасіння», ця сила в Євангелії (Рим. 1:16)! Нам потрібно не «більше чудес», а більше проповіді Євангелія!
Нам невідомо, як довго синедріон роздумував над питанням, що робити з безневинними людьми. Нарешті, хтось запропонував: «Погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей» (в. 17б). Хоча Петро і Іоанн виступали сміливо, в юдейських керівників все ще була надія залякати їх і інших апостолів. Врешті-решт, не так давно, коли заарештували Ісуса, хіба апостоли не повтікали в страху? І вони вирішили наказати їм не говорити «нікому з людей» про ім’я Ісуса.
Тільки замисліться на хвилину над цими словами: «нікому з людей». Синедріон мав намір заборонити Петру і Іоанну «зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса» (в. 18; виділено мною). Вони мали на увазі повну заборону на згадку імені Ісуса як перед аудиторією, так і в приватній розмові. В їх план входило заборонити говорити про Ісуса де б то не було, коли б те не було і кому б то не було! Якби апостоли і всі інші християни підкорилися цьому указу, то ніхто б на землі більше не почув імені Ісуса!
Ми можемо заперечити: «Стривайте! У синедріону не було права пред’являти такі безрозсудні вимоги! Петро і Іоанн не порушили жодних законів і не заслуговували на покарання. Те, що замислив синедріон, було несправедливе!» А хто сказав, що диявол справедливий? За багато років я дійшов висновку, що християни часто губляться і обурюються, стикаючись з підступними людьми. «Я просто не розумію цього (чи його, її)!» – скаржаться вони. Коли я чую подібні слова, я зазвичай відповідаю: «Я радий, що ви не розумієте цього. Це доводить, що у вас немає підступності!»[3]
Коли сатана встає на вашому шляху, не дивуйтеся, що він грає не за правилами. Така його природа. Чекайте від нього підступності. Але тільки остерігайтеся наслідувати його приклад! (Пам’ятайте: не грати за його правилами!)
НЕ ПОСТУПАЙТЕСЯ ДИЯВОЛОВІ НІ НА ЙОТУ (4:18-22)
Синедріон знову викликав Петра і Іоанна в палату засідання. «І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса» (в. 18). Не применшуйте серйозність ситуації. Найвищий суд країни виніс свою ухвалу. Наймогутніший законодавчий орган Ізраїлю видав закон: віднині забороняється говорити або учити ім’ям Ісуса!
Зверніть увагу, що синедріон не заборонив збиратися разом. Вони не заборонили співати і молитися. Вони не заборонили творити добрі справи. Вони просто заборонили говорити і учити в ім’я Ісуса. Диявол боїться тільки євангелія! Він не заперечує проти наших спільних зустрічей, занять і богослужінь. Його не турбує те, що ми займаємося добродійністю і допомагаємо іншим (за умови, що ми не згадуємо імені Христового)[4]. Але коли ми йдемо «дорогами і загородами» (див. Лк. 14:23), запрошуючи людей прийти до Ісуса Христа, він починає сильно нервувати! Він знає, що кров Агнця перемагає його (Одкр. 12:11)! На жаль, у той час, як апостолам треба було наказувати «не говорити і не учити» про ім’я Ісуса, більшості з нас слід було б наказати говорити і учити про Його ім’я!
Я повторюю своє питання: що, якби апостоли підкорились наказу синедріону? Яким це був критичний момент в історії церкви! Вам ніколи не доводилося розпалювати багаття в лісі після дощу? Ви насилу запалюєте крихітний гніт полум’я. Ви терпляче підтримуєте його, додаючи помалу траву і маленькі гілочки, доки полум’я не розгориться. Якщо у вас був подібний досвід, то ви знаєте, що потрібно зовсім мало, щоб багаття згасло. Порив вітру, зайва сира гілка, підкладена дуже рано, – десяток причин може погасити це маленьке полум’я. У той час, коли Петро і Іоанн стояли перед синедріоном, церква була так само уразлива, як цей мерехтливий вогник[5]. Якби наказ був виконаний, то наскільки іншою була б історія світу![6]
Петро і Іоанн були повні рішучості не поступатися дияволові ні на йоту! Якби мені наказали подібне – навіть якщо б я і вирішив не коритися цьому указу – я б подумав, що найрозумніше було б тримати рот на замку і мовчати про свої наміри, але інша справа апостоли. Мовчання можна було б представити як згоду. «Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?» (в. 19; виділено мною).
Апостоли, по суті, сказали: «На вас дивляться, як на суддів народу. Тому вам неважко буде вирішити: слухатися нам вас або Бога?» Їх питання збило синедріон з пантелику[7]. Як релігійні представники народу, вони знали, що мали відповісти: «Послух Богові має бути передусім». Але як люди, що піклуються про власну владу і становище, вони не наважилися на таку відповідь, яка могла б зіграти на руку апостолам.
Яким би не було рішення синедріону, воно не могло вплинути на раз прийнятий образ дій Петра і Іоанна. «Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули» (в. 20)! Говорити те, що бачив і чув, – це ж і є бути свідком! Ісус доручив їм бути Його свідками (1:8), і в них не було вибору! Наказати апостолам не проповідувати Ісуса було рівносильне тому, щоб наказати сонцю не сходити, птахам не співати, а матерям не любити своїх дітей!
Ми з вами не ходили разом з Ісусом дорогами Галилеї і Юдеї, але ми були разом з Ним, читаючи Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоанна. Більше того, Він поряд з нами, зміцнюючи нас на нашому життєвому шляху. Подібно до апостолів, нам слід сказати: «Ми повинні розповідати іншим про Ісуса. Нас не можна зупинити в цьому – у проповіді Євангелія!» «Вони ж, пригрозивши[8], відпустили їх…» (в. 21а). Це не були порожні погрози. Незабаром апостолів заарештують і поб’ють (5:17-40). Мине ще трохи часу, і буде убитий Стефан (6:8-7:60).
«Відпустили їх, не маючи можливості покарати їх[9] через народ[10], бо всі прославляли Бога за те, що сталося. Бо було понад сорок років[11] тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення» (в. 21б, 22).
В очах людей ці два апостоли були особливими Божими слугами, і тому синедріон не наважився нічого з ними зробити[12].
[1] Тлумачі задаються питанням, як Лука дізнався, що було на закритому засіданні. Деякі вважають, що або Павло, або Гамаліїл (учитель Павла), або вони обидва могли бути присутніми там, і Лука міг дізнатися про усе від Павла. Інші відмічають, що там могли бути присутніми деякі зі священиків або фарисеїв, які незабаром навернулися (6:7; 15:5). Проте усі труднощі тлумачення зникають, якщо ми пам’ятатимемо, що Лука був ведений Святим Духом. Бог знає, що відбувається за зачиненими дверима!
[2] Приклад зцілення жебрака якраз ілюструє ці три характеристики дива: миттєвість – 3:7, повноту – 4:10, переконливість – 4:16.
[3] Підступні люди і від інших чекають підступності.
[4] З часом громади все більше зосереджуються на самих собі і все менше віддаються поширенню Євангелія. Це повністю відповідає диявольським цілям. Діяльність багатьох громад зовсім його не турбує!
[5] Ви також можете навести в приклад уразливість немовляти. Ці події відбувалися в дитячий період церкви.
[6] Коли я запитав клас: «Що, якби цей указ був виконаний?», – один з учнів відповів: «Ми, ймовірно, не сиділи б тут зараз і не вивчали б усе це!»
[7] Ісус часто ставив їх у безвихідь, коли вони намагалися упіймати Його в пастку. Про подібну ситуацію з Христового життя можна прочитати в Мф. 21:24-27.
[8] Деякі автори теоретизують, ніби в практиці синедріону було за перше порушення робити лише попередження. З тексту ж ясно, що синедріон хотів покарати апостолів і не коливаючись зробив би це, знайди вони хоч щонайменший привід – а також якби вони не побоювалися народу.
[9] У Суч. пер. перекладено, що вони «не могли знайти приводу покарати їх» (виділено мною).
[10] Вони спробували залякати Петра і Іоанна, але не змогли. У той же час, вони самі боялися народу.
[11] Вік чоловіка підкреслюється через те, що (1) він так довго пробув жебраком, що усі його знали, (2) він був багато старший за той вік, коли могло статися природне відновлення функцій організму, (3) це з усією безсумнівністю доводило, що диво було справжнім.
[12] Не виключено також, що синедріон трохи побоювався сили апостолів.
