ПОЧАТОК АПОСТОЛЬСЬКОЇ СИЛИ (2:1-13)
Окрім приходу Царства/Церкви, перші вірші Діян. 2 розповідають про початок апостольської сили.
Ісус обіцяв апостолам, що вони будуть хрещені Святим Духом і «приймуть силу», коли Святий Дух зійде на них (1:5,8). Слово хрещення (грец. баптісмос) буквально означає «занурення, поховання». Апостоли з головою поринули через Дух. Вони отримали найбільшу міру чудотворної сили Святого Духа, колись отриманої смертною людиною. У наступних розділах ми побачимо їх не лише, коли вони проповідують за натхненням згори, але і зціляють хворих, виганяють бісів і навіть воскрешають мертвих (5:12-16; 9:36-41).
Деякі учать, що усі 120 людей, згадані в 1:15, отримали хрещення Духом, стверджуючи, що це мається на увазі під словом «вони» в 2:1, але жодних свідоцтв цьому в тексті немає[1]. Зверніть увагу на наступне: (1) В Діян. 1 Ісус одним тільки апостолам обіцяє хрестити їх Святим Духом (1:2,4,5). (2) Займенник «вони» в 2:1 відноситься до слова «апостоли» в 1:26. (Спочатку текст не ділився на розділи і вірші.) (3) Усі, хто сповнився Святого Духа, говорили мовами (2:4), але усі вони були галілеянами (2:7). Усі апостоли були галілеянами, але усі 120 – навряд чи[2]. (4) Про тих, хто сповнився Духа, казали, що вони п’яні (2:13), але «Петро ж, ставши з одинадцятьма [тобто з іншими апостолами]» сказав: «Вони не п’яні» (2:14,15). (5) У 2:37 ті, що слухали Петрову проповідь, звернулися тільки до апостолів; це підтверджує, що говорили тільки вони. (6) Сповненим Духом була дана дивовижна здатність говорити іншими мовами (2:4), але в перших розділах Діянь говориться, що тільки апостоли мали цей дивовижний дар (2:43; 4:33; 5:12). Отже, можна зробити висновок, що в 2:1-4 ми бачимо початок апостольської сили.
Цей прояв сили був спрямований на здійснення декількох цілей. По-перше, апостоли сповнилися не лише сили, але і упевненості. (Можливо, метою Ісуса було довести апостолам, що вони дійсно можуть донести Євангеліє «аж до краю землі». Були присутніми представники «з усякого народу під небесами», і апостоли переконалися, що з Божою допомогою вони можуть спілкуватися, проповідувати і навертати в християнство людей всього світу!) По-друге, такий прояв сили привернув увагу тих, хто перебував в Єрусалимі, і підготував їх для сприйняття істин, які мали проповідувати апостоли.
У вірші 2 сказано, що «шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували». Цей «дім» міг бути «світлицею» (1:13), але ймовірніше, що тут йдеться про храм[3]. Знаходячись в очікуванні виконання обіцянки, вони «перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога» (Лк. 24:53; виділено мною). Важко було б знайти більш дієвий спосіб привертання уваги натовпу, ніж заповнити храм ревом урагану при абсолютно нерухомому повітрі[4], або ефективніший спосіб виділити з натовпу дванадцять чоловік, ніж запалити сяюче світло над їх головами, або успішніший спосіб підготувати серця, ніж дати цим мужам благовістити «про великі справи Божі» рідними мовами присутніх!
Вірші 5-12 говорять про те, наскільки це уразило слухачів: народ «схвилювався» (в. 6), «всі були вражені і дивувалися» (в. 7), «дивувалися всі і, не розуміючи, казали…» (в. 12).
Цей уривок починається так: «У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні[5], з усякого народу під небесами» (в. 5). «Перебували» зовсім не обов’язково означає, що їх постійним місцем проживання був Єрусалим, особливо, враховуючи, що це було одне з великих свят. Оскільки багато кому, щоб прибути на свято, доводилося пройти шлях у тисячі миль, а П’ятдесятницю від Пасхи відділяло менше двох місяців, то паломники часто залишалися в Єрусалимі на обидва свята.
“Коли зчинився цей шум [ймовірно, шум вітру[6]], зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою» (в. 6). Лука не дав нам плану розміщення присутніх, але, ймовірно, апостоли розташувалися на різних ділянках двору язичників і почали говорити. Оскільки були присутні більше дванадцяти народностей[7], щонайменше деяким (а, ймовірно, і усім) апостолам необхідно було говорити двома і більше мовами.
«І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: “Чи не всі ці, які говорять, галілеяни?» (в. 7). Аудиторія знала, що апостоли були галілеянами, бо уродженці Галилеї говорили з характерним акцентом[8] (юдеям він здавався грубим і різав слух). Галилею вважали відсталою в культурному плані землею, де жили неосвічені люди (4:13). І коли ці люди з Галилеї нашвидку заговорили усіми мовами, натовп особливо здивувався.
“Як же ми чуємо кожен свою рідну мову[9], в якій народилися» (в. 8)[10]. Жорстокі переслідування і економічна необхідність змусили юдеїв розсіятися по всьому світу. Більшість з них говорила, щонайменше, трьома мовами: рідною юдейською (івритом або арамейською[11]), грецькою койне[12] (загальноприйнятою мовою того часу) і мовою тих земель, в яких вони жили. Про такі мови якраз і свідчить фраза «рідна мова, в якій народилися».
Лука назвав п’ятнадцять народностей і земель, що простягалися зі сходу (Вавилон і Персія) на захід (Північна Африка і Рим): «Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії, Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти[13], критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?”[14] І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: “Що це значить?”» (в. 9-12)[15].
Фраза «вражалися усі і не розуміли» у вірші 12 характеризує більшість тих, що були присутніми. Людська природа така, що завжди знаходяться скептики. Тому у в. 13 ми читаємо: «А інші, глузуючи, говорили: “Вони напилися вина”»[16]. Їх зауваження просто безглузде. Сп’яніння ще нікого не зробило красномовним оратором. Проте кепкування ці послужили відправною точкою для наступної промови Петра.
ВИСНОВОК
На закінчення добре було б запитати, до якого типу слухачів того давнього дня П’ятдесятниці ми відносимо себе: до тих, хто вражався, або тих, хто насміхався. Сумніваюся, щоб хтось з насмішників був серед тих трьох тисяч, які були врятовані того дня. Ваше ставлення до Слова здійснить вплив на вашу вічну долю!
[1] Основним аргументом на користь того, що 120 отримали хрещення Святим Духом, є згадка жінок в Іоїл. 2:28,29), а серед апостолів жінок не було. Проте ми ніде не зустрічаємо вказівок на те, що Петро, цитуючи з Іоїл. 2:28-32, мав на увазі, що усе сказане пророком у цих віршах виконалося того ж дня. Наприклад, того дня не було не видінь, не віщих снів. Швидше, день П’ятдесятниці був початком виконання пророцтв Іоїля. Пізніше, як ми побачимо, жінки теж отримають дивовижну силу (21:8,9).
[2] Як зазначалося раніше, разом з апостолами, звичайно ж, були Марфа, Марія, Лазар та інші з Юдеї.
[3] У 7:47 Стефан називає храм «домом». Деякі вважають, що слово «дім» ніяк не може означати храм. Вони кажуть, що храм ніде не називається «домом», що не відповідає дійсності (7:47). Вони стверджують, що апостолам не дозволили б сидіти в храмі, що також не відповідає дійсності. Вони могли сидіти в приміщеннях уздовж двору язичників. Коли Ісус увійшов до храму, «Він сів і навчав їх» (Ін. 8:2; виділено мною). Якщо хрещення апостолів Святим Духом сталося, коли вони були у світлиці, то сценарій ускладнюється. Апостолам довелося б йти звідти в храм (в єдине місце, досить просторе для натовпу, що зібрався) і розповідати про те, що сталося. Якщо ж події, описані в 2:14, відбувалися у дворі язичників, то сценарій спрощується: сповнені Духом благовісники були вже там, готові проповідувати присутнім, які тут же «схвилювалися… дивувалися всі… не розуміючи».
[4] Сьогодні ми озирнулися б у пошуках гучномовця, але в той час не було електронних систем масового сповіщення!
[5] Тільки набожні люди могли пройти такий довгий і небезпечний шлях в Єрусалим, і тільки набожні люди могли сприйняти проповідь Євангелія.
[6] Слово «шум» могло також відноситися до голосів апостолів, що говорили різними мовами.
[7] У віршах 9-11 перераховується п’ятнадцять, ймовірно, основних народностей. У вірші 5 відзначається, що там були юдеї «з усякого народу під небесами».
[8] Коли Петро чекав у дворі під час нічних допитів Ісуса, усі знали, що він з Галилеї (Мк. 14:70; Лк. 22:59), бо «мова твоя викриває тебе» (Мф. 26:73). Це, до речі, вказує на те, що апостоли говорили різними мовами з акцентом.
[9] Грец. діалектос.
[10] Це слід розуміти не як диво слухання, як у тому нас інший раз намагаються переконати, а саме як диво говоріння. Доводячи, ніби диво говоріння мовами було здатністю вимовляти незрозумілі звуки, деякі стверджують, що в Діян. 2 описується також друге диво, що дозволило слухачам тлумачити нечленороздільне мимрення. Проте була тільки одна обіцянка, і дана вона була тільки апостолам; було тільки одне сходження Святого Духа – на апостолів.
[11] Арамейська була формою староєврейської мови. Арамейською говорили звичайні юдеї на відміну від староєврейської, якою користувалися при проведенні богослужінь.
[12] Койне означає «простий, звичайний». Це була мова простого люду. Новий Завіт був написаний койне – простонародною грецькою мовою.
[13] У Римі проживало багато юдеїв, які із завзяттям навертали багатьох язичників в юдейство, роблячи їх прозелітами.
[14] Деякі з тих, що ніби говорять іншими мовами, розуміючи, що слово «мови» в Діян. 2 означає реально існуючий говір, вставляють у своє мимрення уривчасті спотворені фрази із «знайомих» для них мов. Це не те, що робили апостоли. Це б не переконало слухачів. Апостоли говорили іншими мовами «про великі діла Божі» нашвидку, виразно і зрозуміло.
[15] Подивіться на карті області, які перерахував Лука. Поза сумнівом, він переслідував певну мету, почавши зі сходу на захід, потім несподівано знову повернувшись на схід до «аравітян». На жаль, нам ця мета невідома, як невідомо і те, чому він назвав одні народи і умовчав про інші. Але ми знаємо напевно, що перерахованого достатньо, щоб підтвердити, що були присутніми юдеї «з усякого народу під небесами».
[16] Нам точно невідомо, чому люди так говорили. Можливо, це були випадкові роззяви, які, почувши незрозумілі для них мови, дійшли висновку, що апостоли говорили п’яну нісенітницю. Якщо вони і визнали апостолів п’яними, то тільки тому, що недостатньо розібралися в ситуації. Ймовірно і те, що вони впізнали мови, якими говорили апостоли, і проте намагалися своїми репліками їх якось принизити. У світі повно таких людей.
