Я читав лекцію про письменницьку майстерність, коли хтось, як грім серед ясного неба, поставив дійсно несподіване питання: «Ви написали три книги про біль. Двома словами: чому ви навчилися?»
Інстинктивно я відповів простою формулою: «Біль – це благо. Біль – це зло. Біль може бути творчим». Пізніше, коли був час поміркувати, я дійшов висновку, що ця тріада ідей узагальнює не лише те, що я дізнався про біль, але і майже всі аспекти життя.
Отже, біль – це благо. Працюючи з лікарем Полом Брендом, фахівцем з прокази, я дізнався, якщо повністю усунути ідеально вивірені больові сигнали в тілі, то люди руйнуватимуть самі себе. Власне, у цьому і полягає проблема прокази.
Та все ж, біль – це зло або «падіння». Працюючи в хосписі, моя дружина щодня спостерігала за руйнівною дією болю, в якого вже не було якогось корисного призначення. Для вмираючих пацієнтів больові сигнали були чимось схожі на знущання космічного садиста.
Але, незважаючи на це, біль може бути творчим. Ті, хто стоїть біля порогу смерті, прокажені, а також люди на кшталт Джоні Еріксон Тада, для яких страждання стало частиною їх життя, продемонстрували мені, що навіть з найгіршого, що підкидає нам доля, може вийти хороше.
Я сприймаю цю тріаду переконань як лінзу, через яку можна розглядати життя. Втім, я все більше переконуюся, що для більшості сучасників ідея творення здається такою ж старомодною, як і саме слово. Ми взагалі ухиляємося в крайності – або добрості, або падіння.
Залишки марксистів, борці за чистоту довкілля, прибічники християнської науки, ліберальні демократи та адепти богослов’я процвітання звеличують добрість творіння. У той же час неоконсерватори, кальвіністи, феміністки, миротворці ООН, борці за права людини і редактори газет щодня нагадують нам про жорстоку реальність пропащого стану людства.
Замість того, щоб розміститися в якійсь одній точці цього спектру, я намагаюся охопити його цілком, розглядаючи світ через третю лінзу – творення. На мій погляд, Римлян 8 більше, ніж будь-який інший з біблійних фрагментів, дає реалістичну надію. Він затверджує одночасно і добрість, і пропащий стан творіння. Та все ж голосніше за всіх звучить твердження, що «усе», що зустрічається нам на шляху (а для Павла це означало всілякі знегоди), може мати ефект, що творить, оскільки, кінець кінцем, усе допомагає на добре.
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 11 вересня 1995 року
