Як кажуть, можна вічно споглядати три речі: як тече вода, як горить вогонь чи як інша людина виконує свою роботу. Зі свого боку можемо додати, що у світі є річ, яку більшість людей може робити практично безкінечно: це марно сподіватися на інших людей, особливо на можновладців. Зрозуміло, що Біблія з цього приводу має зовсім іншу, діаметрально протилежну думку: «Не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння. Вийде дух його і вернеться в землю свою; в той день загинуть усі помисли його. Блажен, кому Бог Якова – помічник його; у кого надія на Господа Бога свого, що створив небо і землю, море і все, що в них» (Пс. 145:3-6).
І от що на це можна відповісти? Що люди смертні, що Господь всемогутній? Так про це люди і так знають, як знають, що сподіватися на людей загалом марна справа. Але попри це все одно сподіваються… Чому? Бо ми так влаштовані, що не можемо не вірити, не можемо не сподіватися на щось хороше в житті, і якщо не віримо, не сподіваємося на Бога, тоді починаємо сподіватися на найрізноманітніші речі, які можуть обмежуватися власним досвідом і фантазією.
А що Бог? А Господь чекає, запевняючи: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). І от вам парадокс: речі, які вважаються у світі символом поневолення, у Бога стають справжнім звільненням! Як же зрозуміти це?
Усе дуже просто, загалом у Бога все просто, це тільки люди своїми амбіціями і гріхами ускладнюють собі життя. А Божий рецепт простий: відмовся від колишнього гріховного життя, навернися до Нього і здобудеш мир і спокій. Гроші, здоров’я, сімейне щастя, кар’єрний успіх – усе це Господь теж може дати… а може і не дати, якщо воно заважатиме миру і спокою. А уявний тягар дотримання заповідей Божих обернеться для людини справжнім щастям. І, знову ж таки, миром і спокоєм.
Про це люди теж знають, чи принаймні здогадуються, але більшість з них все одно залишається при думці, що треба сподіватися перш за все на власні сили, на близьких, на уряд і військо, на ООН і Раду Європи, і на багато чого ще, окрім… Бога. Принаймні, на Нього переважна більшість людей починає сподіватися, коли надіятися вже на щось інше в них бракує сил. І тут у декого може мимоволі закрастися думка: а можливо Господь спеціально так робить у житті людей, забираючи в них усяку надію, щоб вони, нарешті, почали покладатися на Нього?
Думка цікава, але докорінно не вірна. Багато людей самі себе заганяють у безвихідь, марно сподіваючись на будь-що, окрім Господа Бога. Що поробиш, якщо шлях до Нього буває таким важким. Добре, що ще знаходиться чимало людей, які перебравши всі варіанти, врешті-решт вирішують надіятися на Господа, але, на превеликий жаль, ще більше людей шляху сподівання на Бога так і не знаходять. Як про це свого часу попереджав наш Спаситель, Господь Ісус Христос: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7:13,14).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Шлях сподівання
Ваш коментар:
