Як не зазнати аварії у вірі

«Законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: Учителю, яка заповідь найбільша в законі? Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:35-40), – саме такий формат стосунків сприймає Бог: коли ми повністю, без залишку довіряємося Йому. Інакше, як це часто відбувається в житті ну дуже багатьох людей, спроба покладатися на Бога і на світ, нагадуватимете спробу всидіти одразу на двох стільцях. Ясна річ, що така спроба не до чого доброго не призводить. Проте люди намагаються все одно раз за разом повторювати її.

І це стосується вірних, а що говорити про людей світу цього? «І якщо праведник ледве спасається, то нечестивий і грішний де з’явиться?» (1Пет. 4:18). А ніде. Але не треба тішити себе ілюзіями, що нас це біблійне попередження не стосується: адже нечестивим і грішним свого часу може стати будь-хто з нас. Як свідчить Біблія і церковна історія в колі ренегатів може опинитися людина, яка до того ревно служила Богові, але зазнала «загибелі корабля у вірі» (1Тим. 1:19). Причин такої «аварії» може бути чимало, але основна криється в гордині, коли людина настільки підноситься (часто непомітно для самої себе), що починає вважати себе самодостатньою. Так, на словах вона залишатиметься вірною, проте вчинки і ставлення до оточення свідчитимуть про протилежне. Певно, вам самим доводилося стикатися з цим неодноразово в колі вірних, а ще більше, ясна річ, поза церковними стінами.

Але коли чи де в людей з’являється гординя? Та вона завжди перебуває в нас. Недаремно Біблія попереджає: «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:15). А це часто стається з людьми, коли вони починають покладатися на власні сили, а не на благодать Божу. Особливо ця небезпека чигає на вірних, які досягають якихось успіхів у житті завдяки Божій підтримці і допомозі, але забувають про це постійно дякувати Йому, починаючи поволі приписувати всі ці досягнення власному старанню та умінням. Чи навіть щасливому випадку чи ще чомусь… але не Богу. Так, на словах така людина залишатиметься вірною, проте вчинки і ставлення до оточення свідчитимуть зовсім про інше.

Якщо ж гординя прогресуватиме, то людина з часом відійде від Церкви, вважаючи, що здатна впоратися з усім власними силами. Що цікаво, такі люди певний час почуватимуть себе досі непогано і успіх супроводжуватиме їх у справах, адже благодать Божа полишає людину не відразу, має, якщо можна так висловитися, відстрочену дію. Проте всьому в цьому світі настає кінець – так і «удача» полишає зарозумілих гордіїв. І не факт, що коли вони зазнають краху, у них вистачить сил і розуму визнати свою помилку і в покаянні навернутися до Бога і Його Церкви.

Нам же, щоб не зазнати подібної «аварії у вірі», треба добре пам’ятати Христове напучення: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41) і покладатися не на себе і свої сили, а лише на Бога Живого.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЯк не зазнати аварії у вірі


Ваш коментар:

Попередній запис

Шлях сподівання

Як кажуть, можна вічно споглядати три речі: як тече вода, як горить вогонь чи як інша людина виконує свою роботу. ... Читати далі

Наступний запис

Надія? Лише на Бога!

Чи доводилося вам переходити річку навесні по льоду?.. …коли місцями видно ополонки, з плаваючими в них крижинами, що відкололися, місцями ... Читати далі