Під час поїздки в Пекін у 2004 році я узяв інтерв’ю в чотирьох представників китайського руху домашніх церков. Найбільше враження на мене справив брат Ші – життєрадісний, енергійний сорокачотирирічний християнин, зовсім несхожий на типового сільського вірного. І дійсно, будучи ще підлітком, він очолював Спілку комуністичної молоді своєї провінції, а пізніше служив у Червоній Гвардії. Щодня дорогою в штаб-квартиру партії Ші проходив повз заповнену людьми церкву Святої Трійці.
Одного разу він вирішив зайти туди і був сильно спантеличений яскравими свідоцтвами вірних. Купивши Біблію, Ші прочитав її від корки до корки. Через декілька місяців він оголосив своєму партійному начальникові про те, що став християнином. Той накричав на нього, популярно пояснивши, що Ші позбавив себе усіх шансів досягти успіху в житті і поховав своє блискуче майбутнє. Коли Ші вийшов з кабінету, начальник зателефонував батькові хлопця, щоб повідомити про зраду його сина.
Батько зустрів Ші на порозі з прокляттями. «Як ти міг так вчинити з нами! – обурювався він. – Я боровся з християнином Чан Кайши і бився з християнами в Кореї, а тепер Ісус з’явився в моєму власному домі!» Виштовхавши Ші на вулицю, батько викинув услід усі його речі. Декілька днів хлопець ночував у конторі свого друга. Зустрічаючи свого батька на вулиці, він намагався заговорити, але той завжди відвертався.
Через десять років, після дивовижного зцілення свого онука, батько Ші почав, нарешті, лагідніти, і сьогодні він теж християнин.
Брат Ші вимушений постійно подорожувати, і нерідко лише дивом уникає рук поліції. «Завдяки допомозі церков, які приховують мене, я ще жодного разу не був заарештований, – сказав він. – Одного разу мені вдалося сховатися лише за три хвилини до того, як нагрянула поліція». Завдяки своїм лідерським якостям, Ші сьогодні координує церкви своєї провінції загальною чисельністю в 260 000 людей. Зі своєю дружиною (теж відомим церковним лідером) він бачиться тільки раз на рік.
Перед поїздкою в Китай я зустрівся з одним місіонером, якому довелося покинути цю країну в 1950-х роках. «Нам було так шкода церкву, яка там залишилася! – згадував він. – У них не було нікого, хто міг би учити їх, ні друкарських видань, ні біблійних шкіл, нікому було займатися лікарнями і дитячими будинками. Буквально нічого, окрім Святого Духа». І Святий Дух, як видно, непогано впорався.
З книги «Знаходячи Бога в несподіваних місцях»
