Примноження

Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Ін. 4:36,37

Хто ж насаджує і поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею. 1Кор. 3:8

Той, хто служить у Царстві вірно, займаючись зведенням Божої будівлі, отримає прекрасну вічну нагороду. Кожен з нас буде нагороджений індивідуально, відповідно до нашої праці. Кожному з нас дана своя відповідальність, але різні покликання роблять один результат: вплив вічності на життя людей.

Багато хто гадає, що в перших рядах на небесах для отримання найвищих нагород стоятимуть тільки служителі, що вплинули на тисячі людських життів. Але істина не така. Бог судить не за стандартами людськими, а відповідно до праведних справ послуху. Якби це було не так, то досягнення стали б фокусом усього служіння. Раніше ми бачили, що Бог судить і нагороджує відповідно до того, що ми покликані були зробити.

Сила через благодать

У 56 році після Різдва Христового, приблизно за десять років до закінчення свого терену, Павло написав, що він є «найменшим з апостолів» (див. 1Кор. 15:9). Для людей, які вивчають історію Церкви, ці слова можуть здатися дивними. Павло вплинув на весь відомий у той час світ і зробив значно більше за своїх сучасників. Немає жодних сумнівів у тому, що він був найбільшим з апостолів. Як же він міг заявляти зворотне? Можливо, він перебільшував? Це неможливо, при написанні Священного Писання неможливо брехати. Дух Святий міг допустити такі рядки тільки за однієї умови – Павло дійсно так вважав.

Відповідь ми знаходимо в наступних словах з його листа: «Але благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1Кор. 15:10).

Цікаво, що Павло визнає свої досягнення більшими, ніж досягнення інших апостолів, вважаючи себе при цьому найменшим. Розгадка такого парадоксу міститься в його словах «благодаттю Божою я є те, що є». Павло умів відділяти себе від усього, що Бог зробив через нього. Він повністю усвідомлював, що сам нічого не може додати до Божого покликання або зробити справу, що перевершує здібності, дані йому, що можна підсумовувати одним словом «благодать». Коли йдеться про покликання вірних, це застосовано до всіх.

Дозвольте мені прокоментувати це на особистому досвіді в служінні. Написані мною книги перекладені більш ніж дев’яносто мовами світу. Наклади обчислюються багатьма мільйонами, а кількість свідчень про те, як змінилося життя людей через ці книги, незліченна.

До мене часто підходять і запитують секрет успіху в написанні книг. При думці про те, яким я був учнем на уроках англійської і яким був письменником до того, як благодать Божа проявилася в моєму житті, мені стає смішно. Щоб написати дві сторінки англійською мовою, мені було потрібно декілька годин. Тепер, коли я пишу, слова просто течуть з мене. Більше ніж хтось інший, я усвідомлюю, Хто насправді пише ці книги. Насправді я перший, хто читає їх.

Одного разу мене запросили для інтерв’ю на відому телепередачу, в якій йшла мова на тему послання моїх книг. Під час нашої бесіди ведучий переклав фокус розмови на мене і мої досягнення, замість того щоб говорити про послання в моїх книгах. Мені стало дуже незатишно, і я внутрішньо став шукати допомоги Духа Святого, щоб знову перемістити фокус розмови.

Через декілька секунд виникла пауза, яка стала ідеальною можливістю, щоб вставити коментар, який дав мені Дух Святий. Я процитував слова Соломона: «Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, – і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його. Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, – і Бог воззове минуле» (Еккл. 3:14,15).

Потім я сказав: «Є невимовне число пасторів і служителів, які виконують те, до чого їх призвав Бог. Деякі з них керують церквами в триста людей у сільській місцевості. Хтось служить обділеним у країнах, що розвиваються, вони віддали своє життя на місіонерській ниві. Хтось працює в містах, щодня допомагаючи людям, які вважаються нікчемними для суспільства. Інші вірно служать Богові на своїх робочих місцях. І цей список нескінченний. Швидше за все, у цій програмі не покажуть нікого з цих служителів, але більшість з них стоятимуть у перших рядах на небесах, бо були слухняні в тому, до чого були покликані, і здійснювали свою справу з щирими мотивами».

Я продовжив свою мову: «Що ж до мене, Бог призвав мене робити конкретну справу для Нього, через яку Він зміг би доторкнутися до життя багатьох людей. Саме тому ви запросили мене на програму. Проте я не можу нічого додати до того, що Він призвав мене робити. Власними силами я не можу нічого ні розширити, ні просунути вперед. Єдине, що мені під силу, це усе зіпсувати, що я дуже боюся зробити!»

Атмосфера в студії вмить змінилася. Ведучий програми, що має служіння міжнародного значення, раптом усвідомив, щойно мною вимовлене, і до кінця інтерв’ю був зосереджений на темі служіння людям.

Це істинно відносно кожного. Якщо ви покликані бути дружиною, матір’ю, служити в дитячому садку своєї помісної церкви і ви вірно виконуєте своє покликання до кінця, то будете щедро нагороджені за свій послух. Якщо ви були покликані в тюремне служіння своєї церкви, чинити вплив на людей у світі бізнесу або щедро жертвувати на роботу служіння і вірно робите це від щирого серця як для Господа, то отримаєте таку ж нагороду, як і євангеліст, що завоював тисячі людей для Ісуса.

Можна продовжувати нескінченно. Особисто я вірю, що в перших рядах на небесах ми побачимо матерів, бізнесменів і робітників, які отримають найбільші нагороди від Господа, набагато більше, ніж чекаємо.

Попередній запис

Повна нагорода

Перш ніж ми перейдемо до наступного розділу, скажемо завершальне слово. Багато людей так і не почали зводити Божу будівлю, другі ... Читати далі

Наступний запис

Божа армія на землі

Церква Ісуса Христа – це Божа армія на землі. Ми усі маємо позицію і дари для виконання свого завдання. Багато ... Читати далі