Справжня надія

«Надія помирає останньою…», – і цей постулат доводить безліч людей. Але що робити, якщо все ж таки надія полишає людину? – Таке насправді трапляється в житті в багатьох, і кожен по своєму вирішує це питання. Хтось шукає чергову надію, щоб з часом розчаруватися в ній, і знову розпочати нові пошуки, хтось зневірюється і навіть накладає на себе руки, хтось відшукує, нарешті, Господа Бога, щоб у підсумку пересвідчитися в істинності біблійних слів: «Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс. 33:9). Але нині хотілося поговорити про людей, які застрягли в «проміжному стані», тобто між остаточним розчаруванням та сподіванням на Бога.

Найдивовижніше те, що в такому стані перебуває, звісно на нашу думку, більшість людей. Часто навіть не усвідомлюючи цього. Ті люди сподіваються на «краще», що «все буде добре» – лише, як мовиться, залишилося з’ясувати де і з ким буде «це все добре». І не треба вважати, що люди з таким мисленням – це виключно легковажні наївні простаки чи вічні мрійники, які попри все житейські негаразди залишаться такими самими мрійниками. Зовсім ні, бо це велика маса різноманітного люду, в якому є місце і для щойно згаданих категорій обивателів, так і для цілком скептично налаштованих до життя людей. Проте… для всіх цих людей їх надія на щось добре, краще помирає останньою.

Люди, які визначилися зі своєю вірою в Бога, напевно б сказали, що таке сподівання на невідоме «краще», щоб воно там не означало для людей, є загальнолюдським спогадом про рай, який разом з первородним гріхом передався кожному з нас від Адама і Єви. Ясна річ, що така заява викличе лише саркастичну усмішку на устах багатьох людей, але це, як не дивно, щира правда: «Ти створив нас для Себе, і наше серце не заспокоюється, поки воно не спочине в Тобі», – свого часу написав блаженний Августин. Хоча хто такий Августин для цих людей? Навіть блаженний… І тут ми підходимо до основної причини, що перешкоджає таким шукачам Бога нарешті віднайти Його. Це гординя.

Точніше, гординя помножена на гріхи. Так вже повелося, загалом це Божа умова, яку Він висуває до всіх людей, які наближаються до Нього: «Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17), – як нам, наприклад, повідомляє про початок Христової проповіді євангеліст Матфей. А покаяння вимагає зміни свого звичного, нехай і не дуже досконалого життя з його очікуванням чогось кращого. Проте люди не хочуть змінюватися, а туга за Богом нікуди не зникає, тому, у свою чергу, люди і далі чекають чогось доброго, кращого, навіть не усвідомлюючи, що це добре, краще буквально міститься в них самих: «А як фарисеї запитали Його (Ісуса): коли прийде Царство Боже? – відповів їм: не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:20,21). І для цього треба лише покаятися у своїх гріхах і прийняти Ісуса Христа як Господа та особистого Спасителя, тим самим набувши справжню надію.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСправжня надія


Ваш коментар:

Попередній запис

Прості та доступні засоби

Недаремно в попередньому дописі була зачеплена тема легалізації зброї в Україні, а точніше надмірних сподівань, які на неї покладають люди. ... Читати далі

Наступний запис

Прагматичні вірні

Багато людей вважає віруючих людей недолугими наївними простаками. Не сперечатимемося з тим, що серед кола вірних трапляються і такі люди, ... Читати далі