(Продовження від 26 жовтня)
Чомусь, молячись, я почав говорити про Притчу про милосердного самарянина. Від нас у біблійному коледжі очікувалося, що ми відчуватимемо таку ж стурбованість станом студентів університету, як той самарянин – станом скривавленого юдея, що лежав у канаві. Але, як я сказав, нічого подібно я не відчував. Мені ці студенти були абсолютно байдужі.
І тоді щось сталося. На середині своєї молитви я побачив цю історію в новому світлі. Перед моїми очима з’явилася сцена, про яку я казав: самарянин древніх часів у хітоні і тюрбані схилився над брудною, залитою кров’ю фігурою в канаві. Раптом, на внутрішньому екрані мого мозку ці два образи змінилися. Милосердний самарянин набув обличчя Ісуса, а юдей, ця гідна жалості жертва придорожніх грабіжників, – особа когось іншого. Я із здриганням упізнав у цій особі себе.
Через мить я побачив, як Ісус простягнув руку з вологою ганчіркою, щоб омити мої рани і зупинити кровотечу. Коли Він нахилився, я, поранена жертва пограбування, розплющив очі і скривив губи. Потім я побачив, немов в уповільненому повторі, як я плюю прямо Ісусові в обличчя. І я бачив усе це – я, що не вірив у видіння, біблійні притчі, і навіть в Ісуса. Я був приголомшений. Різко припинивши молитися, я підвівся на ноги і вийшов з кімнати.
Увесь той вечір я роздумував про те, що сталося. Це було не зовсім видіння. Швидше, я просто фантазував, трохи змінивши моральний акцент притчі. Та все ж, я не міг позбутися від цієї картини. Що це означало? І чи варто було цьому вірити? Я не був упевнений, але розумів, що моя самовпевненість розлетілася на друзки. У цьому коледжі я завжди знаходив захист у своєму агностицизмі. Але тепер – ні. Я немов по-новому поглянув на самого себе з боку. Мабуть, з усім своїм самовпевненим, глузливим скептицизмом я був найбільш нужденним з усіх людей на землі.
Того вечора я написав своїй нареченій короткий лист, в якому обережно сказав: «Я хочу почекати пару днів, перш ніж поговорити про це, але, цілком можливо, у мене щойно уперше в житті було справжнє релігійне переживання».
З книги «Розчарування в Богові»
