У двох попередніх розділах, «Починаючи з Єрусалима» і «Початок проповіді Євангелія в усій повноті», ми відчули хвилювання дня П’ятдесятниці, коли апостоли хрестилися Святим Духом і коли Петро уперше проповідував Євангеліє в усій його повноті. Продовжуючи вивчати Діян. 2, давайте зосередимо увагу на наверненні юдеїв, на тій найважливішій події, коли були врятовані три тисячі людей.
Ключем до їх навернення стала переконлива проповідь Петра, яку ми вивчали в розділі «Початок проповіді Євангелія в усій повноті». Павло сказав: «Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим. 10:17). Для того, щоб отримати спасіння, спочатку треба почути про Ісуса! Ми завершили розділ «Початок проповіді Євангелія в усій повноті» Петровими словами, які все ще звучать у наших вухах: «Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли» (2:36). Як же відреагували на слова Петра ті, хто слухав його?
УВІРУВАЛИ В ХРИСТА (2:36)
Я уявляю собі, яка раптом настала тиша, коли Петро завершив свою приголомшливу розповідь про Ісуса. Потім з натовпу присутніх піднялися крики відчаю. «Почувши це[1], вони зворушилися серцем[2] і сказали Петрові та іншим апостолам: “Що нам робити, мужі-браття?”» (в. 37)[3]. Ці люди повірили в розповідь Петра про Ісуса, інакше б вони не відреагували таким чином. Для спасіння потрібна віра (Ін. 8:24).
Повіривши в те, що Ісус був Христом, вони закричали: «Що нам робити?» Нам не дано повною мірою оцінити той біль, який містився в їх питанні. Вони чекали Месію усе своє життя. У кожній молитві, кожній службі в синагозі і в кожному святі виражалося всенародне очікування Месії: Він був їх спасінням і їх єдиною надією! Коли Петро дійшов до кульмінаційного моменту своєї проповіді, їх приголомшила істина: Месія вже приходив! Вони не лише відкинули, але ще і розп’яли Його![4] Усвідомлення своєї провини потрясло Петрових слухачів. Вони скоїли найстрашніший гріх! День святкування став днем трагедії, і звідси їх крик: «Що нам робити, мужі-браття?» Чи було їх майбутнє безнадійним?
КОРИЛИСЯ ХРИСТУ (2:38-41)
Як ми не можемо оцінити відчуття провини юдеїв, так не в змозі повною мірою перейнятися і почуттям полегшення, яке мало наповнити їх серця, коли Петро відповів: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (2:38). Надія була! Вони могли отримати прощення гріха розп’яття Месії! Крім того, умови прощення були доступні кожному з них: усі вони могли покаятися і хреститися. Слід додати, що Петро не сказав: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас на відпущення тільки одного гріха розп’яття Месії», – він спожив слово «гріх» у множині: «для відпущення гріхів». Якщо вони виконають Петрові вказівки, то благодать Божа покриє усі їх гріхи, скоєні в житті, усі гріхи, що стали причиною їх численних безсонних ночей!
Слід підкреслити, що, незважаючи на доступність Петрових настанов, виконати їх було нелегко. Петро говорив не більше і не менше, як про поворот в їх житті на 180 градусів: вони мали змінити свій колишній, гріховний спосіб життя, вставши на новий шлях, і вони мали повернутися від Мойсея до Христа! Петро говорив про віддання себе Христу, яке вплине на усе їх подальше життя!
Спочатку Петро сказав, що їм треба покаятися. Словом «покаятися» перекладається складне грецьке слово, яке буквально означає «змінити погляд на щось або ставлення до чогось». Стосовно людини це зазвичай означає «змінити погляд на гріх», тобто прийняти рішення більше не грішити і почати жити по-іншому! Покаяння приходить у результаті «печалі, угодної Богові» (2Кор. 7:10; суч. пер.), коли ми починаємо бачити гріх таким, яким його бачить Бог, і коли починаємо розуміти, наскільки він жахливий. (Зверніть увагу, що печаль через гріх – це ще не покаяння. Слухачі Петра «були уражені в саме серце» [суч. пер] – вони явно були засмучені з приводу того, що накоїли, – але Петро проте велів їм «покаятися».) Істинне покаяння змінює життя. Пізніше Павло скаже язичникам, «щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння» (26:20; виділено мною). До покаяння важко прийти, бо воно закликає до нового життя!
Далі Петро сказав їм: «І нехай охреститься кожен із вас…». «Охреститися» грецькою буквально означає «бути зануреним, похованим». У цьому уривку це означає «бути зануреним у воду»[5]. Водне хрещення не було чимось новим для Петрових слухачів. Вони були знайомі з церемоніальними обмиваннями[6]. Крім того, за декілька років до описуваних подій Іоанн Хреститель розхвилював народ, хрестячи людей у річці Йордан[7]. Проте в Петровому наказі полягало щось нове: по-перше, їм потрібно було хреститися «в ім’я Ісуса Христа». (Петро пов’язав ім’я Ісус з поняттям Христос[8].) «Це ім’я виражало усе, чим був носій імені» (Е. Л. Еш) – як Його силу, так і Його особу[9]. Їм треба було буквально хреститися «в ім’я Ісуса Христа». Це означало, що вони приймали Ісуса як Христа (Месію) і Господа їх життя.
Фраза «в ім’я Ісуса Христа» означає, що перед хрещенням вони якимсь чином заявляли про свою віру в Ісуса[10]. Раніше Петро послався на пророцтво Іоїля про те, що «усякий, хто прикличе[11] ім’я Господнє, спасеться» (в. 21). Ф. Ф. Брюс відмічає, що хрещення «проводилося «в ім’я Ісуса Христа» – не лише в сенсі «Його владою», але також, ймовірно, у тому сенсі, що той, хто приймав водне хрещення, звертався до Його імені або сповідував Його перед іншими (див. 22:16)». Другий коментатор, Говард Маршалл, висловив припущення, що хрещення «в ім’я» Ісуса «може означати, що людина, яка приймає хрещення, стає вірнопідданим Ісуса, що узгоджується з очевидним фактом, що хрещення завжди супроводжувалося визнанням Ісуса Господом». Коли слухачі Петра хрестилися «в ім’я» Ісуса Христа, вони віддали себе Йому![12]
Другою відмінністю в Петровому заклику хреститися була обіцянка «дару Святого Духа». «Дар Святого Духа» – загальна фраза, яка може мати різні значення. «Даром Божим» у 8:20 іменується можливість апостолів, покладаючи на людей руки, обдаровувати їх чудотворною силою. У 10:45 «даром Святого Духа» називається хрещення Святим Духом. У другому місці Нового Завіту (Євр. 2:4) під «даруванням Духа Святого» маються на увазі дивовижні дари, передані першим натхненним проповідникам Євангелія. «Дарами» Духа названі дивовижні здібності, що передаються покладанням апостольських рук (1Кор. 12:4,9,28,30,31; див. також Рим. 12:6).
Що ж тоді означає «дар Святого Духа» в 2:38? Ця фраза як в оригіналі, так і в перекладі може означати або «дар, що передається Святим Духом», або «дар, який сам є Святий Дух». Значення визначається контекстом. Вникнувши як у безпосередній, так і в ширший контекст 2:38, ми відмічаємо наступні факти: (1) Це був універсальний дар, обіцяним усім, хто хреститиметься зануренням у воду. Ні хрещення Святим Духом, ні здатність покладати руки на людей не були універсальними дарами, тому до них дар відноситися не міг. (2) Цей дар не був дивовижним даром. Хоча того дня три тисячі отримали «дар Святого Духа», ще упродовж декількох років не було чутно, що б хтось ще, окрім апостолів, творив дива[13]. У цьому вірші, отже, не говориться про дивовижні «дари [в множині] Святого Духа». (3) Цей дар не був даром відпущення гріхів (чи спасіння), бо дар Святого Духа є доповненням до дару прощення (2:38). (4) Цей дар певним чином пов’язаний з «часом втіхи» (що ми побачимо, якщо поставимо поруч вірші 2:38 і 3:20). (5) Декількома розділами пізніше Петро говоритиме про Святого Духа, «Якого дав Бог тим, хто кориться Йому» (5:32). Святий Дух Сам по Собі може бути даром. (6) До самого кінця Нового Завіту ми читаємо, що Святий Дух перебуває з усіма християнами («мешкає» в них), переконуючи їх, що вони діти Божі, і допомагаючи їм долати світське (Рим. 8:9,13,16,17,26; 1Кор. 6:19,20; Гал. 4:6,7; Еф. 1:13,14). Роздумуючи над цим непорушним фактом, ми разом з Ф. Ф. Брюсом доходимо до висновку, що «дар Святого Духа є Сам Дух, дарований Господом, Який вознісся, владою Отця».
Що це означало для Петрових слухачів у цьому випадку? Вчення про Святий Дух як про третю іпостась Божества проходить натяком у Старому Завіті, але чіткого визначення його там ще немає[14]. У цитаті з Іоїля, наведеній Петром, були слова «Дух Мій» (2:28,29; виділено мною), тобто Дух Божий. Коли Петро застосував вираз «Святий Дух» у віршах 33 і 38, то слухачі навряд чи подумали про Святого Духа, як про окрему іпостась Божества; в їх уявленні це, швидше, був власний Дух Божий[15]. Іншими словами, вони мали сприйняти сказане Петром у тому сенсі, що після хрещення Бог особисто увійде до їх життя. Вони не могли знати усього, що містила в собі обіцянка, але важко уявити, що б ще схвилювало їх більше. Замість того, щоб покинути їх за те, що вони розп’яли Месію, Бог буде з тими, хто покається і хреститься – та так, як Він ніколи раніше не перебував з людьми![16]
Петро поставив своїх слухачів перед вибором. Вони могли продовжувати відкидати Ісуса як Месію і відмовлятися коритися Йому. Якби вони вирішили вчинити так, то їх страшний гріх ніколи б не був прощений, і Бог відвернувся б від них[17]. З іншого боку, вони могли покаятися і навернутися до Ісуса, прийнявши водне хрещення і присвятивши Йому своє життя. Якщо вони це зроблять, то усі їх гріхи будуть прощені, і Бог знову буде з ними.
Петро призвав їх прийняти Божу благодать: «Бо вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш»[18] (2:39). «Обітниця» припускала повернення Божої прихильності і усіх пов’язаних з нею благословень. Поширення обітниці на «ваших дітей» означало її безперервний характер. Поширення обітниці на «усіх дальніх» вказувало на її універсальність. Воно була для усіх (але для того, щоб Петро сам повністю усвідомив це, знадобилося чудо[19]).
[1] У тексті не говориться: «Випробувавши безпосередню дію Духа, вони зворушилися серцем», але: «Почувши це, вони зворушилися серцем». Святий Дух діяв Словом Божим через апостольські проповіді.
[2] У суч. пер. читаємо: «вони були уражені в саме серце». Слово Боже є меч духовний (Еф. 6:17).
[3] Нам важко зрозуміти, як можна поєднати те, що Бог може передбачати щось, і вільне волевиявлення людини. Юдеїв, видно, не мучило подібне питання так, як воно мучить нас. Петро сказав, що Ісус був розп’ятий «радою і передбаченням Божим» (в. 23), але слухачі зрозуміли, що це жодним чином не звільняє їх від провини за скоєне (в. 37). (Якби це було не так, то Петро б відповів: «Вам не треба нічого робити, оскільки у вас все одно не було вибору!»)
[4] Зауважте, що Петро звернувся до «усього дому Ізраїлевого», коли сказав про «Ісуса, Якого ви розп’яли». Звичайно, можливо, що Петро при цьому вказав на тих, хто тоді жив в Єрусалимі або поблизу нього, але ймовірніше, що він говорив про «дім Ізраїлевий» у цілому, який відкинув Ісуса як Месію.
[5] Апостоли закликали саме до водного хрещення (10:47,48).
[6] Приміром, язичники, що виявили бажання стати юдейськими прозелітами, під час офіційної церемонії, окрім виконання інших вимог, мали занурюватися у воду.
[7] Мф. 3:6; Ін. 3:23.
[8] Одного разу поєднання «Ісус Христос» використав сам Ісус (Ін. 17:3); окрім того, тут ми уперше стикаємося з цим поєднанням.
[9] Ми часто говоримо, що хреститися «в ім’я Христове» означає хреститися «Його силою». «Ім’я» Христове включало Його силу, або владу (див. 4:7, де «сила» і «ім’я» використані взаємозамінно). Ім’я включало навіть більше, ніж Його силу; воно включало усе, чим Він був.
[10] Приймаючи умови, висунені Петром, вони вже «змінювали своє підданство», але слова «хто прикличе» у вірші 21 і «в ім’я» у вірші 38 серйозно говорять на користь того, що перед водним хрещенням вони словесно («вустами») підтверджували свою віру в Ісуса. Як ми побачимо при вивченні розділу 8, у ранній церкві практикувалося сповідання віри перед хрещенням.
[11] «Прикликати» – переклад складного грецького слова, яке означає «звернутися до когось».
[12] Для тих, хто приймає хрещення, важливо розуміти, що вони не «просто виконують заповідь», але беруть на себе зобов’язання усе життя йти за Ісусом!
[13] Після цього часу апостоли поклали руки на сімох, давши їм дивовижні здібності (6:6,8; 8:6).
[14] Більшу частину того, що ми знаємо про Святого Духа, ми черпаємо з Нового Завіту.
[15] Ісус говорив Своїм учням про Святого Духа, але маси не отримали достатнього пояснення того, хто такий Святий Дух.
[16] Вивчення того, як Святий Дух допомагає християнам, не може не привести в захват.
[17] Петро ясно дав зрозуміти, що його слухачі були загиблими.
[18] Бог закликає людей через проповідь Євангелія (2Сол. 2:14).
[19] Це диво було баченням полотна, що опускається з небес, у Діян. 10. А зараз Петро, ймовірно, думав, що «усі дальні» – це усі юдеї, де б вони не знаходилися. Якби йому спала думка про те, що ця фраза могла включати язичників, то він, напевно, подумав би, що Бог прикличе язичників тільки тоді, коли вони зроблять обрізання і стануть юдейськими прозелітами.
