1 липня – Вигляд зверху

(Продовження від 30 червня)

Минулого року під час поїздки в Портленд, штат Орегон, я обмірковував, як провести свій вільний час. Я міг би проїхатися уздовж каньйону річки Колумбія і подивитися на водоспади. Я міг би сісти на трамвай, що йде в центр міста, і замовити в кафе тушковані устриці. Я міг би прогулятися пішохідною алею до кіоску, де продають «капучіно»…

Але замість цього я залишився в готелі, замовив їжу прямо в номер і працював над рукописом. От до чого призвели наші двадцять п’ять років разом. Мені стало складно переживати радість самостійно. Коли ми нарізно, я вважаю за краще працювати, зберігаючи незабутні моменти на майбутнє, щоб потім розділити їх з тією, яка пробудила мої почуття.

Як-не-як, саме ти навчила мене по-справжньому помічати в Портленді троянди і рододендрони. За двадцять п’ять років ми не раз зупинялися біля якоїсь річки або водоспаду, і ти незмінно підбігала до води, роззувалася і перевіряла температуру води пальцями ноги. Часто в дорозі ми виходили з машини біля придорожніх кіосків, щоб купити свіжих персиків і малини. Переживати подібні моменти без тієї, яка їх для мене відкрила, – щось схоже на зраду.

До одруження кожен інстинктивно намагається бути таким, яким його хоче бачити інший. Дівчина прагне виглядати привабливо і виявляє цікавість до спорту. Юнак помічає рослини і квіти та намагається ставити питання, а не тільки давати односкладові відповіді. Проте після весілля цей процес сповільнюється і частково починає рухатися у зворотному напрямі. Кожен відстоює свої права і опирається тому, щоб схилитися під волю іншого.

Проте, з роками цей процес може знову почати ледве уловимо змінювати напрям. Я знову відчуваю готовність підкорятися бажанню іншого, але тепер ця готовність – зріла, рухома бажанням не ввести в оману, а порадувати свого супутника, з яким ти розділив двадцять п’ять років життя. Мені дуже шкода ті пари, які здалися, не досягнувши цього періоду.

Як це завжди буває, роки пролетіли непомітно, проте зрілий вік – це не так вже і погано. Нам тепер треба менше доводити світу і один одному. Ми зважили, чого ж ми хочемо в цьому житті, і, зокрема, дійшли наступного висновку: ми хочемо бути разом. Вигляд з вершини гори дуже мальовничий.

Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 8 квітня 1996 року

Попередній запис

30 червня – Сходження

Люба Джанет! Зараз, коли ми живемо в Колорадо, ми сходимо на гори. З часом ми зрозуміли, що сходження полягає просто ... Читати далі

Наступний запис

2 липня – Незгасний жар

Вернон Граундс (1914-2010) Я зустрівся з Верноном Граундсом на ранок після 65-ї річниці його весілля – ... Читати далі