ЗЦІЛЕННЯ (3:6б-8а)
Петро, проте, продовжував: «а що маю, те даю тобі..» (в. 6б). У нас з вами може не бути срібла і золота, але в нас завжди є щось таке, що може бути використане в нашому служінні Богу: таланти, час і сила. Бог хоче, щоб ми використовували те, що маємо. У даному випадку в Петра було щось дорожче, ніж срібло і золото. Він продовжував: «В ім’я Ісуса Христа Hазорея встань і ходи». Ця перша згадка імені Ісуса Христа у зв’язку із зціленням, але зовсім не остання[1].
Я хочу, щоб ви ясно розуміли: вираз «в ім’я Ісуса Христа» не був якимсь містичним заклинанням апостолів[2]. Зцілення «в ім’я Ісуса Христа» було ні чим іншим, як утвердженням того, що Сам Ісус відповідав за зцілення! Петро і Іоанн були поруч, коли Ісус сказав паралізованому: «Встань, візьми постіль твою та йди до дому твого» (Мк. 2:11). Вони бачили подив на лицях присутніх, коли той встав, згорнув свою ковдру і вийшов з будинку. Вони не сумнівалися, що Ісус як і раніше був у силі зціляти.
Жебрак, поза сумнівом, чув про Ісуса[3], але він, ймовірно, не міг зрозуміти, чому це ім’я, що викликає такі спори, було згадане у зв’язку з його здатністю ходити. Можливо, він подумав, що Петро глузує з нього. Якби він міг ходити, то навіщо йому було впродовж двадцяти років страждати від приниження жебрацтва?
Чоловік не ворухнувся, і тоді Петро протягнув до нього руку. «І, взявши його за праву руку, підвів; і одразу зміцніли його ступні й коліна» (в. 7). Згодом чоловік, поза сумнівом, згадував те відчуття сили, що вливалася в його ступні, кісточки, коліна, стегна.
Ще раз мені хочеться, щоб ви уявили собі цю картину. Пам’ятаєте ці деформовані ступні і коліна, ці викривлені, худі ноги? Подивіться, як вони випрямилися і зміцнилися прямо на ваших очах! Бог заповнив кісткову структуру, створив м’язи і зв’язки, відновив зруйновані кровоносні судини, оживив мертві нервові закінчення, зробив застиглі суглоби рухливими – і усе в одну мить! Це було диво, яке побачили усі! Це було диво, яке ніхто не міг заперечувати!
Це було більше, ніж дивовижне зцілення плоті і кісток. Коли жебрак відчув силу, що йде по тілу, він зробив щось таке, чого не робив досі: «І‚ скочивши, він устав і почав ходити, і ввійшов із ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога» (в. 8; виділено мною). Миттєва здатність людини ходити, скакати і стрибати була таким же дивом, як і зміцнення його ніг. Коли я був немовлям, я мав навчитися ходити, і на це знадобився час. Пізніше я навчився стрибати. Ця людина, яка ніколи не ходила, змогла відразу ж ходити і стрибати. Часто після серйозної травми ніг, після того, як проблема усунена, людині, щоб знову навчитися ходити, потрібна фізіотерапія. Жебракові нічого подібного не знадобилося. Господь вклав у його мозок усі сигнали, що посилаються сотням м’язів для виконання важкого завдання ходити і ще складнішого, – скакати. Недивно, що пізніше синедріон скаже: «Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього» (4:16)!
Сьогодні деякі заявляють, що можуть зціляти так, як це робили апостоли. Я не сумніваюся, що вони можуть вилікувати деякі види захворювань. Лікарі кажуть нам, що багато хвороб за своїм походженням психосоматичні. Слово «психосоматичні» складається з грецьких слів психа (душевний стан) і сома (тіло). Називати хворобу психосоматичною – зовсім не означає стверджувати, ніби людина насправді не хвора, що усе це вона собі вигадала. Навпаки, поняття психосоматичного захворювання доводить, що душевний стан і тіло так сильно взаємопов’язані, що дія на одне чинить дію і на друге. Хіба не правда, що, захворівши фізично, ми можемо легко впасти в депресію? Хіба не справедливо також те, що душевні переживання можуть вплинути на нас фізично, викликаючи різні погіршення здоров’я, від головного болю до розладу шлунку? Вплив стану духу на тіло набагато сильніший, ніж багато хто це усвідомлює.
Відомі справжні випадки психосоматичної сліпоти, психосоматичної глухоти, психосоматичної кульгавості і навіть психосоматичного паралічу. Психосоматичне захворювання може вилікувати будь-хто, хто зможе переконати хворого, що володіє силою зціляти. (При такому лікуванні віра з боку того, хто зціляється, має первинне значення.) Повторюю: я не сумніваюся в тому, що так звані сучасні цілителі можуть лікувати певні види захворювань.
У чому я дійсно сумніваюся, так це в тому, що хтось може зціляти так, як зціляли апостоли. Я сам бував на так званих «зцілювальних богослужіннях», а ще більше бачив по телевізору. Я не бачив нічого такого, що хоч би віддалено нагадувало те, що сталося біля воріт, званих Красними! Я бачив, як люди кидали свої милиці і шкандибали по сцені; бачив, як люди піднімалися зі своїх інвалідних візків і робили декілька невпевнених кроків… Але мені так і не довелося побачити, як висохлі ноги наповнюються м’язами і силою на моїх очах. Я не побачив, що б хтось, хто ніколи не ходив раніше, раптом почав ходити і стрибати. Запишіть собі для пам’яті: Бог діє і сьогодні в нашому житті, але Його методи відрізняються від тих, що були за часів Нового Завіту. Бог як і раніше допомагає нам видужувати, але Він більше не припиняє дії законів природи, як Він це зробив, зціливши кульгавого. Ніхто сьогодні не має такої сили, яку Бог дав апостолам![4]
ЩАСЛИВИЙ (3:8б-11)
Але давайте повернемося до нашої розповіді. Зцілений жебрак був повний захвату; він був щасливий через те, що в Петра і Іоанна була сила, про яку ми щойно говорили. Гідність була відкинута убік; він скакав і стрибав так, як ніби йому були чотири роки, а не сорок. У вірші 8 відзначається, що він скакав, «хвалячи Бога» за своє новознайдене здоров’я: він визнав істинне джерело зцілення. Коли Петро і Іоанн попрямували в жіночий двір, він не побажав відстати від них: «І ввійшов із ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога» (в. 8б).
Присутні для молитви, ймовірно, були вкрай здивовані. Уявіть собі вашу реакцію, якби в наступний недільний ранок посеред богослужіння хтось вбіг в аудиторію, підскакуючи і стрибаючи, як маніяк, і при цьому кричав: «Хвала Богові!» Увірвавшись у жіночий двір, зцілений жебрак, мабуть, викликав сплеск емоцій. Спочатку, напевно, почулися невдоволені вигуки: «Як сміє цей ненормальний переривати урочистість молитви!» Проте їх роздратування швидко змінилося здивуванням: «І весь народ бачив, що він ходить і хвалить Бога; і пізнали його, що це був той, який сидів біля Красних дверей храму ради милостині; і сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним» (в. 9,10).
У вірші 11 говориться, що жебрак «не відходив від Петра та Іоана». Я так і бачу, як він притискається до апостолів і кричить, щоб усі могли чути: «Я сидів там, де завжди, і просив милостиню. А ці люди веліли мені піднятися і йти. Потім ось цей підняв мене – і Бог мене зцілив! Дивіться!»
І оскільки він підстрибував, ніби м’ячик, посміхаючись в увесь рот, ніхто не міг засумніватися в тому, що сталося диво. Я навіть чую гул натовпу, що засипає Петра, Іоанна і жебрака питаннями. Новина про те, що сталося, поширилася в інші частини храму[5]; натовп наростав, заповнюючи жіночий двір. Нарешті, Петро підняв руку і вказав усім йти за ним. Він ввів їх у двір язичників, де було просторо, і де його могли чути[6]. «Оскільки зцілений кривий не відходив від Петра та Іоана[7], то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломоновим»[8] (в. 11).
Притвор Соломонів розташовувався у дворі язичників біля його східної стіни. Він був близько 180 метрів у довжину і 18 метрів у глибину. Два ряди 8-метрових колон підтримували дах з кедрового дерева[9]. Там проповідував Ісус (Ін. 10:23), і він став популярним місцем зустрічей перших християн (5:12). Тут Петро міг стояти так, щоб усі його бачили і чули.
Раніше посланцям від Іоанна Хрестителя було сказано, що вони дізнаються про пришестя Месії за тим, що «кульгаві ходять» (див. Лк. 7:22; Мф. 11:5). Коли пророк Ісая писав про месіанський вік, він говорив: «Тоді кульгавий скакатиме, як олень» (Іс. 35:6). Присутні в притворі Соломоновому побачили вражаюче виконання пророцтва. Увага була прикута до Петра[10], усі були готові слухати його проповідь.
ВИСНОВОК
Петрову проповідь ми вивчатимемо згодом, а зараз ми повинні завершити цей розділ і застосувати його уроки до себе. Пам’ятаєте, я наочно зображував стан жебрака? Яка була ваша реакція? Якщо ви ще не християнин, чи не уразила вас думка: «Я такий же каліка духовно, як та людина – фізично»? Коли я описував зцілення людини, чи не спало вам на думку: «Мені теж потрібна допомога Господня, щоб встати і ходити» (3:26)?
Подібно до цього каліки, багато хто з нас просить у Господа «розмінної монети», тоді як Господь може дати нам духовне зцілення! В імені Ісуса як і раніше є цілюща сила. Якщо ви не сповідували Його святе ім’я і не хрестилися в Його ім’я, вам самий час зробити це сьогодні. І сьогодні ж ви зможете «скакати від радості» і хвалити Бога, як це робив жебрак!
[1] Упевненість Петра в цьому випадку може вказувати на те, що апостол не уперше зцілив когось в ім’я Христове, просто це перший записаний випадок.
[2] Семеро юдейських заклиначів помилилися, думаючи так, і довелося їм тікати голими (19:13-16).
[3] Він, напевно, був у храмі в незабутні дні перебування там Ісуса, не кажучи вже про події П’ятдесятниці.
[4] Для деяких подібні твердження вказують на те, що Бог не так всемогутній зараз, як був за часів Нового Завіту, або що сьогодні нам не вистачає чогось важливого, що існувало в новозавітні часи. Значення чудес у повсякденному житті перших християн переоцінене. Здатність творити дива не робила їх кращими і не готувала їх до небес (див. 1Кор.). Також було переоцінено значення фізичного здоров’я. Ніхто з нас не віддасть перевагу хворобі, але і в ній може бути своя цінність (Пс. 118:71). Ми повинні завжди пам’ятати, що по-справжньому важливе духовне здоров’я, а не фізичне. І сьогодні ми усі маємо нескороминущі цінності християнства.
[5] Новина дійшла і до юдейських керівників, як видно з 4:1-4.
[6] Лука не каже нам, де в точності усе це відбувалося і в якій точно послідовності. Той сценарій, який пропоную я, – лише один з вірогідних.
[7] У Західному тексті тут дається розширювальний запис: «І коли Петро і Іоанн вийшли, він вийшов разом з ними, не відстаючи від них». Мені здається, що жебрак тримався біля апостолів, щоб говорити усім, що вони зробили для нього, – іншими словами, з вдячності. Деякі припускають, що тут не обійшлося без забобону: він боявся, якщо вони його залишать, то він повернеться у свій колишній стан. Оскільки він возносив хвалу Богу, а не ним, то це здається маловірогідним.
[8] За переказами це була частина древнього храму, побудованого ще Соломоном, але доказів цьому немає. Зате є багато доказів тому, що це не так.
[9] Вхід у нього був з боку двору язичників.
[10] Ще однією відмінністю між випадками новозавітного зцілення і так званими сучасними сеансами зцілення є те, що в першому столітті диво виявляли в першу чергу для привертання уваги людей і для доказу істинності апостолів, і тільки тоді апостоли проповідували. Сьогодні ж зазвичай першою йде проповідь, головною метою якої, схоже, є збудження емоцій для проведення зцілення, а потім проводиться саме зцілення. У новозавітні часи проповідь була важливіша. Сьогодні ж важливішим видається зцілення.
