Не хотілося про це говорити, але складається таке враження, що в багатьох українців виходить не помічати, що в країні більше ніж рік точиться війна. Хотілося б у цьому помилятися, але сама оточуюча дійсність підтверджує цей факт. Зважаючи на це, можна стверджувати, що в Україні наразі є дві біди: війна та ігнорування багатьма її жителями цієї війни. І друга біда за наслідками не є легшою від першої… Про причини такого ігнорування годі говорити, їх може бути безліч, а от про наслідки, передусім духовні, говорити треба.
І почнемо свої роздуми із цього приводу з одного зауваження, що ігнорування війни полягає зовсім не у відмові називати речі своїми іменами, тобто війну не називати війною, адже це взагалі виходить за межі здорового глузду чи за межі людської порядності і є відвертим намаганням виправдати злочинні дії росії. У нашому розумінні, ігнорування війни – це вдавання, що цей збройний конфлікт особисто тебе чи твоїх близьких аж ніяк не стосується, що з ними чи з тобою нічого поганого не станеться, що все буде добре, все буде гаразд. І багато хто переконує і себе, і оточуючих у цьому, тим самим марно намагаючись втекти від суворої реальності.
Звісно, варто надіятись на добре, бо інакше можна поринути в депресію, але одночасно з тим не треба тішити себе марними ілюзіями, не треба вдавати, що все гаразд. Не може бути гаразд, коли буквально пів країни лежить у руїнах, а чверть населення покинула власні домівки і поневіряється ледь не всім світом. Але попри ці добре відомі факти багато українців все одно намагаються переконати і себе, і оточуючих, що все гаразд, тим самим наражаючи себе на небезпеку розчарування. І це розчарування неодмінно настане, адже не можна вічно жити в ілюзіях, рано чи пізно, сувора реальність дасть про себе знати, і тоді людям буде куди важче і гірше, ніж тим, хто прийняв для себе цю сувору реальність.
Але на прийнятті не варто зупинятися, адже людина морально просто не здатна витримати такого навантаження, тому їй задля власного фізичного і душевного блага треба звернутися за підтримкою до Бога Живого: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7). Ясна річ, таке твердження в когось може лише викликати саркастичну посмішку, проте сподівання на Бога куди розумніша річ, ніж покладання на власні непевні сили, або ж просто ігнорування факту, що з тобою чи з кимсь з твоїх близьких може статися дійсно щось погане. Тому краще «смиріться під міцною рукою Божою, щоб підніс вас свого часу» (1Пет. 5:6), – а це неодмінно станеться, якщо свого часу ми свідомо вирішімо в усьому, абсолютно в усьому покладатися на Бога Живого.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Покладатися на Бога Живого
