Церква Ісуса Христа – це Божа армія на землі. Ми усі маємо позицію і дари для виконання свого завдання.
Багато років тому Господь розбудив мою дружину і в Дусі показав їй велику армію. Була четверта година ранку, але вона відразу ж розбудила мене, щоб розповісти усе, що вона бачила у своєму видінні.
«Джоне, це була армія, в якій кожен знав свою позицію, свій чин і відповідальність. Вони марширували в досконалому порядку, і в кожній шерензі були вільні місця, на які вставали люди. Я бачила нас з тобою що ми пересуваємося у двох місцях нашого служіння. Ніхто не озирався на інших, щоб дізнатися напрям руху; усі рухалися в досконалій єдності, бо їх погляд був спрямований на Господа».
Потім вона додала ще дещо, що, власне, привернуло особливу увагу. «Ніхто не заздрив і не жадав позиції, яку займали інші. Кожен був задоволений служити на тому місці, яке Господь приготував для нього». Ви розумієте? Жодна людина в цій армії не заздрила іншій через місце. Кожен був задоволений і щасливий служити на своєму місці.
Зберігаючи це в розумі, давайте згадаємо приклад з домом: «Мудрістю влаштовується дім» (Притчі 24:3). Існує два типи мудрості, з якою ми можемо зводити. Одна з них зверху, а друга ні.
«Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю. Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини. Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська, бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе» (Як. 3:13-16).
Не має значення, що саме ми робимо і наскільки добре це виглядає, якщо це було зроблено із заздрістю або з егоїстичних амбіцій. Це означає, ми побудували з тілесним, демонічним мотивом, за який, природно, не отримаємо жодної нагороди.
Словник Вебстера дає наступне визначення слову «заздрість»: «почуття незадоволення або жадання успіху, майна і блага, наявних в іншого». Якщо ми дивимося на покликання від Бога світськими очима, тоді заздрість неминуча. Були проповідники, які заздрили покликанню Павла. Він писав: «Деякі, правда, через заздрощі і суперництво, а інші з доброї волі Христа проповідують. Одні з суперництва проповідують Христа не чисто, думаючи збільшити тягар кайданів моїх, а інші – з любови, знаючи, що я поставлений захищати благовістя» (Флп. 1:15-17).
Ці служителі не були задоволені покликанням, яке Бог помістив в їх життя, але жадали Павлового успіху. Ця заздрість підживлювалася їх егоїстичними амбіціями. Амбіція – це пристрасне, сильне бажання досягти чогось. Якщо амбіції тілесні, коли фокус зосереджений на нас самих, а не на користі інших людей, такі мотиви створюють тільки безладдя і сварки і відкривають двері для усього лихого.
Божа ж мудрість, навпаки, підживлює не егоїстичні амбіції, а прагнення до Царства. Таке будівництво відповідатиме бажанням Господа. Про таку мудрість ми читаємо:
«А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна» (Якова 3:17).
Мудрість Божа спочатку чиста. Іншими словами, вона нелукава, не має вигляду благочестя, відчуваючи усередині заздрість або егоїстичні мотиви. Її мотив – бути вірною Господові, приймати Його завдання з радістю. Її мета не в тому, щоб бути великою, але бути вірною покликанню. Вона радіє досягненням Царства, і не має значення, чи здійснюються вони через нас або через когось ще.
Божественна мудрість завжди зосереджена на добрі інших, а не на власній вигоді. Вона мирна, скромна, терпляча, некритична. Її головний мотив у тому, щоб бачити, що інші живуть благочестиво і виконують свою долю. Є люди, які люблять служіння, але ледве терплять людей, є і такі, хто любить людей, а на служіння дивиться як на інструмент, щоб послужити їм. Останні мотивовані божественною мудрістю.
Інша грань небесної мудрості проявляється в підпорядкуванні. Коли ми задоволені своїм покликанням, ми будемо слухняні Божому керівництву і владі. Ми бачитимемо усю картину будівництва Божої будівлі, в якій є тільки один Архітектор, Дизайнер і Головний Будівельник. Він делегує Свою владу і здібності різним людям у Своїй Церкві. На Суді будуть щедро винагородженні ті, хто залишався в послуху поставленої над ними влади. Помічники пасторів, що розділяють церкву; дружини, що противляться владі чоловіка в домі, для того щоб рости у власному служінні; працівники, що будують свою власну справу в той час, як отримують оплату від свого працедавця, і т. ін. – усі вони зазнають колосальний ущерб на Суді, незважаючи на великі результати, яких вони, можливо, досягнуть, перебуваючи в бунті.
Не дозволяйте результатам вводити вас в оману. Можна одночасно мати великі результати і бути в бунті проти Божої влади. Подумайте про Мойсея. Господь сказав йому наказати скелі, щоб з неї надприродно потекла вода. Він не послухався і замість цього в гніві ударив по скелі. Вода потекла удосталь, достатній для того, щоб три мільйони людей у пустелі були напоєні. Можливо, напившись, вони казали один одному: «О це так, Бог насправді чує Мойсея. Яка сила!»
Проте після того, як усі напилися, Бог відкликав Мойсея убік і сказав, що той не увійде до землі обітованої через свій непослух. Мойсей мав по-справжньому дивовижний результат. Але показником успіху є не результати, а послух. Божественна мудрість бере свій початок у страху Господньому, який ставить Бога вище за щось або когось. Ті, хто має страх Божий, повністю підпорядковані Його владі.
Давайте повернемося до видіння моєї дружини. Того ранку вона сказала мені: «Джоне, у всіх воїнів були абсолютно однакові обличчя». Іншими словами, це була безлика армія, що говорить про те, що в Бога немає місця для суперзірок. Це розуміння убереже нас від бажання зайняти чиєсь місце в церкві або від бунту проти влади, щоб отримати вищу позицію. Наше просування прийде зверху тільки в тому випадку, якщо ми залишаємося в церкві.
Різні рівні
У Євангеліях ми зустрічаємо дві схожі притчі, у кожній з них відображені різні істини, що стосуються Суду. Це притчі про таланти і мини. Перша – притча про таланти – робить наголос на тому, що не усім вірним даний один рівень покликання і дарів. Ісус каже:
«Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє: одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав» (Мф. 25:14,15).
Хазяїн, що від’їжджає в далеку країну, це Ісус, а слуги представляють нас. Талант – це грошова одиниця, проте в притчі талант є чимось іншим.
Один з варіантів, в який особисто я вірю, це рівень нашого покликання і дарів. Певним людям даний рівень служіння, який стосується цілих народів, другим – на рівні міст, третім – на рівні домашніх груп у церкві. Прикладом також можуть слугувати автори, які за допомогою своїх книг досягли мільйонів людей, тоді як інші – тисяч, а інші – сотень. Ще один приклад, коли одна людина, яка має дар управління, може привести служіння до рівня мегацеркви, тоді як друга справляється тільки з церквою середніх або маленьких розмірів. Є люди, що займаються бізнесом, чиї підприємницькі здібності дозволяють їм піднімати своє підприємство до такого рівня, що вони привертають сотні тисяч у Царство Боже. Другі жертвують мільйони, треті мають талант розвивати декілька компаній, що приносять мільйони і мільярди на справу Царства.
Повернемося до притчі. Зверніть увагу на два важливі моменти в цій притчі. Кожному слузі було щось довірене. Це свідчить про те, що в церкві немає жодної людини, яка не має покликання в житті і дарів для його виконання. По-друге, кожному слузі був довірений різний рівень відповідальності за здібностями кожного з них. Проте ми повинні пам’ятати, що наші здібності від Бога. Ми не маємо нічого цінного, що не було б дано нам, бо Писання каже: «Бо хто тебе відрізняє? Що ти маєш, чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, ніби не одержав?» (1Кор. 4:7).
У цій притчі людина, яка отримала рівень п’яти покликань і дарів, подвоїла свої зусилля. Людина, яка отримала два таланти, зробила те ж саме. Попри те, що Бог дає нам дари, щоб досягти бажаних Йому результатів, ми повинні підключитися до роботи.
Проте слуга з рівнем одного покликання і дарів, швидше за все, відчував, що вони зовсім незначні. Він вважав свого хазяїна несправедливою, нелогічною і жорсткою людиною. Він міг би подумати: «Чому мені довірили менше за інших? Чому іншим довірено чинити вплив на міському або навіть національному рівні? Чому можливість проповідувати, співати або писати дана ним, а не мені? Чому моя компанія не розвивається настільки, щоб я міг жертвувати, як жертвують інші». І друге. Він заховав свій талант і не виконав свого покликання, використавши свій дар або для себе особисто, або у сферах, що не приносять Царству жодної користі.
Через довгий час пан повернувся, щоб отримати звіт від своїх слуг. Двоє з них, що подвоїли довірені ним таланти, були нагороджені словами: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25:21). Той, хто отримав рівень п’яти, був відмічений не більше, ніж той, хто отримав два, бо обидва були вірними і старанними. Це підтверджує думку, що Бог вимагає від нас тільки бути вірними в тому, що Він довірив нам.
Слуга з одним талантом був суворо відчитаний, і пан наказав відняти те, що було дано йому, і віддати іншому. Він зазнав великий ущерб, тоді як вірні слуги отримали більше.
Слухаючи цю історію, я згадую 1992 рік, коли Бог дав мені веління писати. Я майже розсміявся, не повіривши тому, що почув у своєму серці під час молитви. Я ненавидів англійську! Якби мені хтось сказав, що я писатиму книги, я б просто посміявся йому в обличчя.
Проте через десять місяців впродовж двох тижнів одна за другою до мене підійшли дві жінки з однаковим пророчим посланням: «Джоне, якщо ти не напишеш те, що Бог дає тобі написати, Він віддасть це послання іншому, а ти будеш засуджений за це». Я в трепеті зробив крок віри, а решта вже інша історія. Якби я не був слухняний, хтось інший написав би ці книги, я ж втратив би довірений мені талант.
