Скрізь і завжди

Загалом про надію на Бога треба говорити повсякчасно. Адже як світ дізнається про неї? Та і ми, вірні, можемо час від часу забувати про надію на того Єдиного, Кого треба покладати в основу свого життя. Адже недаремно апостол Іоанн Богослов свого часу попереджав: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:15-17). Так, світ манить, часом він буває дуже привабливими, але за цією привабливістю ховається багато пасток, які відвертають нас від Бога, усипляють нашу пильність, примушують забути, дітьми Кого саме ми є. І на Кого треба покладати всі свої сподівання: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7).

Але що приховувати, ми самі, вірні, часто намагаємось втекти від опіки Божої, коли пробуємо щось досягнути власними силами, тим самим забуваючи, що без Христа-Спасителя ми не здатні зробити «нічого» (Ін. 15:5) доброго. І як же з вірних потішається світ, коли дізнається, що вірні нічого не здатні зробити без «свого Бога»! Що ж, нехай тішаться, це їх право, але краще спочатку хай спробують зробити щось самотужки, звісно, добре, а не погане… щоб у підсумку, можливо, не відразу, а з часом, переконатися в слушності біблійних слів і сподівань вірних. Але це лише мрії вірних про те, що всі люди «спасуться і колись досягнуть пізнання істини» (див. 1Тим. 2:4). Втім, не тільки наївних вірних, але і Господа Бога.

Так, Бог у певній мірі мрійник. Він дійсно хоче добра всім людям, от тільки люди не хочуть цього. Точніше, вони хочуть добра для себе, але найчастіше в такому вигляді, що це в підсумку приносить їм лише нещастя… Певно, вам самим не раз доводилося стикатися з подібним у житті: як у житті оточуючих, так і в особистому. І тут нічого не вдієш, загалом життєвий досвід дається дорого, і досвідчене переконання слушності біблійних принципів не є виключенням у цьому правилі.

Отже, про надію на Бога треба говорити скрізь і завжди: і оточуючим, і в першу чергу самим собі. Але навряд чи світ прислухається до наших слів (не треба тішити себе зайвими ілюзіями, щоб з часом остаточно не розчаруватися у світі), проте, принаймні, ми будемо чистими, як казав апостол Павло, «від крови усіх» (Діян. 20:26), а головне пам’ятатимемо з Ким передусім треба радитися у всіх своїх починаннях, щоб не зазнати чергового розчарування. А щодо світу… то світ нехай далі тішить себе своєю начебто «незалежністю» від Бога, хай і далі живе в полоні власних ілюзій, якщо це настільки зручно йому, що він готовий обміняти істину на хибний самообман своєї значущості та самостійності. Нам же, вірним, зі свого боку залишається лише пам’ятати, що «всякий, народжений від Бога, перемагає світ; і ця перемога, що перемогла світ, – віра наша» (1Ін. 5:4).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСкрізь і завжди


Ваш коментар:

Попередній запис

Час і надія на Бога

Загалом і по нинішній день в Україні є ще чимало людей, які ностальгують за срср. Особливо за брежнєвськими часами, часами ... Читати далі

Наступний запис

В очікуванні чудес

Багато людей сподівається на диво: у власному житті, у житті близьких, у країні, у цілому світі. Не можна в цьому ... Читати далі