ДАВИДОВІ ПРОРОЦТВА (2:25-31)
Коли Петро сказав: «Бог воскресив Його», – усі, напевно, замислилися, чи правда це. Від цього питання залежало усе.
Щоб підтвердити воскресіння, Петро спершу показав, що воно було передбачене[1]. Зокрема, він процитував Псалом 15[2]: «Бо Давид говорить про Нього: “Я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся» (в. 25). При згадці Давида юдеї мали прислухатися. «Солодкого співака Ізраїлевого» (2Цар. 23:1) ізраїльтяни любили. Вони вірили, що Месія буде нащадком Давидовим і повноправним спадкоємцем Давидового престолу.
Петро продовжував свій доказ, виходячи із слів Давидових у Псалмі 15: “Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні, бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі[3] і не даси святому Твоєму побачити тління. Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм”» (в. 26-28).
Ключові слова тут – «Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління». У псалмі Давид говорить від першої особи; тому здається, ніби він говорить про себе. Юдеї, проте, розуміли, що між Давидом і його спадкоємцем був такий тісний зв’язок, що Давид часто, пророча про Месію, говорив від першої особи. Усе питання в тому, кого мав Давид на увазі в Псалмі 15 – себе або Месію.
Петро міг би вказати, що Давид навряд чи б відніс слово «святий» до себе, особливо, після його гріха з Вирсавією. Але він пішов іншим шляхом: «Мужі-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця[4] Давида, що він і помер і був похований, і гріб його у нас до цього дня». Могила Давидова була знайома усім в Єрусалимі; це була єдина могила усередині міських стін[5], і люди проходили повз неї щодня. Було ясно, що Давид не воскресав. І тому він не міг говорити в Пс. 15 про себе самого. Якщо ж він говорив не про себе, значить, він говорив про Месію. Петро сказав:
«Будучи ж пророком[6] і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у плоті й посадити на престолі його, [посилання на великий договір, укладений з Давидом у 2Цар. 7:8-17[7]], він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове[8], що не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління» (в. 30,31)[9].
Таким чином, Петро встановив, що Давид пророкував про те, що Христос не залишиться в могилі. Ця істина робила неминучим воскресіння з мертвих!
Петро готувався пояснити, що Давидове пророцтво насправді відносилося до Ісуса. Ми до цього ще дійдемо, а доки давайте розглянемо, що говориться у віршах 27 і 31 про три дні перебування тіла Ісуса в могилі[10]: «Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління»; «Не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління». Коли Ісус був на хресті, Він сказав злодієві, що розкаявся: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43). Ми можемо вирішити, що слово «рай» відноситься до небес, але після Свого воскресіння Ісус сказав: «Я ще не зійшов до Отця Мого» (Ін. 20:17). У Діян. 2:27,31 ми дізнаємося, де були Ісус і злодій, що розкаявся, коли вони вирушили в «рай»: тіло Ісуса було поміщене в могилу, а Його душа пішла в пекло. Слово «пекло» буквально означає «невидимий», воно відноситься до «невидимого світу» – місця, де безтілесні духи чекають суду. Тому «рай» має відноситися до тієї частини пекла, де праведники перебувають у спокої і мирі, поки не настане судний день (це місце, куди відправився убогий Лазар після смерті [див. Лк. 16:22]). Туди відправилася душа Ісуса і душа злодія, що розкаявся, того дня, коли вони обидва померли.
Коли ми з вами помремо, наші тіла будуть відправлені до могили, а наші душі відправляться в пекло, могила і пекло міцно триматимуть нас до останнього трубного заклику (1Кор. 15:52-57). Проте, Давид проголосив за натхненням, що те, що справедливо для всякого іншого[11], не має відношення до Христа. Пекло і могила не могли утримати Його! Бог не залишив ні Його душі в пеклі, ні Його тіла в могилі!
Перш, ніж ми перейдемо до доказу, наведеному Петром у тому, що Ісус воскрес, подумаємо про наступне: Коли ми з вами чуємо слово «Христос», ми автоматично уявляємо собі Ісуса. Не забігайте вперед Петра. Поки що він проголосив, що Бог воскресив того самого Ісуса, Якого його слухачі знали (в. 22,24), і він довів, що Бог обіцяв воскресити Христа, Якого вони чекали (в. 31). Далі йому належало довести, що той Ісус, Якого вони знали, і той Христос, Якого вони чекали, була одна і та сама особа. Він почав з того, що довів, що Ісус воскрес у повній відповідності з Давидовим пророцтвом про воскресіння Христове.
ЗАЯВА АПОСТОЛІВ (2:32)
Першим доказом Петра було його власне свідоцтво, а також свідоцтво інших апостолів: «Цього Ісуса Бог воскресив, чого всі ми свідки» (в. 32). Коли він говорив: «Усі ми…», – він, напевно, вказав рукою на інших одинадцять. У Старому Завіті стверджувалося, що «за словами двох свідків, або за словами трьох свідків відбудеться усяка справа» (Втор. 19:15). Перед аудиторією Петра були не два-три свідки, а дванадцять чоловік, що мали незаплямовану репутацію, які особисто не мали від цього жодної вигоди (за світськими мірками), але усе втрачали, проповідуючи Христа[12].
Петро, можливо, розкрив своє твердження, розповівши про власний скептицизм і про те, як важко було переконати його самого, що Ісус дійсно повстав з могили. Можливо, до нього приєдналися і інші апостоли зі своїми свідоцтвами. Можу собі уявити Фому, що озирається на обличчя, на яких написаний сумнів, і каже: «Я знаю абсолютно точно, що ви відчуваєте. І я там був! Я теж не хотів вірити. Але потім Він з’явився переді мною – Той, за Ким я слідував три роки, – і протягнув до мене руки з ранами від цвяхів і кров’ю, що запеклася, зняв верхній одяг, щоб показати зяючу рану в боці з розтерзаною плоттю і кістками, що видніються! Мені нічого не залишалося робити, як тільки впасти перед Ним і закричати: «Господь мій і Бог мій!»» (Ін. 20:24-28).
ПРИСУТНІСТЬ ДУХА (2:33)
Другим доказом Петра були чудеса, свідками яких стали присутні в натовпі: «Отже, Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте» (в. 33).
Вони чули шум вітру, бачили вогненні язики і були свідками дива, коли апостоли заговорили усіма відомими мовами. (Оскільки Петро сказав: «Те, що ви нині бачите і чуєте», – то, ймовірно, над головами апостолів все ще були видні відблиски, як від полум’я, і у віддалених куточках двору все ще розносився луною моторошнуватий звук виючого вітру.) Усім мало бути очевидною присутність Божого Духа, з чого виходило, що Петро, свідчивши про воскресіння Ісуса з мертвих, говорив від Бога.
СВІДОЦТВО ПИСАНЬ (2:34-36)
Ідея вознесіння Ісуса праворуч Бога була новою у вустах Петра. Після того, як був встановлений факт воскресіння, наступним питанням мало стати: «Якщо Ісус воскрес з мертвих, то де Він?» Петро відповів, що Ісус на небесах, Він вознісся до Бога.
Оскільки це була рішуче нова думка для юдеїв, Петро знову процитував Давидове пророцтво (Пс. 109:1), щоб показати, що і це було передбачено[13]. Він сказав: «Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: “Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх”» (в. 34,35). (Сидіти праворуч Бога означало сидіти в положенні влади, стати співправителем з Ним [Мф. 28:18].)
Аргумент Петра був той же, що і раніше: Давид не міг говорити про своє власне вознесіння, оскільки він все ще був у своїй могилі, тому друге слово «Господь» мало означати Месію. Давид говорив про вознесіння і прославлення Христові.
Говорячи про Христа, Який сидить праворуч Бога, Петро повернувся до думки, висловленої у віршах 30 і 31, – про те, що «Бог присягнувся Давиду, що зведе на Давидів престол одного з його нащадків, і про воскресіння Христове». Вірші 30 і 31 учать, що воскресіння було не самоціллю, а прелюдією до того, що Месія засів на Давидовому престолі. Зв’яжіть цю думку з віршами 33 і 34. У вірші 33 Петро проголошує, що Ісус виконав пророцтво про Месію, бо був вознесений правицею Божою. У вірші 34 відзначається, що посадити на Давидовому престолі було (і є) те саме, що і посадити праворуч від Бога (тобто на Божому престолі). Зверніть увагу на те, що престол Ісусів на небесах, а не на землі. В Одкр. 3:21 Ісус говорить церкві в Лаодикії: «Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його». Чому престол Ісусів називається і престолом Давидовим, і престолом Божим? Престол називається Давидовим, бо родовід Ісусів, що йде від Давида, робив Його повноправним Царем. Але це і Божий престол, бо Він – джерело всякої влади[14].
Отже, Христос царює зараз[15] і, згідно з віршем 35, правитиме, поки Бог не покладе Його ворогів до підніжжя ніг Його. Це нагадує нам 1Кор. 15:25,26: «Бо Йому [Ісусу] належить царствувати, доки покладе всіх ворогів під ноги Свої. Останній же ворог знищиться – смерть».
Давайте підведемо підсумок відносно віршів 33-35 нашого тексту. Петро проголосив, що воскреслий Ісус вознісся на небеса, де став Царем. Потім був посланий Святий Дух, щоб сповістити Його запанування! (На моїх заняттях, присвячених Діянням, багато років тому Дж. У. Робертс порівняв цю подію з коронацією британського короля у Вестмінстерському абатстві, услід за чим гонець вибігав, щоб оповістити натовп, що чекав на вулиці: «У нас новий король! Хай живе король!»)
Петро підійшов до завершальної частини своєї промови. Він відмітив те, що було сказано в Старому Завіті про Христа. Він довів, що Ісус виконав усі пророцтва. Він був готовий звести обидві ці думки воєдино. Я уявляю собі, як він витримує ефектну паузу, а потім говорить громоподібним голосом: «Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом[16] цього Ісуса, Якого ви розп’яли”» (в. 36)!
Те, як вчинили з Ісусом юдеї, Петро протиставив тому, як вчинив з Ним Бог: юдеї розп’яли Ісуса, а Бог зробив Його Господом і Христом! Бог сповістив усьому людству, що Ісус – Христос, Месія: Той, кого чекали віками. Воскресивши Ісуса, Бог також підтвердив, що Ісус – Господь, їх правитель, верховний господар їх долі, Той, чиїми вірними підданими вони зобов’язані були бути!
Яка дивовижна проповідь, який вражаючий висновок!
ВИСНОВОК
Знову з небажанням залишаємо вивчення частини Діян. 2, що лишилася. Тема «початку» проходить через увесь розділ. У віршах 37-41 ми стаємо свідками початку послуху Євангелію. Люди закричали: «Що нам робити?» (в. 37); Петро відповів: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів» (в. 38); що «ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися» (в. 41). Потім у віршах 42-47 розповідається про початок існування церкви, про те, як ті, що хрестилися, дізнавалися, що означає жити новим життям у Христі. Відчуття схвильованості триває до кінця розділу.
Суть розділу, проте, міститься в Петровій проповіді про Ісуса Христа. Хтось раз сказав, що проповідування подібно до гри в м’яч[17]. Щоразу, коли проповідник зупиняється на важливому питанні, він як би кидає м’яч своїм слухачам, щоб подивитися, як вони відреагують. Іноді м’яч пролітає над їх головами, а вони, здається, навіть і не підозрюють, що їм був кинутий м’яч. Деякі ловлять його, але тримають його і нічого з ним не роблять. А є такі, що ловлять і кидають назад проповідникові. У цьому уся робота проповідника.
Ми вивчали усе це про Ісуса не як інтелектуальну вправу. Я вам «кидав м’ячі» – ідеї і поняття, з якими ви повинні розібратися. Що ви з ними зробили? Чи пролетіли вони над вашою головою? Чи «упіймали» (зрозуміли) ви їх, нічого більшого з цим не роблячи? Або ж ви готові «кинути їх назад», тобто вчинити так, як вчинили три тисячі, коли їм уперше було проповідане Євангеліє в усій своїй повноті?
У Діян. 2:41 відзначається: «Отже, ті, які охоче прийняли слово його [Петра], охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ» (виділено мною). Якщо ви охоче прийняли звістку про Ісуса, то без коливань хрестіться в Його ім’я. Три тисячі хрестилися того ж дня. Якщо ви хочете хреститися, зробіть це сьогодні!
[1] У проповіді, з якою ми знайомимося в Діян. 3, Петро посилається на пророцтва Мойсея, Ісаї та інших. У цій своїй першій проповіді Петро міг згадати і інші пророцтва, про що Лука не написав. Проте до Давидових писань він звернувся в першу чергу.
[2] Пс. 15:8-11. Петро цитував з Септуагінти, тому ви помітите деякі розбіжності з тим, як це записано в Старому Завіті (який перкладений із староєврейської).
[3] Під словом «пекло» тут мається на увазі старогрецьке поняття «гадес», а не «геєна» (вічний притулок для нечестивих, у нашому сучасному розумінні – пекло).
[4] Незвично бачити це слово в застосуванні до Давида. Можливо, Петро підкреслював, що Давид був одним з духовних отців Ізраїлю або ж що Давид був засновником династії.
[5] Див. 3Цар. 2:10 і Неєм. 3:16. Ірод побудував білий монумент біля могили Давидової. Це було помітне місце в місті.
[6] Цю приголомшливу сторону Давидового життя легко не помітити, вивчаючи історію Давида в Старому Завіті. У 1 Цар. 16:13 ясно говориться про те, що Дух Господній зійшов на Давида (див. також 2Цар. 23:2), але слово «пророк» не вживається в Старому Завіті стосовно Давида. Юдеї, проте, розуміли, що Давид був пророком, і в Новому Завіті Псалтир цитується частіше, ніж якась інша старозавітна книга.
[7] Див. також Пс. 131:11. Обіцянки, дані в 2Цар. 7, були частково виконані в Соломонове правління і в Давидових нащадках, які правили на престолі південного царства Юдеї. Але повне і остаточне їх виконання сталося, проте, коли Ісус (нащадок Давидів, Мф. 1:1-16) вознісся на небо і сів праворуч Бога (2:33).
[8] Це перший випадок вживання слова «Христос» у Діяннях. «Христос» – це грецька форма староєврейського слова «Месія». Обидва означають «помазаник».
[9] Давид не обов’язково сам усвідомлював усю важливість того, про що писав. Пророки за натхненням часто висловлювали речі, які ставали зрозумілими тільки через роки, коли їх слова пояснювалися натхненними ораторами або письменниками.
[10] Час перебування тіла Ісуса в могилі склав одну повну добу і частково два інші дні. За юдейським рахунком, всі разом складали три дні.
[11] Декількох людей у Біблії воскресили з мертвих, але могили і пекла вони уникнули лише тимчасово, бо усі вони потім знову померли. Таким чином, їх тіла опинилися знову в узах смерті, а їх душі – у пеклі. Ісус – єдиний, хто повстав з мертвих, щоб ніколи вже більше не померти.
[12] У цьому світі Ісус обіцяв їм випробування і гоніння (Ін. 15:18-21). Вже недалеко той час, як почнуться переслідування, передбачені Ісусом (Діян. 4:1-3). Врешті-решт, усі ті, що стоять перед Петровими слухачами, окрім одного, будуть убиті за свою віру. (За переказами, усі апостоли, за винятком Іоанна, який був засланий на острів Патмос, померли мученицькою смертю.)
[13] Ще раніше Ісус скористався цим уривком при розмові зі Своїми ворогами (Мф. 22:43). Це був один з улюблених уривків ранньохристиянських письменників (1Кор. 15:25; Еф. 1:20,22; Євр. 1:13; 5:6-10).
[14] Ні вираз «Давидів престол», ні якийсь інший еквівалент не використовується більше в Новому Завіті. З цієї миті ми тільки читаємо про престол Бога/Ісуса.
[15] Преміленарії учать, що Христос повернеться на землю, встановить Своє царство в Єрусалимі і правитиме, у буквальному розумінні слова, на троні (який вони називають «престолом Давидовим») тисячу років. Вони не можуть зрозуміти, що Христос вже встановив Своє царство і вже править на Давидовому престолі, і що Він править на небесах, а не на землі.
[16] Слова «Бог учинив» не означають, що Ісус не був Месією до Свого воскресіння. Ісус ще до Свого воскресіння стверджував, що Він Месія (Мк. 14:61,62). Слова «Бог учинив» означають, що Бог відкрив усьому людству, що Він Месія, тим, що підняв Його з мертвих (Рим. 1:4).
[17] Я уперше почув цю аналогію в О. Бейрда кілька років тому.
