Я зустрівся з Верноном Граундсом на ранок після 65-ї річниці його весілля – того дня, коли він разом з іншими офіційними особами повинен був брати участь у закладці нового відділення семінарії Денвера. Граундс був президентом цієї семінарії упродовж 23 років, поки не пішов на пенсію, ставши її почесним ректором. Він був першопроходцем у галузі християнського консультування і соціального служіння.
Ми стояли біля вікна, спостерігаючи за тим, як група семінаристів йшла з аудиторії в бібліотеку, щулячись від холодного, сирого вітру. «Багато хто з цих студентів жадає переживати Божу присутність, – сказав Граундс. – Вони хочуть жити у вічному сонячному сяйві. Коли якийсь студент каже мені, що невдоволений своїм духовним життям, я вказую йому на інших людей, що боролися з аналогічною проблемою. Наприклад, – на Генрі Новена або Льюїса Смедеса, який ніколи по-справжньому не відчував, що він – Божий друг.
Ми не повинні чекати, що наші взаємини з Богом завжди залишатимуться в одній і тій же площині. Повірте мені, за 65 років подружнього життя ти не перебуваєш увесь час у стані захвату. Спочатку любов була для мене, як палаюче багаття. Ну, знаєте, як ми кажемо: «Ти освітила моє життя». Через декілька ж десятків років вона трансформувалася в щось що більше нагадує розжарене вугілля. Звичайно, жар трохи розсіявся, проте вугілля – це теж непогано. На ньому можна приготувати їжу або погріти біля них ноги. Відкривається новий рівень близькості в стосунках».
Як сказав Граундс, він кілька разів переживав сплески духовного захвату, проте таке відбувалося не часто. Але він незмінно проявляв стійкість, головним чином тому, що цінував взаємини з Богом точно так, як і цінував взаємини в шлюбі: «Я грію біля цього багаття ноги». Розмінявши сьомий десяток, Граундс почав більше роздумувати про старість, молячись словами, запозиченими в Роберта Фроста: «Як мені вижати максимум з того, що одряхліло?» Він і не здогадувався, що попереду в нього – ще третина життя.
За свої дев’яносто з гаком років Граундс пройшов немало випробувань. «Я абсолютно упевнений у Божій здатності здійснювати те, що Він хоче, і доказ цьому – воскресіння Христове. Проте я також вірю і в те, що силам добра намагаються перешкодити інші духовні сили. Я визнаю таємниці і парадокси. Для того, хто прожив стільки, скільки я, це неминуче. Подібно до китайського філософа, який їхав віслюком, сидячи задом наперед, ми розуміємо життя тільки коли озираємося назад».
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», травень 2006 року
