Ми можемо – деякі так і роблять – думати, що вся мета нашого життя полягає в досягненні комфорту. Греби під себе, зведи собі хороший будинок, смачно їси, пий собі на втіху, займайся сексом, – словом, досягай успіху. Що ще потрібне? Проте присутність страждань страшенно ускладнює такий спосіб життя, якщо тільки ми не вирішуємо надіти собі на очі шори.
Важко повірити, що цей світ існує тільки для того, щоб я міг розважатися на вечірках, тоді як третина його населення щовечора лягає спати голодною. Важко повірити в те, що мета життя – добре себе почувати, коли я бачу підлітків, збитих на смерть на шосе. Якщо я спробую сховатися в гедонізмі, страждання і смерть все одно ховаються поблизу, не даючи мені спокою і нагадуючи про те, наскільки порожнім було б життя, якби цей світ і був усім, що я колись зможу пізнати.
Страждання, що іноді шепочуть, а іноді кричать, – це «відгомін трансцендентної», що нагадує про те, що щось не гаразд із станом усього людства. Щось не так з життям, в якому є місце війнам, насильству і людським трагедіям. Той, хто хоче бути задоволеним цим світом і вірити в те, що єдина мета життя – це насолоди, напевно, ходить із затичками у вухах, бо мегафон страждань важко не почути.
Звичайно ж, я можу звинуватити в усьому Бога, що допустив подібні біди. І в той же час, страждання може привернути мене до Нього. Я можу повірити Божому обіцянню, що наш світ – це ще не все, і скористатися шансом опинитися в досконалому місці, яке Бог готує для тих, хто йде за Ним по цій сповненій болем землі.
Бути творінням нелегко. Ми думаємо, що досить сильні, щоб управляти своїм світом без таких неприємностей, як біль і страждання, що нагадують нам про нашу залежність. Ми вважаємо себе досить мудрим, щоб самим приймати рішення відносно моральності і жити правильно без мегафону страждань, кричущого нам у вухо. Але ми помиляємося, що і підтверджує історія про Едемський сад. Чоловік і жінка, перебуваючи у світі без страждань, обрали спротив Богові.
Так само і в нас, що прийшли після Адама і Єви, є вибір. Ми можемо довіритися Богові або ж звинувачувати за стан цього світу Його, а не самих себе.
З книги «Де Бог, коли я страждаю?»
