У пошуку прикладів Божої відсутності нам досить просто заглянути в Біблію. «Від нас заховав Ти обличчя Своє», – казав Ісая. «Нащо будеш Ти в Краї, як той чужаниця, й як той подорожній, що намета лише на ночліг розтягає?» – запитував Єремія. Будь-які взаємини мають на увазі як час близькості, так і час віддалення, і у взаєминах з Богом, якими б вони не були близькими, цей маятник також розгойдується з одного боку в другий.
Я відчув себе покинутим саме в той момент, коли, залишивши позаду дитячу віру, духовно просувався вперед до точки, де, як я думав, міг допомагати іншим. І раптом опустилася пітьма. Впродовж цілого року мої молитви, здавалося, йшли в нікуди. У мене не було упевненості, що Бог слухає. Мене ніхто не готував до «служіння відсутності», так що я став звертатися за розрадою до поетів на кшталт Джорджа Герберта, який був щирий відносно своїх періодів духовної занедбаності.
Мої молитви, здавалося, згинули, а гімни – померли в безбережній тиші. Коли жодні «методики» і духовні дисципліни не дали результату, я від відчаю купив часослов, що використовуються в літургії ортодоксальної англіканської церкви. Впродовж того року я просто читав молитви і фрагменти з Біблії, звертаючи їх до Бога як свої молитви. «У мене немає власних слів, – казав я Богові. – Напевно, у мене немає віри. Будь ласка, прийми ці молитви інших людей, бо зараз я не можу запропонувати нічого іншого. Прийми їх слова, як мої».
Сьогодні, озираючись назад, я вважаю той період Божої «відсутності» важливим часом зростання, бо в певному розумінні я прагнув до Бога більш ревно, ніж будь-коли раніше. І я вийшов з цього періоду з оновленою вірою і вдячністю Богові за Його присутність, розуміючи, що це – дар, а не норма.
З книги «У пошуках невидимого Бога»
