Прагматичні вірні

Багато людей вважає віруючих людей недолугими наївними простаками. Не сперечатимемося з тим, що серед кола вірних трапляються і такі люди, проте вони такі за своєю вдачею, а зовсім не через те, що вірують у Бога. Хоча, згідно Біблії, це є швидше плюс, ніж мінус: «У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному? Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:1-3). Звісно, у ці Христові слова можна вкладати різноманітний сенс, проте ми, у свою чергу, воліємо сприймати ці слова буквально. Але мова зараз не про це, бо не хочемо зайвий раз обговорювати всі ті помилки і стереотипи, яких тримаються стосовно вірних люди світу цього, а хотілося сьогодні поговорити про… не повірите, про прагматизм вірних.

Саме так, віруючі люди у своїй масі дуже прагматичні люди: вони знають про обмеженість своїх власних сил та ресурсів і тому покладають свої надії на Господа Бога. І це не дивно, адже згідно Христових слів, ми, тобто всі люди, а не тільки вірні, не здатні без Нього до «нічого» доброго (див. Ін. 15:5). І якби ж це стосувалося тільки справ милосердя, це загалом має відношення до всього нашого життя: адже часто те, що ми вважали для нас безумовним благом (ті самі гроші) стає для нас причиною невимовних страждань (через ті самі гроші). І тільки Бог може наперед для кожного з нас визначити, що є персонально для нас благом, а що ні. І в жодному випадку не можна стверджувати, що ця житейська істина відома лише обраному колу вірних, про це так чи інакше здогадуються усі, от лише вірні роблять з неї правильні висновки. Або ж люди, які в підсумку стають вірними.

Ну, а решта люду плекає свої надії не на Бога Живого, а на будь що, тим самим намагаючись уникнути контакту з Ним, так би мовити, сховатися від Нього. Сховатися, як це колись намагалися зробити Адам разом з Євою після гріхопадіння: «І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: Адаме, де ти?» (Бут.3:8,9). Подібним безглуздим чином, ховаючись за усілякими примарними надіями на своє здоров’я, розум, сили або ж інших людей чи навіть державу або ж міжнародні організації, люди намагаються уникнути зустрічі з Богом. Образно кажучи, люди обрали для себе «останню надію», щоб вона там для них не означала, ніж Бога Живого. І питається, хто тут дійсно є недолугими наївними простаками? Певно, це питання не потребує відповіді.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПрагматичні вірні


Ваш коментар:

Попередній запис

Справжня надія

«Надія помирає останньою…», – і цей постулат доводить безліч людей. Але що робити, якщо все ж таки надія полишає людину? ... Читати далі

Наступний запис

Час і надія на Бога

Загалом і по нинішній день в Україні є ще чимало людей, які ностальгують за срср. Особливо за брежнєвськими часами, часами ... Читати далі