В одну з відпусток я відвідав свою маму, яка живе від мене за тисячу з гаком кілометрів. Ми сиділи і згадували про події далекого минулого, як це часто буває в бесідах матері і сина. І звичайно ж, з полиці шафи була спущена велика коробка зі старими фотографіями. Ця безладна купа паперових прямокутників, що розсипалася по столу, зберігала в собі всі віхи мого шляху від народження до юності: світлини в костюмах ковбоя та індіанця, роль кролика в спектаклі в першому класі, мої дитячі домашні улюбленці, нескінченні репетиції за піаніно, випускний у початковій школі, потім – у старшій школі, і, нарешті, – у коледжі.
Серед цієї купи я знайшов фотографію якогось малюка; на обороті було написане моє ім’я. У самому портреті не було нічого незвичайного. На вигляд я був як будь-яке немовля: пухлощокий, наполовину лисий, з диким, розсіяним поглядом. Але фото чомусь було зім’яте і пошарпане, неначе воно побувало в зубах в одного з тих собак з мого дитинства. Я запитав у мами, чому вона зберегла такий покалічений знімок, якщо в неї було стільки інших у нормальному стані.
Ви повинні дещо дізнатися про мою сім’ю. Коли мені було десять місяців, мій батько захворів на спінальни1 поліомієліт поперекового відділу і через три місяці помер – відразу ж після мого першого дня народження. У свої 24 роки він виявився повністю паралізованим, і його м’язи настільки ослабіли, що йому довелося жити усередині великого сталевого циліндра, що виконував функції легенів. Мого батька відвідували зовсім небагато. У 1950 році навколо поліомієліту була така ж істерія, як сьогодні – навколо СНІДУ. Єдиним вірним відвідувачем була моя мама, яка сідала у визначеному місці, щоб батько міг бачити її в люстерку, прикрученому до стінки його залізної «легені».
Мама пояснила, що зберегла цю фотографію, як пам’ять, бо під час хвороби мого батька вона була прикріплена до циліндра, в якому він лежав. Батько попросив, щоб мама принесла йому свою фотографію, а також – двох його синів, і мамі довелося затискати ці знімки між якимись металевими деталями. Цим і пояснюється такий плачевний стан моєї дитячої фотографії.
(Продовження див. 29 жовтня)
З книги «Розчарування в Богові»
