У попередньому розділі ми почали вивчення теми «Коли диявол встає на вашому шляху». З віршів 1-7 ми зрозуміли, що нам: (1) не слід дивуватися, (2) не слід здаватися і (3) не слід грати за диявольськими правилами. У віршах 8-14 описана захисна мова Петра перед синедріоном. Не можна не помітити один яскравий принцип у мові Петра: занепокоєння більшою мірою про Христа і Євангеліє, ніж про себе самого.
ДУХ
Почавши свій захист, Петро «сповнився Духа Святого» (див. в. 8а). Ще Ісус, попереджаючи Своїх учнів про те, що їх кидатимуть у темниці, сказав: «Отже, покладіть собі у серцях ваших не загадувати наперед, що відповідати, бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші» (Лк. 21:14,15). Я не знаю, як Петро провів ніч в ув’язненні[1], але я знаю, що в цю ніч він не готувався до власного захисту. Бути «сповненим Духа Святого» означає бути веденим Духом. Це Дух Ісуса[2] звертався через Петра до синедріону.
ТЕМА
Питання, поставлене синедріоном («Якою силою або яким іменем ви зробили це?»), можливо, і було розпливчатим, але це якраз зіграло Петру на руку, оскільки дозволило визначити тему мови. Ведений Духом, він представив «це» як зцілення. «Начальники народу і старійшини ізраїльські! – почав він, – …від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився» (в. 8, 9). Говорячи «він», Петро, ймовірно, поклав руку на плече жебрака, що стояв поряд з ними (в. 14). Ситуація вийшла безглуздою! Петро знав це. Знав це і синедріон.
СПАСИТЕЛЬ
Іншими словами, апостол сказав: «Якщо вас дійсно цікавить, хто зцілив його, так я скажу вам». Синедріон бажав знати, яким ім’ям вони зробили це. Петро проголосив, що людина була зцілена ім’ям Ісуса: «То нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському[3], що іменем Ісуса Христа Hазорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Hим поставлений він перед вами здоровий» (в. 10; виділено мною).
Петра не хвилювало його власне життя. Якби ви піклувалися про свою особисту безпеку, ви б не вказали пальцем на наймогутніших людей у країні і не звинуватили б їх у розп’ятті Месії! Так що ж хвилювало Петра? Його хвилювало ім’я Ісуса!
Коли сатана встає в нас на шляху, нам треба нагадувати собі про наступне: те, що сталося з нами – не так важливо, як те, що може статися із справою Господньою![4]
Зверніть увагу на сміливе твердження Петра, що «Бог воскресив [Ісуса] із мертвих». Згадайте, що саддукеям найбільше не сподобалося, що апостоли «проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих». Петро не йшов від спірних тем – особливо, якщо його аудиторія мала їх почути!
КАМІНЬ
На цьому звинувачення Петра не закінчилися. «Некнижний і простий» рибалка тепер відважно цитував Писання богословам: «Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем» (в. 11). Це була цитата з Пс. 117:22, що містить одне з найраніших посилань на Месію[5]. Петро зробив пророцтво особистим, додавши слово «вами»: «Він є камінь, занедбаний вами, будівничими». «Будівничі» – це не ті, хто забиває цвяхи або замішує будівельний розчин. Це ті, хто відповідає за будівництво: архітектор, підрядник, керівник, виконроб. Петро вказав пальцем на архітекторів юдейської політики: «Ви, проводирі, – казав він, – ось хто відкинув Месію!»
Вони відкинули Месію, бо неправильно Його собі уявляли. Вони гадали, що Месія прийде в пишноті, на чолі величезного війська, і очистить їх землю від римлян. Вони вважали, що Він правитиме, сидячи на троні Давидовому в Єрусалимі, і що благословення переповнюватимуть усю землю Палестинську. Коли прийшов Ісус, Він виявився повною протилежністю тому, як вони уявляли собі Месію, – і вони відкинули Його. Того, Кого вони відкинули, Бог зробив «наріжним каменем» Своїх божественних справ!
Наріжний камінь був у ті дні найважливішою частиною будівлі. Від нього залежало, якою буде уся будова. Їм завершувалася кладка фундаменту і визначалися параметри і форма усієї конструкції[6]. Юдеї залишили місце для наріжного каменю (засноване на їх розумінні Месії), але коли прийшов Ісус, Він не вписався в залишений отвір! Упередження – заздалегідь складена і заскніла у своїй упередженості думка – є смертельними ворогами істини!
СПАСІННЯ
Петро наніс ряд ударів, які струснули синедріон. Проте удар, який послав юдеїв у нокдаун, він приберіг наприкінці: «Бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (в. 12). Цей уривок зведений на грі слів, яка втрачається при перекладі. «Спасіння» і «спастися» у віршах 11 і 12 у старогрецькій походять від того ж кореня, що і «зцілений» у вірші 9. Як Ісус був єдиним, Хто зміг зробити жебрака фізично здоровим, так Він один може зробити усе людство духовно здоровим!
«Нема ні в кому іншому спасіння»? Твердження це істинне, хоч його і можна назвати «вузьколобим». Ісус сказав: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6; виділено мною)[7]! Петро повторив цю думку. Його слухачі вважали себе спасенними на тій основі, що були нащадками Авраамовими і мали закон Мойсеїв. Петро сказав, по суті: «Не можна спастися через Авраама або Мойсея! Ви можете бути спасенні тільки ім’ям Ісуса!» Релігійний світ у наші дні проголошує, якщо ви хороша людина, у вас є тисяча способів потрапити на небеса. Петро і зараз повторив би: «Ні! Ви можете спастися тільки ім’ям Ісуса!» Істина – за своєю природою – завжди вузька[8].
Зверніть увагу на слово «нам»: «Яким належало б спастися нам». Це і Петро, і Іоанн, і зцілений, і синедріон, і усі присутні. «Якщо комусь з нас – рибалці, жебракові, священикові, старійшині, книжникові, судовому чиновникові або комусь ще – судилося спастися, – підкреслював Петро, – то тільки через Ісуса Христа!»
Петро стверджував, що його релігійні слухачі були загиблими. Петро також говорив, що Бог дав цим людям ще один шанс. Як кульгавий був зцілений фізично, так члени синедріону могли отримати духовне спасіння. Було ще не пізно, відкидання і розп’яття Христа не було «невибачним гріхом». Якщо вони зараз визнають у Ньому Месію, вони можуть стати спасенними! Бог милостивий.
МОВЧАННЯ
Слова Петра позбавили синедріон дару мови! «Побачивши сміливість[9] Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались» (в. 13а). «Некнижні й прості» означало, що апостоли не отримали формальної освіти (зокрема, навчання на рабинів) і не обіймали жодних офіційних посад[10]. У визнаних релігійних колах Петро і Іоанн були ніким! Як же вони говорили з такою силою і переконаністю? Як вони могли позбавити сімдесят одного освіченого чоловіка дару мови? До синедріону раптом дійшло: «А разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом» (в. 13б). Ці слова не означають, що до цих пір вони не знали, хто такі були Петро і Іоанн[11], або ж що члени синедріону тільки зараз стали розуміти, що ці люди були Ісусовими учнями. Швидше, синедріон несподівано зрозумів, чому Петро і Іоанн могли виступати так сміливо і рішуче. Ці двоє могли так говорити, бо «вони були з Ісусом»! Синедріон побачив, як перебування цих людей з Ісусом вплинуло на них! Спливли, мабуть, болючі спогади про минулі словесні баталії з Ісусом. В Ісуса теж не було формальної освіти (див. Ін. 7:15), та все ж всякий раз, залучаючи Його в богословську суперечку, вони програвали[12]. Вони вважали, що ті принизливі часи були позаду, але ось перед ними стоїть Ісус – та не один, а помножений на множину таких, хто може їх осоромити, як це робив Ісус! Яка образа!
Коли диявол ставить нас у скрутне становище, незабаром стає ясно, були ми або не «були з Ісусом». Якщо наші думки зосереджені на самих собі, значить, ми не ввібрали дух Того, Який «принизив Себе Самого», а потім «упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної» (Фил. 2:7,8). Якщо страх сковує нашу свідомість, значить, ми так і не зрозуміли, що Він мав на увазі, коли казав: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте» (Ін. 14:1,2). Ми можемо не бути «сповнені» дивовижним проявом Духа, як Петро і Іоанн, але якщо ми усвідомлюємо, що з нами Божий Дух, Який допомагає нам, і якщо ми віддані Ісусові так, як віддані були апостоли, тоді ми теж можемо відповісти на диявольські нападки з усією сміливістю і переконаністю (Як. 4:7).
Петро закінчив говорити, і настала напружена пауза. «Побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти» (в. 14). Вони знали, що сталося диво (в. 16). Маючи перед собою наочне свідоцтво тому, вони «не [могли] заперечувати цього» (суч. пер.).
Той факт, що вони «нічого не могли сказати проти», є безперечним доказом реальності Воскресіння. Подивіться ще раз на головні моменти заяви Петра у вірші 10: (1) члени синедріону розп’яли Христа; (2) Бог воскресив Ісуса з мертвих; (3) воскреслий Ісус зцілив людину, яка стоїть перед ними. Члени синедріону не могли заперечувати своєї причетності до розп’яття Ісуса; не могли вони заперечувати і того, що людина була зцілена. Отже, вони не могли заперечувати, що Бог воскресив Ісуса з мертвих!
Християнський рух був молодим і уразливим. Щоб знищити його, ворогам досить було довести, що Ісус не воскрес з мертвих. Їм треба було тільки представити тіло Ісуса або хоч би дати розумне пояснення тому, що сталося з ним[13]. Але вони не могли зробити ні того, ні другого. Сьогодні деякі все ще намагаються довести, що Воскресіння не було. Кому, як не скептикам, що жили тоді і там, де уперше сповістили про Воскресіння, найпростіше було зробити це! Ним, проте, нічого було сказати.
ВИСНОВОК
Під час свого захисту у віршах 8-14 Петро прославив Христа тим, що сказав, а також тим, як він поводився. Не можу уявити собі кращого зразка для поведінки, коли диявол встає на нашому життєвому шляху.
[1] Петро і Іоанн, можливо, провели ніч у в’язниці, як пізніше Павло і Сила, – молячись і прославляючи Бога (16:25).
[2] Див. 16:7. І так теж говорив Святий Дух.
[3] Іншими словами: «Я хочу, щоб світ знав!»
[4] Іноді наші інтереси і інтереси царства тісно переплітаються. Нам не слід надмірно турбуватися про те, що трапляється з нами, до тих пір, поки помилкові звинувачення проти нас не зачіпають Ісусового імені!
[5] У Мк. 12:10 Ісус застосував цей уривок до Себе. У початковому контексті під відкинутим каменем, можливо, мався на увазі Ізраїль – відкинутий іншими народами, але використаний Богом. Як це часто бувало, Ізраїль не виконав Божих задумів, і завершити задумане належало Месії. Тому цей уривок у його найповнішому сенсі, за загальним визнанням, був і є пророцтвом про Месію.
[6] У них не було інструментів і технологій, яких ми маємо в розпорядженні сьогодні. У сучасному будівництві камінь (чи цеглина, або шматок дерева) у кутку будівлі вже не такий суттєвий, як у ті дні, і ця ілюстрація, можливо, вже не така яскрава, як це було в давнину. Проте і нашому поколінню добре відомий крилатий вираз «наріжний камінь» у значенні «найважливіший», «основа основ».
[7] Те, що немає іншого шляху, іншої істини і іншого життя, підкреслено в грецькому оригіналі граматично.
[8] Два плюс два – завжди чотири і ніколи не дорівнюватиме п’яти. Ось міра «вузькості» істини.
[9] Публічні виступи учнів відрізнялися сміливістю (9:27,28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26). Це ще один чинник у «секреті» росту ранньої церкви.
[10] Формальна освіта має свою цінність, але вчені ступені ніколи не були важливі для проголошення Божого Слова. Христові церкви в США, особливо на півдні, створювалися, головним чином, фермерами і торговцями, малоосвіченими або зовсім не освіченими людьми, які проте мали палке бажання проповідувати Боже Слово.
[11] Іоанн був особисто знайомий з Каяфою (Ін. 18:15,16).
[12] Див. Мф. 21:23-27; 22:15-46. Перед тим Петро і Іоанн відчули на собі повторення такого самого поводження синедріону, як свого часу Ісус. Тепер синедріон бачив повторення того, як Ісус обходився з ними!
[13] Примітно, що синедріон не повторив безглузду історію про те, як варта заснула, а учні викрали тіло (Мф. 28:11-15). Ця історія годилася як чутка, але якби синедріон представив її як юридичний доказ, то Петро «повісив би їх на їх же власному дереві» (див. Есф. 7:10), бо якби стражники дійсно заснули на чергуванні, їх би стратили, а не нагородили (пор. 12:19; 16:27).
