Найгірше, що Господь може зробити людині – це полишити її. Про це знають вірні, і тому найбільше бояться позбутися підтримки Господньої: «На Тебе, Господи, я уповаю, не дай мені осоромитися повік. Правдою Твоєю врятуй мене і визволи мене, прихили до мене вухо Твоє і спаси мене… Бо Ти надія моя, Господи Боже мій, надія моя від юности моєї. В Тобі утвердився я від утроби матері моєї, від народження мого Ти мій покровитель, і Тобі хвала моя завжди… Нехай наповняться уста мої хвалою Тобі, кожен день – велич Твою. Не покинь мене в час старості, коли буде покидати мене сила моя. Не залиш мене» (Псалом 70:1-9).
Проте ці слова і сподівання на Господа в людей зовнішніх, людей світу цього часто викликають лише скепсис, адже вони цілком переконані в тому, що здатні впоратися самотужки, без жодної Божої підтримки. І мова зараз не про тих безумців, про яких йде мова в 13-му (52-му) Псалмах: «Сказав безумний у серці своїм: “Немає Бога”. Розпусні стали, огидне діють у беззаконнях. Нема тих, хто чинив би добро», – зовсім ні, про таких взагалі балакати немає сенсу. Мова йде про хвальків, які впевнені, що не потребують Божої підтримки, ну хіба що в дуже рідких випадках, про які згодом воліють чим скоріше забути, проте загалом є «непоганими», звісно, за людськими мірками, людьми.
Так от, такі хвальки цілком серйозно вважають, що можуть самотужки впоратися без Бога, що, ясна річ, є абсолютним безглуздям для тих, хто в Бога вірує. Звісно, і самовпевнені хвальки можуть вірувати в Бога, проте зовсім не покладатися на Нього. Але тоді виникає логічне запитання: а який сенс у вірі в Бога, якщо не покладатися на Нього? Проте навряд чи ви колись зможете почути відповідь на це запитання. Навіть, якщо хвальки вважатимуть себе віруючими.
Саме сподівання на Бога, і, відповідно, сподівання на власні сили і людей, розділяють людей на дві групи стосовно їх ставлення до свята Благовіщення: для першої групи людей – це запевнення, що Господь не забув людей, і саме через те прийшов у цей світ, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Для другої групи – це свято немає такого сакрального значення, і через те вони починають реально морочитися через те, якого саме числа треба відзначати це свято: 25 березня або 7 квітня, відповідно іменуючи це свято «католицьким» або «православним». Хоча багатьом цим «експертам» не відомо, що багато православних у світі відзначають свято Благовіщення теж 25 березня (ті ж самі, Греція, Болгарія, Румунія, більшість населення яких є православними).
І це якщо взяти лише дату свята, вже не кажучи про його сенс, а сенс свята Благовіщення полягає в тому, що Ангел Господній відвідав єврейську дівчину з галилейського селища Назарет (про єврейське коріння Марії, до речі, багато хто з «експертів» і не знає), і запевнив її, що вона народить Сина, Який «Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця» (Лк. 1:32,33). Тобто це царювання вже триває близько двох тисяч років, нині є і ніколи не промине, а багато людей замість того, щоб всерйоз задуматися над тим, що в дійсності означає особисто для них царювання Христове, переймаються датою святкування. Хоча, якщо заглянути в Біблію, то про дату Благовіщення в Біблії взагалі не сказано жодного слова. Певно, для євангеліста Луки куди важливішою була сама ця подія, а зовсім не день, не пора року чи пора дня, коли сталася зустріч Марії з Ангелом Гавриїлом.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Подія Благовіщення
