30 червня – Сходження

Люба Джанет!

Зараз, коли ми живемо в Колорадо, ми сходимо на гори. З часом ми зрозуміли, що сходження полягає просто в тому, щоб здійснювати крок за кроком. І неважливо, наскільки важко тобі дихати, і наскільки сильно болять ноги, – врешті-решт ти досягаєш вершини.

Можливо, для когось шлюб – це щось на кшталт прогулянки підвісною дорогою, проте для нас з тобою це – сходження на гору. Безумовно, ми дізналися, що шлюб ґрунтується на любові, проте це – той тип любові, який потрібен для виховання дітей і християнського учнівства: тверда рішучість йти вперед, крок за кроком, метр за метром. Напевно, саме тому мені так радісно цього дня, коли ми відмічаємо три сотні місяців з дня нашого весілля.

Іноді ми обидва обмірковували можливість жити окремо. Ми зверталися до сімейних консультантів. Ми намагалися виконувати свій обов’язок. Але що сьогодні вражає мене найбільше (говорю це з упокорюванням і дякою Богові) – це той факт, що боротьба породила велике благо.

Ми разом покинули провінційний Південь, пережили страхітливий переїзд у центр Чикаго, побували на інших континентах, і кожного разу ти пристосовувалася і зростала. І от що мені подобається в тобі: зростаючи, ти нікого не применшувала.

Упродовж дванадцяти років, проведених у Чикаго, ти очолювала служіння літнім людям. Жінка, яка посковзнулася і пролежала у ванні три дні, перш, ніж прийшла допомога; старіючі повії, в яких немає нікого, хто оплакав би їх швидку смерть; сім’я з п’яти людей, що живе в старій машині. Вони стали твоїми дітьми, і ти тряслася над ними, проявляючи невичерпну турботу.

Зараз ти працюєш у хосписі. Коли пацієнти лежать у комі, чекаючи смерті, на поверхню спливають невирішені конфлікти, війни між братами і сестрами, непрощенні образи, і ти консультуєш цих людей, вислуховуєш їх і молишся з ними.

Мене захоплюють твої здібності, але значно більше мене захоплює те, що ти вирішила присвятити їх тим, хто забутий і страждає. Як письменник, я на видноті, і тому отримую більше похвали від людей. Але я упевнений, що наприкінці мого життя за своєю святою значимістю ніщо не перевершить ту роль, яку я зіграв у забезпеченні умов, що допомагають тобі робити те, що ти робиш. Ми сходимо на гору разом: ти і я.

(Продовження див. 1 липня)

Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 8 квітня 1996 року

Попередній запис

29 червня – Телецерква

Для середньостатистичного християнина релігійні телешоу дають можливість відчути захват від особистої віри, якого частенько бракує в помісній церкві. Деякі глядачі, ... Читати далі

Наступний запис

1 липня – Вигляд зверху

(Продовження від 30 червня) Минулого року під час поїздки в Портленд, штат Орегон, я обмірковував, як провести свій вільний час. ... Читати далі