Я ніколи не розумів пророків, якщо взагалі утрудняв себе читанням їх книг. Вони мені здавалися вкритими мохом стариганами, що гнівно погрожують пальцем, які, подібно до Іллі, закликали суд на язичників. Але, на свій подив, я виявив, що писання древніх пророків насправді звучать «сучасніше» за будь-яку іншу частину Біблії. Вони зачіпають ті ж теми, які хмарою нависли над нашим століттям: мовчання Боже, видимий тріумф зла, безпросвітне страждання у світі. По суті, пророки ставили сучасні питання – про несправедливість, мовчання і прихованість Божу.
Більш пристрасно, ніж хтось інший в історії людства, пророки Ізраїлю давали волю почуттю розчарування в Богові. «Чому процвітають безбожні народи? – запитували вони. – Чому у світі стільки убогості і розпусти? Чому так мало чудес? Де Ти, Боже? Чому Ти завжди забуваєш нас? Чому Ти покинув нас так надовго? Покажися, поруш мовчання. Заради Бога, у буквальному розумінні, ДІЙ ЖЕ!»
Звучав також ввічливий голос Ісаї – аристократа і царського радника, який за своїм стилем був настільки ж далекий від Іллі, як Вінстон Черчілль – від Ганді. «Справді Ти Бог таємничий», – сказав Ісая.
Єремія голосно протестував проти помилкового «богослов’я успіху». У його дні пророків кидали в темниці і колодязі та навіть перепилювали навпіл. Єремія порівнював Бога із слабаком: «Ти, мов людина остовпіла, немов той силач, що не може спасти».
Подібно до всіх ізраїльтян, пророки були виховані на історіях про перемоги. Вони ще дітьми дізналися про те, як Бог звільнив народ з рабства, зійшов, щоб жити серед них, і привів їх в Обітовану Землю. Але тепер, у видіннях про майбутнє, вони в подробицях уповільненого повтору бачили втрату всіх минулих славних досягнень. Пророк Єзекіїль спостерігав за тим, як Божа слава, піднявшись, осяяла Храм лише на мить, і тут же зникла, що було разючим контрастом з незабутньою сценою часів Соломонового правління.
З тим, що Єзекіїль побачив у видінні, Єремія зіткнувся в гіркій реальності. Вавилонські солдати увійшли до Храму, розграбували його, а потім спалили дотла. Єремія тинявся пустинними вулицями Єрусалиму в стані шоку, спотикаючись об уламки стін, подібно до людини, що пережила бомбардування Хіросіми.
З книги «Розчарування в Богові»
