Ми іноді говоримо: «Петро проголосив першу євангельську проповідь». Це висловлювання вимагає уточнення. Слово «євангеліє» означає «Блага звістка». Книги, написані Матфеєм, Марком, Лукою та Іоанном, відомі як «Євангелія» (див. Мк. 1:1), тобто благовістя, про життя і служіння Ісуса. Народження Ісуса було назване «доброю звісткою» (Лк. 2:10; суч. пер.). Із самого початку Свого служіння Ісус благовістив, або проповідував Євангеліє (Лк. 4:18; див. також Мф. 11:5; Лк. 7:22; 9:6; 20:1), зокрема, «Євангеліє Царства» (Мф. 4:23; див. також 9:35; 24:14; Мк. 1:14,15). Він сповіщав Благу звістку про те, що Царство «наблизилося» (Мф. 4:17).
Оскільки багато посилань на «Євангеліє» і «проповідь Євангелія» є і до Діян. 2, то краще було б сказати, що Петро був першим, хто проповідував Євангеліє в усій його повноті. У 1Кор. 15:1-4 Павло учив тому, що суть Євангелія – у смерті, похованні і воскресінні Христовому. Ця велика істина могла бути проповідана в усій своїй повноті тільки після воскресіння Ісуса. Уперше Петро зробив це в Діян. 2:14-36.
Коли Петро визнав Христа Сином Божим у Мф. 16, Ісус пообіцяв, що в нього буде можливість проповідувати це. Спробуйте уявити собі Петра: ймовірно, велика людина з обвітреним обличчям стоїть, розпрямивши плечі, і чекає, коли вщухне натовп, щоб вимовити найбільшу проповідь що колись прозвучала на цій землі. За декілька тижнів до цього він відрікся від Ісуса, тепер же він проголошуватиме Його!
Ви, мабуть, чули Петрові слова не один раз, але тепер прислухайтеся до них так, як ніби чуєте вперше. Ця «проповідь Євангелія» – шедевр; це звістка про немислиму провину, якій протиставлена неймовірна милість.
Петро почав з того, що відкинув звинувачення, висунене в натовпі, ніби він та інші апостоли п’яні.
«Петро ж, ставши з одинадцятьма[1], підвищив голос свій і промовив до них: “Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима![2] Нехай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої: вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня» (в. 14,15).
«Третя година дня» – це близько дев’ятої години ранку[3]. Аргумент Петра нічого не означав би в тій місцевості, де виріс я: люди там напивалися повсякчас дня і ночі! Але для Петрових слухачів цей аргумент був цілком вагомим, бо віруючі юдеї в суботу і у свята не їли і не пили до 9:00[4].
ПРОРОЦТВО ІОЇЛЯ (2:16-21)
Потім Петро пояснив, що те, що усі бачили і чули, було не результатом дії винної пари, але виявленням божественного Духа. Він сказав їм: «…Це те, що провіщав пророк Іоїль: “І буде в останні дні, говорить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть» (в. 16,17). Петро цитував з Іоїл. 2:28-32[5]. Передусім він вказав на «останні дні»[6]. У розумінні юдеїв «останні дні» відносилися до правління Месії[7]. Для них Петрові слова звучали так: «Час, якого ви чекали віками, настав зараз! Настали останні дні!» Пізніше автор послання до Євреїв скаже: «Бог… в останні ці дні говорив нам через Сина» (Євр. 1:1,2; виділено мною)[8]. Деякі вважають, що «останні дні» ще попереду, але ми живемо в ці «останні дні» вже тепер. Епоха християнства – це останній період часу перед тим, як Христос повернеться, щоб судити усе людство!
Що, за пророцтвом Іоїля, станеться «в останні дні»?
““І буде в останні дні, говорить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями[9] наставлені будуть. І на рабів Моїх[10] і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати» (в. 17,18).
Юдеї розуміли, що коли Малахія закінчив своє писання і відклав перо, дар пророцтва зник із землі; він мав з’явитися знову в «останні дні», з приходом Месії. Їх схвилювала проповідь Іоанна Хрестителя, бо вони стали свідками відродження пророцтва. Петро ж сказав їм, що те, що вони бачили частково, представленим лише декількома людьми в період особистого служіння Іоанна і Ісуса, тепер розширюється. Шум вітру, явлення вогню і говоріння мовами – усе це знаменувало виявлення Духа! Іоїль пророкував, що в прийдешні дні[11] ці дивовижні дари будуть дані не декільком обраним, як було в минулому, але «всякій плоті», незалежно від статі[12], віку[13] або громадського становища[14]. (Слід зазначити, що вираз «всяка плоть» відноситься не до усіх живих істот взагалі, але до людства.)
Підкресліть слово «пророкувати» у віршах 17 і 18 у своїй Біблії. Пророкувати означало говорити від імені Божого. Найважливішим у словах апостолів було не те, що вони дивовижним чином говорили багатьма мовами, але те, що вони говорили від Бога! Петро відважно підтвердив, що і він, і інші апостоли говорили за натхненням Божого Духа!
Петро був готовий почати свою велику проповідь про Христа і воскресіння. Мене так і підмиває відразу ж перейти до вірша 22, де починається сама його промова, але я чую хор голосів: «А що означають вірші 19 і 20?»
«І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму. Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний. І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться”».
Петро навів ці слова, бажаючи процитувати усе пророцтво Іоїля повністю, але він не потрудився пояснити їх. Значить, сенс цих слів був не так вже важливий для розуміння того, що Петро збирався сказати. Заради цікавості давайте, проте, зупинимося на апокаліптичній мові[15] у віршах 19-21. Цю мову не завжди потрібно розуміти буквально, оскільки це мова символів. Слова Іоїля відносно сонця і місяця можна зустріти упродовж усього Старого Завіту, коли мова заходить про те, що «Бог впливатиме особливим чином, благословляючи або проклинаючи» (див. Іс. 13:6,10,11; Єз. 32:2,7,8; Ам. 5:18,20). Суть таких слів, як ці, може відноситися до кінця світу[16]. (У цьому випадку Бог, природно, діятиме особливим чином, благословляючи або проклинаючи!) Але частіше вони просто відносяться до кульмінаційних моментів у задумі і меті Божій.
Враховуючи усе це, ми не розуміємо, до якої події відносяться слова в Іоїл. 2:19-21[17]. Багато хто гадає, що це відноситься до кінця «останніх днів», коли Христос повернеться, і цього світу більше не буде[18]. Можливо, і так, але тоді я не знаю, як пояснити вірш 21: «І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться». Коли Христос повернеться, вже пізно закликати Його ім’я і спасатися. Тому моя думка – що вірші 19 і 20 відносяться до дня П’ятдесятниці, виняткової за своєю важливістю події, коли Бог «зрушив небо і землю», щоб встановити церкву, і уперше було проповідане Євангеліє[19]. (Наприкінці проповіді Петро пояснив, як «прикликати ім’я Господнє», щоб спастись[20].)
ОСОБА ІСУСА (2:22-24)
Сказавши слухачам те, що вони хотіли знати (пояснення того, що вони чули і бачили), Петро перейшов до того, що їм треба було знати. Я можу собі уявити, з якою серйозністю він почав говорити про Ісуса: «Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Hазорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями[21], які Бог створив через Нього серед вас, як і самі знаєте…» (в. 22). Діла, які здійснював Ісус, «не в кутку відбувалися» (див. 26:26); той факт, що Він творив великі дива, був загальновідомий (Ін. 9:16; 12:37)[22]. Петро підкреслював те саме, про що одного разу сказав Никодим, коли Ісус був на землі: ніхто не міг творити чудес, які творив Ісус, «якби Бог не був з ним» (Ін. 3:2)!
Коли Петро сказав: «Серед вас», – він, мабуть, вказав на тих, у кого дім був у Палестині, але коли він сказав: «Як і самі знаєте», – то, ймовірно, широко розвів руки. У ці п’ятдесят днів, напевно, в Єрусалимі у всіх на вустах був Ісус Назорей – Його життя, Його розп’яття (Лк. 24:18), порожня могила[23] і чутки про те, що сталося з Його тілом (Мф. 28:11-15). Усі присутні, навіть ті, хто не жив у Палестині, не могли не начутися про Ісуса[24] і ті чудеса, які Він створив.
Потім Петро сказав щось, чого вони не знали: «Його [Ісуса] визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши[25] руками беззаконних [тобто римських солдат[26]], убили» (в. 23). Вони з болем погодилися з другою частиною Петрового твердження (разом з усім народом вони відкинули Ісуса і вимагали Його смерті), але перша стала для них приголомшуючим одкровенням. Смерть Ісуса була за «визначеною радою і передбаченням Божим»![27]
Найбільшою перешкодою, що заважає юдеям прийняти Ісуса як Месію, був той факт, що Він помер на римському хресті[28]. Мойсей сказав: «Проклятий усякий, хто висить на дереві» (Гал. 3:13; див. Втор. 21:23). В уявленні юдеїв Месія мав прийти в славі і силі. Він не міг прийти в убогості, жити, як слуга, і померти, як злочинець. Недивно тому, що Павло говорив про хрест як про «спокусу» для юдеїв (1Кор. 1:23).
Петро проголосив, проте, що хрест не позбавляє законної сили месіанські претензії Ісуса, але надає їм законну силу – бо хрест був від початку частиною Божого плану! Цю думку Петро підкреслював, посилаючись на деякі пророцтва із Старого Завіту, зокрема, на пророцтво про раба, що страждає, яке ми знаходимо в Іс. 53 і Пс. 21[29].
На цьому Петро не припинив дивувати своїх слухачів. Наступне, що він сказав про Ісуса, було найбільш приголомшливим: «Але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його» (в. 24; виділено мною). У період між Пасхою і П’ятдесятницею, напевно, багато юдеїв з цікавості ходили до спорожнілої могили Йосифа Аримафейського і вдивлялися в її темряву. Багато хто, ймовірно, задавався питанням: «Що сталося з тілом?»[30] Напевно, ходили чутки: «Я знаю людину, яка знає людину, яка заявляє, що бачила Ісуса з Назарету живим після того, як Він помер!» Петро відповів на усі висловлені і невисловлені питання: Ісус воскрес. Ісус був засуджений до смерті, але Бог змінив вирок! «Бог воскресив Його»!
Проголошуючи Його воскресіння, Петро використовував образний вираз, що губиться в багатьох перекладах. Буквально Петро говорить, що Бог, воскресивши Ісуса, «звільнив [Його] від смертних мук»[31]. Слово, перекладене як «муки», греки також вживали у фразі «родові муки». Петро порівнював Ісуса в могилі з немовлям в утробі. Коли настає час, дитина народжується незалежно від того, чи готова до цього її мати! Отже, коли Ісусу настав час вийти з могили, «їй [смерті] неможливо було втримати Його»!
Які хвилюючі слова, – «Бог воскресив Його»! У цих словах чутний пульс християнства. Про воскресіння в Новому Завіті згадується більше сотні разів! Окрім усього іншого, апостоли були свідками воскресіння (1:22). І вони відважно проголосили, що Ісус «відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих» (Рим. 1:4). Воскресіння надало їх голосам силу, їх серцям сміливість, а їх ногам крила. Апостоли вірили не в мертвого Спасителя, а в живого Визволителя, який допомагав їм і зміцнював їх (Мф. 28:20). Щодня вони ризикували своїм життям заради воскреслого Господа![32]
[1] «Одинадцять» відноситься до інших апостолів, як і в 1:26 (коли мають на увазі усіх апостолів, їх називають «дванадцятьма» [6:2]). Оскільки після закінчення цієї проповіді безліч народу звернулася до усіх апостолів (2:37), то цілком можливо, що Петро вимовляв проповідь однією мовою, а одинадцять перекладали її на інші. Вірогідніше, проте, що Петро говорив спільною мовою, зрозумілою для всіх, можливо, розмовною грецькою, а в цей час інші апостоли стояли впритул до нього як згуртовані свідки (я уявляю їх собі, як вони кивають головами, погоджуючись з тим, що говорить Петро). Зверніть увагу на вірш 40 («він свідчив») і вірш 41 («Отже, ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися»).
[2] «Всі жителі Єрусалима» були тими, які тимчасово проживали «з усякого народу під небесами» (в. 5).
[3] Юдеї починали відлік часу зі світанку, тобто приблизно з 6 години ранку. Оскільки початок дня міг змінюватися, то цей час приблизний.
[4] Більшість у такий святковий день, як П’ятдесятниця, не їла і не пила до десятої години ранку, а деякі – так і до полудня.
[5] Петро цитував з Септуагінти, або грецького перекладу Старого Завіту. Багато коментаторів люблять вказувати на різницю між словами Петра і тим, що написано в Септуагінті. Але вони при цьому ігнорують два факти. (1) Ми не можемо бути на сто відсотків упевнені, що відомий нам текст Септуагінти відповідає оригіналу; слова Петра можуть бути ближче до оригіналу, ніж той текст, який є в нас сьогодні. (2) Петро був натхненний Богом. Там, де його слова відрізняються від оригіналу, Святий Дух дає натхненне тлумачення значення цих слів.
[6] В Іоїл. 2:28 немає «в останні дні», а є «після того». Здається, що часові рамки, позначені словами «після того», – ті самі, що і позначені словами «в останні дні» в Іс. 2:2 і Мих. 4:1. За натхненням Петро повідомив нам, що Іоїль говорив про «останні дні».
[7] Можливо, Петро говорив про «останні дні» юдейської епохи. Але оскільки основним принципом тлумачення є той підхід, коли передусім задаються питанням, що означали ці слова для слухачів, то прийнятнішим є їх розуміння в сенсі правління Месії.
[8] Див. також 1Кор. 10:11; Євр. 9:26; 1Пет. 1:20; 1Ін. 2:18.
[9] Пізніше в Діяннях декільком (зокрема, Петру і Павлу) були видіння (10:17; 16:9). Слово «сновидіння» конкретно не згадується, але декілька видінь сталося вночі (22:11; 27:23). Можливо, ці нічні видіння являлися у вигляді богонатхненних снів.
[10] Оскільки в Іоїля в 2:29 відсутній займенник «Моїх», очевидно, йдеться про буквальне рабство. Іншими словами, мабуть, маються на увазі раби і рабині у фізичному сенсі, які стали християнами.
[11] Не усе, про що говорив Іоїль, сталося в день П’ятдесятниці. Наприклад, наскільки нам відомо, не було жодних видінь або снів (в. 17). Петро, очевидно, говорив, що те, що сталося в день П’ятдесятниці, було початком виконання пророцтва Іоїля.
[12] Дари були обіцяні «синам» і дочкам» (в. 17), «чоловікам і жінкам» (в. 18). Жінки отримали дари дива пізніше (Діян. 21:9).
[13] Дари були обіцяні «юнакам» і «старцям» (в. 17).
[14] Включаючи і рабів (в. 18).
[15] У багатьох місцях Старого Завіту використовується апокаліптична мова. Див., наприклад, Дан. 7-12. Найпомітнішим прикладом такої мови в Біблії є Одкровення Іоанна Богослова. В оригіналі Одкровення починається словами «Апокаліпсис Ісуса Христа».
[16] Та ж мова використана в Одкр. 6:12-14 відносно «великого дня гніву». Я вважаю, що це відноситься до кінця світу. Деякі вважають, що це відноситься до суду, який станеться ще до кінця часів, – можливо, над Римською імперією. Аналогічною мовою написаний вірш 2Пет. 3:10, де ясно йдеться про кінець світу.
[17] Окрім двох пояснень, даних тут, є ще одна вірогідність – що Іоїль має на увазі руйнування Єрусалиму в 70 р. Р.Х. Цього дня ті жителі Єрусалиму, які «прикликали ім’я Господнє» (тобто християни), були врятовані від погибелі. Будучи попереджені пророцтвом Христовим (Мф. 24:15,16), вони покинули місто, коли наблизилися римляни. Таке пояснення не суперечить тексту, але я віддаю перевагу тому поясненню, яке дав тут.
[18] Ми вже помітили, що не усе в пророцтві Іоїля було здійснено в один той день. Думка, що вірші 19-21 відносяться до кінця світу, має ту перевагу, що тоді пророцтво Іоїля стає як би коротким оглядом усього віку християнства – від дня П’ятдесятниці до кінця часів.
[19] Багато коментаторів звертають увагу на те, що сцена, описана у віршах 19 і 20, була відтворена в обмеженому вигляді, коли Ісус був на хресті і раптом настала пітьма. Природні явища, що супроводжували смерть Ісуса, можуть бути частковим виконанням пророцтва Іоїля.
[20] «Прикликати ім’я Господнє» – це щось більше, ніж просто вправа в красномовстві (Мф. 7:21). Тут можна послатися на Діян. 22:16, де Ананія каже Савлу: «Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа» (виділено мною).
[21] «Сили», «чудеса» і «знамення» – три терміни, якими називаються чудеса в Новому Завіті. Словом «диво» перекладене грецьке слово, кореневе значення якого – «сила». Слово «сили» вказує на те, що робилося. Слово «чудеса» характеризує, як сприймали те, що відбувається люди. Термін «знамення» вказує на призначення цих чудес, які були знаком того, що Бог був з тими, хто їх творив (див. Євр. 2:4).
[22] Фарисеї звинувачували Ісуса в тому, що Він творив дива силою вельзевула (Мф. 12:24), але вони не могли заперечувати самого факту чудес (Лк. 11:15).
[23] Могила була доступна всякому, хто хотів заглянути в неї (див. Ін. 20:5).
[24] У той самий момент, коли я пишу ці рядки, у США йде суд над знаменитим спортсменом, який звинувачений у вбивстві. Було б просто неможливо жити в Америці і не знати імені цієї людини і звинувачень проти неї. Так само усі в Єрусалимі мали в ті дні говорити про Ісуса, чи погано, чи добре.
[25] І знову Петро міг вказати на тих, хто жив у Палестині, але він підкреслював ту істину, що юдеї відкинули Ісуса як народ (див. Ін. 1:11). Тому усі були винні в «прибиванні» Його до хреста, незалежно від того, де вони жили.
[26] «Беззаконні» – швидше за все, ті, хто не мав Божого закону (тобто язичники). Саму дію зробили римські воїни, але зробили вони це за волею юдейського народу. Тому Петро і міг сказати: «Ви пригвоздили Його до хреста».
[27] Мало знайдеться тем у Біблії, які були б складніші для засвоєння, ніж тема Божого передбачення. Як можна примирити біблійну істину про те, що Богу відомо усе, навіть те, що ще має статися, з біблійним вченням про людину як вільного носія морального початку? Ось єдине, що я можу сказати із цього приводу: оскільки Бог дійсно знає усе, той факт, що Він знає, що станеться в майбутньому, з мене особисто може зняти відповідальність не більше, ніж той факт, що я знаю, що сталося учора. Слід зауважити, що в Петра і його слухачів, схоже, не було таких проблем з цим парадоксом, які виникають у нас.
[28] Не забувайте, що коли помер Ісус, навіть Його послідовники вважали, що усе втрачено, незважаючи на той факт, що Ісус багато разів передбачав Свою смерть і воскресіння (Мк. 8:31; 9:12,31; 10:33; Лк. 17:25; 18:31-33).
[29] Ісус як слуга (як передбачали пророки), що страждає, згадується в другій записаній проповіді Петра (див. 3:18). Діян. 2:40 вказує на те, що ми маємо тільки короткий виклад того, що сказав Петро у своїй першій проповіді. У Діяннях Лука намагався не повторювати інформацію, а, краще, дати додаткову інформацію в іншому місці. У свою другу проповідь (Діян. 3) і в проповідь будинку Корнілия (Діян. 10) Петро, очевидно, включив багато що з того, що він сказав у своїй першій проповіді.
[30] Ті, хто не вірить у воскресіння, так і не відповіли на це питання. Щоб зруйнувати християнство, ворогам цього руху, який лише народжується, достатньо було просто пред’явити Ісусове тіло. Але вони не могли цього зробити. Було загальновідоме, що були зроблені усі заходи обережності, які гарантують збереження Ісусового тіла. Було також загальновідомо, що наступного ранку могила виявилася порожньою. Що сталося з тілом? Друзі Ісуса не могли його забрати; вороги Ісуса не стали б забирати його. Проте, воно зникло. Петро сказав, що відповідь на загадку проста: Ісус воскрес, як і було передбачено.
[31] Так у суч. пер., де збережений оригінальний текст.
[32] Навіть якщо б не було жодного іншого доказу воскресіння, досить було б тієї різкої зміни, яка сталася в житті апостолів. Немає іншого пояснення такій зміні, як те, що вони лицем до лиця бачили воскреслого Господа.
