4 листопада 2008 року, перед самим закриттям виборчих пунктів на Сході, я якраз сідав у літак, що вилітає в Мемфіс. Приземлившись, я дізнався, що Сполучені Штати уперше обрали своїм Президентом афроамериканця.
Наступного дня я вирушив на екскурсію в Музей громадянських прав, зведений навколо готелю, в якому був убитий Мартін Лютер Кінг. Упродовж декількох годин я розглядав експозиції, що демонструють сцени, добре знайомі мені із самого дитинства. Мужні студенти коледжу в Грінсборо, штат Північна Кароліна, які на знак протесту сіли за стійку в буфеті для білих, за що якісь покидьки загасили об їх голови сигарети, видавили їм в обличчя гірчицю і кетчуп, а потім скинули їх із стільців і побили ногами в той час, як білошкірі поліцейські із сміхом спостерігали за всім цим. Автобус «Маршрут свободи», спалений в Алабамі; непоховані трупи в Міссісіпі. Озираючись назад, здається неймовірним, що подібна дикість була спрямована проти людей, що домагаються основних складових людської гідності: права голосу, можливості їсти в ресторанах, зупинятися в готелях і вчитися в коледжах.
Зовні музею із сталі викарбувані слова з останньої промови Кінга «Я побував на вершині гори» – ті самі слова, які в один сонячний день застрягли в моєму горлі через лічені години після обрання Барака Обами: «Може, я і не буду там з вами, але я хочу, щоб ви знали: ми, як нація, увійдемо до Обітованої Землі». Наступного дня Кінг помер, лежачи в калюжі крові на тому самому місці, де стояв я.
Я в жодному разі не применшую важливості серйозних політичних розбіжностей між Обамою і багатьма християнами, але чи можемо ми, принаймні, скористатися цим моментом для роздумів і… так! – покаяння за свою співучасть у гріху расизму, що був клеймом цієї країни із самого моменту її створення? Південним баптистам було потрібно 150 років для того, щоб вибачитися за підтримку работоргівлі, і тільки в 2008 році Університет Боба Джонса визнав, що був неправий, не приймаючи до 1971 року чорношкірих абітурієнтів. Слова їх покаяння: «Ми не виявляли Господа, як слід, і не виконували заповідь любити інших, як самих себе», – стосуються також і нас, бо багато християн рішуче опиралися руху за громадянські права. Чи можемо ми тепер відгукнутися на заклик лідера до расового зцілення і примирення?
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», березень 2009 року
