Моя знайома на ім’я Віржинія Стем Овенс, що викладає в одному з університетів Техасу, попросила своїх студентів написати короткий твір на тему «Нагорна проповідь». Вона чекала побачити хоч би початки поваги до біблійного тексту – як-не-як, «біблійний пояс» проходить через увесь Техас. Проте, реакція її студентів розкрила ілюзорність її надій. «На мій погляд, релігія – це один суцільний обман», – написав один з них. «Є стара приказка: «Не вір усьому, що читаєш», і це якраз той випадок», – заявив другий.
Віржинія згадала, як уперше почула про Нагорну проповідь у недільній школі. Там на стіні висів пастельний плакат із зображенням Ісуса, Який сидить на зеленому схилі пагорба в оточенні уважно слухаючих рожевощоких дітей. Віржинії і на думку не спадало, що це може викликати гнів або відразу, проте її студенти вважали інакше:
- У церквах проповідується крайня суворість; вона майже унеможливлює веселитися, не думаючи про те, гріх це чи ні.
- Мені не подобається тема. Нагорну проповідь було важко читати. Вона створює враження, що я маю бути досконалим, хоча таким не може бути ніхто.
- Те, до чого закликає ця проповідь, – просто абсурд. Погляд на жінку прирівнюється до перелюбу. Це – найнесусвітніша, антилюдська дурість, яку я колись чув.
«Коментарі студентів подіяли на мене підбадьорююче, – написала у зв’язку з цим випадком Віржинія. – Є щось надзвичайно безневинне в тому, щоб не усвідомлювати, що Ісуса ніяк не назвеш безглуздим. Це було щось непідробне – щира реакція на Євангеліє, що не пройшла через фільтр культурного туману двотисячоліття. Мене на подив надихає той факт, що Біблія, як і в першому столітті, залишається образливою для чесних, нетямущих слухачів. Для мене це якоюсь мірою підтверджує її значущість. Оскільки Писання за останні сто років майже втратило традиційний для нього наліт суворості, повсюдна біблійна неписьменність сучасності катапультує нас у стан, дуже близький до того, в якому перебувала первинна аудиторія I століття».
З книги «Ісус, Якого я не знав»
