Більшість з нас живе за шкалою цінностей, відмінною від Божої. Найвищою цінністю ми вважаємо життя (і, як наслідок, найтяжчий злочин – це вбивство), проте Бог явно дотримується іншої точки зору. Він, безумовно, цінує людське життя – цінує настільки, що оголосив його «святим» у тому сенсі, що відібрати його має право тільки Він, але не людина. Бог, не коливаючись, скористався цим правом у Ноєві дні, а за часів Старого Заповіту Він неодноразово позбавляв людей життя, щоб зупинити поширення зла.
Аналогічним чином, багато фрагментів Біблії показують, що деякі речі для Бога жахливіші, ніж страждання Божих дітей. Бог навіть Себе Самого не захистив від страждань: подумайте, який жахливий біль Він пережив, ставши людиною і померши на хресті. Невже все це свідчить про те, що Богові бракує співчуття? Або ж це, все-таки, показує, що деякі речі для Бога важливіші, ніж життя без страждань, навіть для Його найвірніших послідовників?
Біблія незмінно видозмінює питання, які ми піднімаємо про проблему болю. Вона рідко або неоднозначно відповідає на питання з оглядкою назад «чому»? Замість цього Біблія піднімає спрямоване в майбутнє питання: «Яка кінцева мета?» Ми поміщені на землю не для того, щоб задовольняти свої бажання і прагнути до доброго життя, свободи і щастя. Ми тут для того, щоб змінитися, стати більш схожими на Бога, щоб підготуватися до життя з Ним. І в цьому процесі найбільш незбагненним чином можуть бути задіяні всі аспекти творіння: радість іноді виникає на тлі болю, зло може перетворитися на добро, а страждання здатне зробити щось цінне.
Чи промовляє до нас Бог через наші страждання? Було б небезпечно, і навіть – не згідно Писання, зводити себе пошуками Божого послання в кожному окремо взятому імпульсі болю чи конкретному випадку страждань. Воно може полягати просто в тому, що ми, як і всі, живемо у світі за певними законами. Проте, з позиції більшої перспективи, що охоплює всю історію, – так, Бог промовляє до нас через страждання або, можливо, – незважаючи на страждання. Вигадана Богом симфонія включає мінорні акорди, дисонанси і стомливі фугові пасажі, проте ті з нас, хто йтиме за диригентом з перших помахів його палички, одного разу з оновленими силами зрадіють у пісні.
З книги «Де Бог, коли я страждаю?»
